Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №560/10499/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/10499/26

РІШЕННЯ

іменем України

02 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач через систему "Електронний суд" звернувся до суду з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправною постанову Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 04.06.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 80855711, прийняту старшим державним виконавцем Кривошеєю Дмитром Станіславовичем.

2. Скасувати постанову Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 04.06.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 80855711, прийняту старшим державним виконавцем Кривошеєю Дмитром Станіславовичем.

В обґрунтування позову зазначає, що державним виконавцем безпідставно зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду про виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про незаконне взяття позивача на військовий облік та його подальше зняття з такого обліку. На думку позивача, постанова про зупинення виконавчих дій прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», перешкоджає виконанню судового рішення, яке набрало законної сили, та порушує його право на ефективний судовий захист, у зв`язку з чим просить визнати її протиправною та скасувати.

Ухвалою суду від 22.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Залучено до участі у справі як третю особу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений строк не скористався.

У судове засідання учасники справи не з`явились.

Відповідно до частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, справу слід розглянути без участі учасників справи за наявними матеріалами справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі №560/11457/25 зобов`язано, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_2 та дані про зняття з такого обліку ОСОБА_1 .

Хмельницький окружний адміністративний суд 26.01.2026 видав виконавчий лист у справі №560/11457/25.

У подальшому старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження №80855711 з виконання виконавчого листа Хмельницького окружного адміністративного суду №560/11457/25 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з ЄДРП, військовозобов`язаних та резервістів дані про взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_4 та дані про зняття з такого обліку ОСОБА_1 .

Постановою старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 04.06.2026 ВП №80855711 зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №560/11457/25, виданого 26.01.2026 Хмельницьким окружним адміністративним судом, до закінчення дії воєнного стану в Україні.

Позивач, вважаючи зазначену постанову протиправною та такою, що порушує його права, звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує таке.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно зі статтями 1, 5 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Так, у відповідності із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Загальні правила зупинення виконавчих дій визначені статтями 34 та 35 Закону № 1404-VIII.

Пунктами з 1 до 17 частини 1 статті 34 Закону № 1404-VIII визначені підстави для зупинення виконавчих дій.

Згідно з частиною 2 статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

Частинами 1, 5 статті 35 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

Після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Водночас, Законом України від 15.03.2022 № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження"» доповнено розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII пунктом 10-2, який після внесення до нього Законом України від 27.07.2022 № 2455-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану», який набрав чинності 25.08.2022, змін в абзацах 12 та 13 визначав, що зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України. Дія заборони, встановленої абзацом дванадцятим цього пункту, не поширювалась на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці дванадцятому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.

Законом України від 27.07.2022 № 2456-IX «Про внесення зміни до пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" щодо зупинення виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги у період дії воєнного стану», який набрав чинності 25.08.2022, абзац 12 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII викладено в новій редакції, відповідно до якої зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Законом України від 11.04.2023 № 3048-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 3048-IX), який набрав чинності 06.05.2023, пункт 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII викладено в новій редакції.

Абзацами 22 та 23 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 3048-IX) встановлено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.

Отже, з 06.05.2023 поряд із загальними підставами для зупинення виконавчих дій, які встановлені статтею 34 Закону № 1404-VIII, на період дії воєнного стану в Україні встановлено також нові підстави, серед іншого, наявність у боржника статусу, зокрема, органу військового управління, а також, визначено винятки з такого правила: крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом.

Ці підстави визначені абзацами 22 та 23 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII (у редакції Закону № 3048-IX).

Частиною 1 статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» визначено, що органами військового управління, зокрема, є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з абзацом 1 пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пункту 7 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Боржником у виконавчому провадженні № 80855711 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є органом військового управління.

Отже, з формальної точки зору наявність у ІНФОРМАЦІЯ_2 , як боржника у виконавчому провадженні, статусу органу військового управління визначає необхідність зупинення на період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Однак, при цьому суд враховує таке.

Правовідносини у справі №560/11457/25 виникли між сторонами саме у зв`язку із уведенням в Україні воєнного стану та оголошення мобілізації та з підстав визнання позивача непридатним до військової служби за станом здоров`я.

При цьому оскарженою постановою виконавчі дії у виконавчому провадженні зупинені державним виконавцем на весь період дії воєнного стану в Україні.

Згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно з частинами 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та/або Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.04.2025 у справі №440/10814/24, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України (аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 23.04.2020 у справі № 560/523/19, від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та від 18.05.2022 у справі №140/279/21).

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що: відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Крім того, у рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення.

Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Таким чином, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Слід зазначити, що відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Вказана норма знайшла своє відображення і в статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно якої у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.

Таким чином, Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.

Примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

В свою чергу, невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом № 1404-VIII, для примусового виконання рішення суду, порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов`язковості судового рішення.

З огляду на обставини справи, яка розглядається, судове рішення, яке ухвалене на користь позивача та з приводу виконання якого виник цей спір, стосується питання виключення позивача з військового обліку як такого, що непридатний до військової служби.

Разом з тим, вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з примусового виконання цього рішення зупинено державним виконавцем на весь період дії воєнного стану в Україні.

Оскільки на цей час в Україні діє особливий період (режим воєнного стану та оголошена мобілізація), то вирішення питань щодо законності/обґрунтованості перебування громадян на військовому обліку, а також, внесення достовірних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є актуальними саме на час дії особливого періоду, оскільки після його закінчення такі питання втрачають сенс.

За таких обставин право позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, в тому числі територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не підлягає обмеженню в умовах воєнного стану, як і право на виконання судового рішення, оскільки гарантується Конституцією України.

Невиконання ухваленого в цьому випадку на користь позивача судового рішення фактично повністю нівелює гарантії судового захисту, що є неприпустимим.

Крім того, ні державним виконавцем в оскарженій постанові, ні боржником не наведено жодних об`єктивних причин того, чому рішення суду не може бути виконане у поточний період і чому виконавчі дії потребують зупинення.

Тобто спірна постанова не відповідає також критеріям обґрунтованості, які визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У підсумку суд зазначає, що з урахуванням гарантованого Конституцією України навіть в умовах воєнного стану права на судовий захист, складовою частиною якого є право виконання судового рішення, яке підлягає безумовному виконанню та яке стосується правовідносин, які виникли у зв`язку з дією в Україні особливого періоду режиму воєнного стану і підлягають врегулюванню саме у цей період, то положення пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не підлягають застосуванню під час виконання виконавчого провадження ВП №80855711, оскільки суперечать нормам Конституції України та порушують право позивача на судовий захист та на виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що державний виконавець протиправно прийняв постанову від 04.06.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 80855711, а тому її необхідно скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн., тому ці витрати слід присудити на його користь.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 268-272, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 04.06.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 80855711.

Стягнути на користь ОСОБА_1 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02 липня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Киїівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (просп. Гонгадзе Георгія, 5Б, м. Київ, 04208 , код ЄДРПОУ - 34482497)

Третя особа:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя Д.А. Божук