Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №346/2620/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/2620/25

Провадження № 22-ц/4808/584/26

Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Атаманюк Володимир Михайлович, на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області,ухвалене суддею Третьяковою І.В. 15 вересня 2025 року в м. Коломия Івано-Франківської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю ««Діджи Фінанс» подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.08.2014р. між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200094223 щодо кредитування (кредитний договір) за умовами якого банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 18950,00 грн. з встановленим строком користування з 26.08.2014р. по 20.05.2017р., а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за даним Кредитним договором № 200094223.

ПАТ «Банк Михайлівський», правонаступником якого є ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.

Станом на 23.05.2025 р. розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 56025,32 грн, з яких 18080,52 грн. - заборгованість за кредитом та 37944,80 грн.- заборгованість за процентами. Крім цього, позивач вважає, що відповідач має сплатити 3 % річних в сумі 5046,88 грн. та інфляційні втрати в сумі 20392,42 грн.

Таким чином, позивач просить поновити строк позовної давності як пропущений з поважної причини та стягнути з відповідача заборгованість за договором №200094223 від 26.08.2014 р. в загальному розмірі 81464,62 грн., а також стягнути судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст оскаржуваного рішення

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року частково задоволено позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 . Суд стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за договором №200094223 від 26.08.2014 р. у розмірі 56025,32 грн: з яких 18080,52 грн. - заборгованість за кредитом та 37944,80 грн.- заборгованість за процентами та судові витрати зі сплати судового збору 2684 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, а разом 61709, 32 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Представник ОСОБА_1 адвокат Атаманюк В.М. подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву відповідача про перегляд заочного рішення, неповно з`ясував обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, формально підійшов до оцінки доводів сторони відповідача та фактично позбавив останнього права на належний судовий захист і реалізацію принципу змагальності сторін.

Матеріалами справи підтверджується відсутність належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Зокрема, на адресу суду повернулася поштова кореспонденція без вручення її адресату. З урахуванням того, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи, він об`єктивно не мав можливості подати відзив на позов, надати докази, заявити про застосування строків позовної давності та реалізувати інші процесуальні права, передбачені ЦПК України.

Вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доводам щодо пропуску позивачем строку позовної давності, хоча такі обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору та могли вплинути на законність ухваленого рішення.

З урахуванням наведеного, просить скасувати заочне рішення суду від 15.09.2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс».

Позиція інших учасників справи

Представник ТОВ «Діджи Фінанс» подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що доводи товариства щодо дотримання строків позовної давності є належним чином обґрунтованими та відповідають чинному правовому регулюванню. Зокрема, перебіг позовної давності за кредитним договором продовжений спочатку на період дії карантину, встановленого у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, а в подальшому - на весь період дії воєнного стану відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Представник позивача звернув увагу суду на те, що строк виконання зобов`язань за кредитним договором сплив 26.08.2019 року, тоді як загальний трирічний строк позовної давності мав закінчитися 26.08.2022 року. Водночас ще до моменту його спливу законодавцем передбачено продовження перебігу позовної давності на час дії карантину та воєнного стану, що виключає можливість застосування наслідків спливу позовної давності у даному спорі.

На підтвердження цього представник ТОВ «Діджи Фінанс» послався на усталену судову практику, зокрема на постанову Київського апеляційного суду від 21.12.2023 року у справі № 752/5269/23, в якій суд дійшов аналогічного висновку щодо продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану.

Крім того, ТОВ «Діджи Фінанс» висловлено заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції. На думку позивача, заявлені відповідачем витрати у сумі 15000 грн не підтверджені належними та допустимими доказами фактичного надання правничих послуг, їх обсягу, тривалості виконання та реального понесення відповідних витрат.

Представник товариства зазначив, що відповідно до засад цивільного судочинства та усталеної практики Верховного Суду, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат зобов`язаний перевіряти не лише факт їх документального підтвердження, а й реальність, необхідність та співмірність заявлених сум зі складністю справи, характером виконаної роботи та обсягом наданих послуг. За відсутності достатнього та належного підтвердження таких витрат суд вправі відмовити у їх стягненні повністю або зменшити їх розмір.

З огляду на викладене, представник ТОВ «Діджи Фінанс» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», особа, що подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з`явилися. Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є такою, що частково підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи

Підписавши анкету № 616552, заяву (оферту) №200094223, довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту, договір добровільного страхування життя та тарифи по продукту «МКредитка», а також отримавши платіжну картку та ПІН-код до неї, ОСОБА_1 26 серпня 2014 року уклав з ПАТ «Банк Михайлівський» кредитний договір №200094223, відповідно до якого сума кредиту становить 18950 грн., зі встановленим строком користування з 26 серпня 2014 по 20 травня 2017 року. Відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити проценти за користування кредитними коштами

Згідно Довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Кредитна карта МКредитка (не іменна)» кредит надається відповідачу банком на споживчі потреби, форма кредитування –відновлювальна лінія, сума кредиту до 50000 грн, строк-12 місяців, тип процентної ставки – фіксована. Погашення кредиту здійснюється шляхом внесення коштів на рахунок. Обсяг щомісячного платежу - мінімальний платіж 3% від фактично використаного кредиту в розрахунковому періоді на розрахункову дату, а також комісійні винагороди та плати, додаткові нарахування зa договором згідно тарифів банку, але не менше 50 грн. та не більше суми існуючої заборгованості за договором Процентна ставка за кредитом річних у грн. – 58,8% нараховується на залишок заборгованості по кредиту. Пільговий період користування кредитними коштами по операціям, які здійснені в торгівельній мережі, протягом якого нараховуються проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою 0.001% річних - до 60 днів (а.с. 67).

20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за даним Кредитним договором (а.с. 19).

У договорі про відступлення права вимоги № 7_БМ, укладеному 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», зазначено, що згідно з п. 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у Додатку № 1 до цього Договору.

Згідно з додатком № 1 до Договору №7_БМ від 20 липня 2020 року відповідач за кредитним договором № 200094223 має загальний залишок заборгованості 56025,32 грн., з яких: 18080,52 грн. - заборгованість за кредитом та 37944,80 грн. - заборгованість за процентами (а.с.103-107).

Сума заборгованості за кредитним договором №200094223 від 26.08.2014 також підтверджується виписками по особовому рахунку ОСОБА_1 (а.с.74-101).

Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд

У відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов`язки відповідно до договору. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

За ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами ч. 1ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. ст. 525,526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Згідно з ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання /неналежне виконання/.

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи, внаслідок чого останнього позбавлено можливості скористатися своїми процесуальними правами, гарантованими ЦПК України, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідача не повідомлено судом першої інстанції про розгляд справи, що призвело до порушення права відповідача на участь у судовому процесі та реалізацію процесуальних прав. Так, судова повістка про виклик відповідача у судове засідання, призначене на 05.09.2025 року, повернулася на адресу суду першої інстанції 30.07.2025 року без вручення з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання». За таких обставин матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи 05.09.2025 року. Незважаючи на відсутність доказів належного повідомлення відповідача, суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності та ухвалив рішення, повний текст якого складено 15.09.2025 року.

П.3. ч.3 ст.376 ЦПК України встановлено порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином, справа розглянута судом першої інстанції без отримання ним відомостей щодо належного повідомлення відповідача про судове засідання, що призвело до порушення принципів змагальності сторін, рівності учасників судового процесу та права відповідача на справедливий судовий розгляд. Таке порушення є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, відтак рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга у цій частині задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд не надав належної правової оцінки пропуску позивачем строку позовної давності, хоча такі обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору та могли вплинути на законність ухваленого рішення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ч.1. ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1. ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1. ст. 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст. 267 ЦК України).

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16.

Суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» визнано неплатоспроможним, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Михайлівський», розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Судом також встановлено, що наказом Тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» від 30.05.2016 року № 37 затверджено результати проведеної перевірки, наведені в акті про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності від 30.05.2016 року № 1, згідно з якими встановлено нікчемність укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТОВ «ФК «Плеяда» договору факторингу від 19.05.2016 року № 1905, за умовами якого останній зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження ПАТ «Банк Михайлівський», а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників), яке у подальшому ТОВ «ФК «Плеяда» відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» за договором факторингу від 20.05.2016 року № 1.

Належність права вимоги, зокрема і за кредитним договором № 200094223 від 26.08.2014р., було предметом тривалого судового спору у справі № 910/11298/16 за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (правонаступником якого у процесі стало ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») до ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор» щодо застосування наслідків нікчемності договору факторингу та визнання недійсним іншого договору факторингу.

У межах зазначеної справи суди вирішували питання належності прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Банк Михайлівський» з третіми особами, та визначали особу, яка є належним кредитором. Лише після набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16 остаточно підтверджено, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є належним кредитором за кредитними договорами, права вимоги за якими відступлені Банком Михайлівський на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020р.

Отже, встановлено, що кредит наданий відповідачу первісним кредитором у формі відновлювальної кредитної лінії з 26 серпня 2014р. у формі відновлювальної кредитної лінії у розмірі кредитного ліміту до 50 000 грн на строк кредитування на період дії договору про Картку по 20 травня 2017 року, але строк кредиту – 12 місяців, що не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі.

Умови кредитування, які є суттєвими умовами кредитного договору, підписані особисто відповідачем та засвідчені довідкою про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Кредитна карта МКредитка (не іменна)».

Отже, відповідач мав право в межах строку дії кредитної картки користуватися кредитним лімітом до 50 000 грн і зобов`язаний був погашати кожну суму кредитних коштів, отриману ним, протягом 12 місяців.

Перебіг загальної позовної давності (три роки) розпочинався за умови невиконання зобов`язання відповідачем протягом 12 місяців по кожній кредитній невиплаченій сумі, тобто не раніше 26 серпня 2015 року і не пізніше 20 травня 2017 року (строк дії картки) і закінчувався не раніше 26 серпня 2018 року і не пізніше 20 травня 2020 року.

Станом на 26 серпня 2018 року а ні ПАТ «Банк Михайлівський», а ні позивач по справі ТОВ «ДІДЖИ Фінанс», який став правонаступником банку лише 20.07.2020 року, не мали права вимоги до відповідача, за умови невирішеного судами спору щодо дійсності договору факторингу від 19.05.2016 року № 1905 на користь ТОВ «ФК «Плеяда» та наступного договору факторингу від 20.05.2016 року № 1 на користь ТОВ «ФК «Фагор».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і тривав по 01 липня 2023 року. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України від 17 березня 2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни до ЦК України, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який на даний час триває.

Отже, оскільки з 24 лютого 2022 року та на момент подання позивачем у цій справі позовної заяви (23 травня 2025 року) про стягнення заборгованості в Україні діяв правовий режим воєнного стану, а 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року, відповідно до п.п. 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а рішення про недійсність договору між первісним кредитором і фактором ТОВ «ФК «Плеяда» набрало законної сили 01 липня 2021 року, тобто під час дії карантину, тому позивач пропустив позовну давність, визначену статтею 257 ЦК України, у період з 26 серпня 2018 року по 02 квітня 2020 року, з поважної причини, строк якої і просив поновити. Далі строк позовної давності продовжувався Законом. Таким чином, оскільки позовна давність пропущена з поважної причини і позивач просив її поновити, наслідки пропуску строку позовної давності, про застосування яких просить відповідач, не враховуються судом і підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності немає.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками, сформульованими у постановах Верховного Суду від 21червня 2023року у справі №727/4133/22,від 21червня 2023року у справі №201/11583/21(провадження№61-811св23), від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22).

Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем загальної позовної давності та відхиляє заяву апелянта у суді апеляційної інстанції про застосування такого строку у цьому спорі.

Визначаючи розмір заборгованості по кредиту, слід виходити з такого.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи щодо укладення кредитного договору № 200094223 від 26.08.2014 року, виникнення у відповідача заборгованості та переходу права вимоги до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Зокрема, судом встановлено факт укладення 26.08.2014 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем кредитного договору № 200094223, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у визначеному договором розмірі зі строком їх повернення до 20.05.2017 року. Належними письмовими доказами підтверджено, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, тоді як відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів.

Суд також правильно встановив, що на підставі договору відступлення права вимоги № 7_БМ від 20.07.2020 року до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги за кредитним договором № 200094223, що підтверджується договором відступлення права вимоги, реєстром кредитних договорів, а також постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16, якою підтверджено статус позивача як належного кредитора.

Перевіряючи розмір заборгованості, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги надані позивачем виписки за особовим рахунком відповідача та інші письмові докази, які є взаємоузгодженими між собою та підтверджують наявність непогашеної заборгованості за кредитом . Будь-яких доказів, які б спростовували зазначені обставини або свідчили про погашення кредитної заборгованості відповідач суду не надав.

Рішення суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат не оспорюється в апеляційному порядку, тому рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції розглянувши справу за відсутності відповідача допустив порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.Тому заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового про задоволення позову частково і з відповідним перерозподілом судових витрат.

Щодо стягнення судових витрат

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову,значення справи для сторін,в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи,що призвела до затягування розгляду справи, зокрема,подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин,які мають значення для справи,безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Ч.10 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Ціна позову складає 81464,62 грн, з відповідача на користь позивача суд стягує 56025,32 грн, тобто позов задоволено на 68,77%. Відмовлено у задоволенні позову на 31,23%.

Позивачем при подачі позову сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн., 68,77% від яких складає 1665,88 грн., які відповідач повинен компенсувати позивачу.

За подання апеляційної скарги судовий збір становить 3633,60 грн, 31,23% від яких складає 1134,77 грн, які мають бути компенсовані відповідачу за рахунок позивача.

Таким чином, різниця у судовому зборі складає 531,10 грн (1665,88-1134,77), які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції представник позивача подав детальний опис робіт, з якого вбачається, що адвокатом Міньковською А. надано послуги з підготовки позовної заяви з додатками про стягнення кредитної заборгованості загальна вартість яких становить 7000 грн.

На підтвердження понесених витрат у суді апеляційної інстанції представник апелянта адвокат Атаманюк В.М. долучив до матеріалів справи акт виконаних робіт за договором доручення на ведення справ у державних органах, органах місцевого самоврядування, слідчих та судових органах від 19 лютого 2026 року, складений 20 лютого 2026 року, згідно з яким ОСОБА_1 надавалися послуги з представлення інтересів у суді апеляційної інстанції, складання апеляційної скарги по справі №346/2620/25 та інші супутні послуги, а фіксований розмір надання правничої допомоги становить 15000 грн; квитанцію №370065 про сплату ОСОБА_1 наданих адвокатом Атаманюком В.М. юридичних послуг у розмірі 15000 грн.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що у суді першої інстанції адвокат Мінковська А. підготувала лише позовну заяву, участі у судових засіданнях вона не брала, будь-яких інших послуг не надавала. Суд враховує і те, що даний спір у силу вимог закону не потребує значних зусиль. Тому виходячи з принципів розумності, співмірності витрат із предметом спору, складності справи та її значення для сторін, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом позивачу послуг, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним буде стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 2000 грн. (7000*68,77%=4813,90, що після зменшення апеляційним судом становить 2000 грн).

У суді апеляційної інстанції адвокат Атаманюк В.М. надав відповідачу лише послуги з складання апеляційної скарги, участі у судовому засіданні не брав, інших послуг не надав. Тому виходячи з принципів розумності, співмірності витрат із предметом спору, складності справи та її значення для сторін, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом відповідачу послуг, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним буде стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1000 грн. (15000*31,23%=4684,50, що після зменшення апеляційним судом становить 1000 грн).

Отже, враховуючи покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» різницю у судовому зборі, що становить 531,10 грн (1665,88-1134,77) та різницю у судових витратах на правничу допомогу що становить 1000 грн (2000-1000), що разом становить 1531,10 грн.

Керуючись ст.ст. 374,376, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Атаманюк Володимир Михайлович, задовольнити частково.

Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

15 вересня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746, адреса: 04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) заборгованість за договором № 200094223 від 26.08.2014 року в розмірі 56 025,32 грн (п`ятдесят шість тисяч двадцять п`ять гривень тридцять дві копійки), з яких 18080,52 грн – заборгованість за кредитом, 37944, 80 грн-заборгованість за процентами.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (Код ЄДРПОУ 42649746, адреса: 04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 531,10 грн (п`ятсот тридцять одна гривня десять копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень нуль копійок), а разом 1531,10 грн (тисяча п`ятсот тридцять одна гривня десять копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.М. Барков

Повний текст постанови складено 01 липня 2026 року