Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №569/23553/24 — Рівненський апеляційний суд

Рівненський апеляційний суд

___________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

02 липня 2026 року м. Рівне

Справа № 569/23553/24

Провадження № 33/4815/2/26

Суддя Рівненського апеляційного суду – Полюхович О.І.,

з участю: секретаря судового засідання – Міщук Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне заяву судді Полюховича О.І. про самовідвід у справі за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_1 – адвоката Цуняка В.Й. на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року, –

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу і події адміністративного правопорушення.

Постанова оскаржена в апеляційному порядку представником потерпілої ОСОБА_1 – адвокатом Цуняком В.Й.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 травня 2025 року дану справу розподілено для розгляду судді Полюховичу О.І.

До початку апеляційного розгляду Ляхов В.В. неодноразово заявляв відвід судді Полюховичу О.І. з мотивів наявності сумнівів у неупередженості судді при розгляді даної справи.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2025 року відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_2 про відвід судді Рівненського апеляційного суду Полюховича О.І. у справі за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_1 – адвоката Цуняка В.Й. на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Рівненського апеляційного суду Полюховича О.І. у справі за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_1 – адвоката Цуняка В.Й. на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 подавав дисциплінарні скарги на суддю Полюховича О.І. до Вищої ради правосуддя (т. 1, а.с. 200, 201).

Згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зверталися в Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просили визнати протиправною бездіяльність ВРП та зобов`язати розглянути дисциплінарну скаргу щодо судді (голови) Рівненського апеляційного суду Полюховича О.І. від 05 жовтня 2026 року (справа №990/62/26).

Касаційний адміністративний суд ухвалою від 09 березня 2026 року відмовив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відкритті провадження у справі № 990/62/26 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

В подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили вказану ухвалу Касаційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2026 року ухвалу Касаційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – без задоволення.

01 липня 2026 року суддя Полюхович О.І. подав заяву про самовідвід у даній справі у зв`язку з тим, що наведені обставини можуть викликати сумніви у стороннього спостерігача щодо неупередженості судді та справедливості майбутнього судового рішення.

Сторони даного провадження в судове засідання не з`явилися.

Кодекс України про адміністративні правопорушення, положеннями якого регламентується порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення, не містить спеціальних норм, що передбачають для учасників судового розгляду можливість заявити відвід судді, та відповідно не визначає порядку розгляду заяви про самовідвід. Проте діючий Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, мають відповідні статті про самовідвід судді, а тому, при розгляді заяви про самовідвід, слід застосувати аналогію права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року (справа №2-591/11) зазначила, що суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, а наявність безсторонності повинна визначатися за суб`єктивними та об`єктивними критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід враховувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про безсторонність суду.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, а саме ст. 75 КПК України.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини розмежував суб`єктивний та об`єктивний підходи до безсторонності судді та вказав на можливість її перевірки різними способами.

Так, рішенням у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982 року, п. 30) зазначено, що, не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу. Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться (справа «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), рішення від 26.10.1984 року, п. 26).

Також, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) від 06.09.2005 року, надаючи тлумачення поняттю «неупередженість» суду, в сенсі статті 6 Конвенції, наголосив, що така неупередженість має визначатися суб`єктивною оцінкою, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу. У межах об`єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості суддів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення (п. 81).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

Відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року, неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством.

Зазначені принципі закріплені і в міжнародних актах, зокрема, відповідно до п. 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення.

Відповідно до п. 3 Європейського статуту судді, «Суддя не тільки повинен бути неупередженим, але і повинен сприйматися будь-ким як неупереджений».

ЄСПЛ зазначає у рішеннях у справах Делкурт проти Бельгії, Пєрсак проти Бельгії і Де Куббер проти Бельгії, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід або задовольнити відвід з боку учасників справи.

Пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки судді, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27 липня 2006 року, визначається, що суддя заявляє самовідвід від участі у розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у сторони спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Пунктом 4.9 Бангалорських принципів поведінки судді, передбачено, що суддя не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів судді, членів його сім`ї чи інших осіб. Суддя не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти у такий спосіб, щоб можна було зробити висновок, що будь-хто неналежно впливає на здійснення суддею його повноважень.

Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, до обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні віднесено, у тому числі і ті, які виключають сумнів у його неупередженості.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 КПК України за наявності підстав, передбачених ст.. 75 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

Враховуючи викладене, з метою унеможливлення будь-яких сумнівів в об`єктивності судді, виходячи з вищезазначених положень КПК України, Бангалорських принципів поведінки суддів, рішень ЄСПЛ для усунення можливих сумнівів щодо реалізації права на справедливий судовий розгляд та законності судового рішення, заявляю самовідвід у справі № 569/23553/24 за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_1 – адвоката Цуняка В.Й. на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року.

Керуючись ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, ст. 75 КПК України, ст. 245 КУпАП, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Передати справу №569/23553/24 за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_1 – адвоката Цуняка В.Й. на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2025 року для проведення автоматизованого розподілу та визначення судді для розгляду заяви судді Полюховича О.І. про самовідвід.

Суддя Рівненського апеляційного суду О.І. Полюхович