Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №520/7345/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 липня 2026 р. № 520/7345/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (м. Харків, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора, викладену у листі від 19.02.2026 №30/3-223ВИХ-26, а також у відповіді від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 (30/3-31353-26), у наданні публічної інформації за запитом позивача.

2. Зобов`язати Офіс Генерального прокурора надати публічну інформацію, а саме:

- копії наказів Генерального прокурора про призначення на посади керівників обласних прокуратур та прирівняних до них посад;

- копії документів, що містять відомості про дату (рік) народження осіб, призначених на зазначені посади, із можливістю знеособлення інших персональних даних, що не стосуються предмета запиту.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вважає, що відмова Офісу Генерального прокурора, викладена у відповідях від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26 та від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 суперечить статтям 1, 5, 6, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито спрощене провадження у вказаній адміністративній справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, позивачу - відповідь на відзив.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначає, що доводи позовної заяви про протиправність дій Офісу Генерального прокурора щодо відмови у наданні публічної інформації викладеної у відповіді від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26, а також у відповіді від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 (30/3-31353-26) та зобов`язання Офісу Генерального прокурора надати публічну інформацію, а саме: копії наказів Генерального прокурора про призначення на посади керівників обласних прокуратур та прирівняних до них посад; копії документів, що містять відомості про дату (рік) народження осіб, призначених на зазначені посади, із можливістю знеособлення інших персональних даних, що не стосуються предмета запиту є не обґрунтованими та безпідставними.

Позивач, не погодившись з доводами відзиву на позов, надав відповідь на відзив, в якій просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представником відповідача надані заперечення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те що відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши викладені сторонами обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд прийшов до наступного.

Позивач 13.02.2026 (вх. № 208-26) звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом на отримання публічної інформації, в якому останній просив надати копії документів (наказів про призначення) та інформацію про керівників обласних прокуратур із зазначенням їх дати народження.

На вказаний запит, 19.02.2026 за № 30/3-223вих-26 відповідачем надано відповідь, у якій позивачу повідомлено, що для надання інформації стосовно осіб, призначених на посади керівників обласних прокуратур та дат їх народження, необхідно проведення пошуку, аналізу та виокремлення значної кількості документів по кожній області окремо, а також здійснити відбір, розподіл та знеособлення даних.

У подальшому, 24.02.2026, позивач відповідно до статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскаржив зазначену відповідь до керівництва Офісу Генерального прокурора.

За результатами розгляду скарги позивачем отримано відповідь Офісу Генерального прокурора від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 (30/3-31353-26), якою відмовлено у її задоволенні.

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону - право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Положеннями статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону є:1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно із статтею 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", якою визначені обов`язки розпорядників інформації, розпорядники інформації зобов`язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Частинами першою, другою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному вебсайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За приписами частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною третьою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Статтею 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Також суд зазначає, що пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону "Про доступ до публічної інформації" встановлено відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації, яку несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, серед іншого - надання недостовірної, неточної або неповної інформації.

Неповною є інформація, яка задовольняє лише частину запиту, без належно оформленої відмови у задоволенні решти запиту.

Розпорядник публічної інформації повинен забезпечити особі, яка звертається із запитом на інформацію, доступ саме до тієї інформації чи документів, які він просить надати, а у випадку, якщо він не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, - відмовити у її наданні, не виходячи за межі чітко поставленого питання, щодо якого зроблено запит. Розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він володіє. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.

Водночас, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків та не бути знищеною після закінчення строків зберігання. Стосовно не суб`єктів владних повноважень, то вони можуть бути тільки розпорядниками такої інформації.

Розпорядник повинен забезпечити особі, яка звертається із запитом на інформацію, доступ саме до тієї інформації чи документів, які він просить надати, а у випадку, якщо він не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, - відмовити у її наданні, не виходячи за межі чітко поставленого питання, щодо якого зроблено запит.

Розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він володіє. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду 25 червня 2019 року у справі №9901/925/18 викладено правову позицію, згідно з якою розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.

Отже, розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив, яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.

Зазначене відповідає висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі №9901/381/20 та від 02.04.2020 у справі №9901/22/20.

З урахуванням викладених вище норм, суд зазначає, що на запит позивача від 13.02.2026 відповідачем 19.02.2026 за № 30/3-223вих-26 надано відповідь, у якій позивачу повідомлено, що для надання інформації стосовно осіб, призначених на посади керівників обласних прокуратур та дат їх народження, необхідно проведення пошуку, аналізу та виокремлення значної кількості документів по кожній області окремо, а також здійснити відбір, розподіл та знеособлення даних.

Суд із такою позицію відповідача не погоджується та зазначає таке.

У статті 2 Закону України "Про захист персональних даних" надано визначення термінів, відповідно до яких у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні, зокрема:

- згода суб`єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб`єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки;

- знеособлення персональних даних - вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу;

- обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем;

- одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа;

- персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована;

- суб`єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються;

- третя особа - будь-яка особа, за винятком суб`єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

Відповідно до статті 5 наведеного закону об`єктами захисту є персональні дані.

Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, - є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Поряд з цим, частиною 2 статті 6 визначено критерії обмеження доступу до інформації, відповідно до яких обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Частиною 4 наведеної статті 6 встановлено, що інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Відповідно до положень частини 1 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Тобто, наведеною нормою Закону встановлено виключні випадки надання відмови в задоволенні запиту на інформацію. При цьому, їх перелік - є вичерпним та розширеному і довільному тлумаченню - не підлягає.

Однак, як видно з отриманої позивачем відповіді від 19.02.2026, - відповідач не зазначив мотивованих підстав відмови в задоволенні запиту позивача на інформацію, як це передбачено статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", обмежившись повідомленням позивача про те, що надання зазначеної інформації потребує пошуку, відбору, аналізу та знеособлення значної кількості документів, що, на його думку, фактично призведе до створення нової інформації, яка не є публічною.

Суд зауважує, що наведені доводи відповідача не визначені у частині 1 статті 22 цього ж Закону серед переліку вичерпних підстав для надання відмови у задоволенні запиту.

Таким чином, відмова відповідача, викладена у відповідях від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26 та від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 є не обґрунтованою та не відповідає вимогам законодавства. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо засобу захисту прав позивача, суд виходить з такого.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, відповідні повноваження відповідача щодо змісту відповіді, є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

У свою чергу дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Таке право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до п.п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, виходячи із встановлених судом обставин, керуючись ч. 2 ст. 9, абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, для ефективного захисту прав та інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах, суд вважає за необхідне зобов`язати Офіс Генерального прокурора повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 13.02.2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (м. Харків, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора, викладену у листі від 19.02.2026 №30/3-223ВИХ-26, а також у відповіді від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 (30/3-31353-26), у наданні публічної інформації за запитом позивача.

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) повторно розглянути запит ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання публічної інформації від 13.02.2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Шляхова