Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №754/7682/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/633/26

Справа №754/7682/25

РІШЕННЯ

Іменем України

09 червня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Саламон О.Б.

з участю секретаря Михайленко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи , -

В С Т А Н О В И В:

Позиції учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 23.04.2021 відповідач ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «MERCEDES-BENZ SPRINTER 308 CDI» д\н НОМЕР_1 з напівпричепом «ТЕМА 2 CAR», д/н НОМЕР_2 , рухаючись дорогою «Київ-Одеса» на 64 км вказаної автодороги, в с. Гребінки Білоцерківського району Київської області допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , внаслідок чого останнього було госпіталізовано до Білоцерківської міської лікарні, де ОСОБА_4 помер. За фактом ДТП 23.04.2021 Головним управлінням Національної поліції в Київській області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021111030000787. 30.09.2021 постановою слідчого зазначене кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Проте позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Позивач вказує на те, що малолітня ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 , у зв`язку з його смертю дочці було спричинено значну та непоправну шкоду, яка полягає в моральних стражданнях та нескінечному болю, що будуть переслідувати її довгий час, а також тривають досі і не закінчаться, та відповідно пов`язані з цим істотні зміни в стосунках. Позивач стверджує, що втрата ОСОБА_2 батька стала для неї непоправною втратою, відобразилась на психологічному стані дитини, оскільки вона втратила опору, можливість отримувати допомогу у дитячому та юнацькому віці від батька, та можливість тривалого життєвого зв`язку з одним із батьків. У зв`язку з викладеним, дочці загиблого ОСОБА_4 було завдано шкоду, а відтак у позивача виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача. Позивач оцінює моральну шкоду доньки у розмірі 250 000 грн., при цьому станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність забезпеченого транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER 308 CDI» д\н НОМЕР_1 була застрахована у АТ «СТ «ТАС» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. З урахуванням права трьох потерпілих на відшкодування моральної шкоди, а саме матері, батька та дитини загиблого, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений законом для відшкодування з боку страховика з розрахунку 12 мінімальних заробітних плат * 6 000 грн., що становить 72 000 грн. на трьох осіб. Однак, на думку позивача розмір страхового відшкодування моральної шкоди не є співмірним з фактичним розміром заподіяної моральної шкоди, а тому позивач звернулась до суду та просить стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, що складає 226 000 грн. (250 000 грн. - 24 000 грн.)

Відповідач ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Ільницьку І.В. скористався правом на подачу відзиву на позовну заяву, в якому зазначив, що не погоджується з вимогами позову з огляду на те, що в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що загибель потерпілого ОСОБА_4 сталася внаслідок порушення ним вимог підпунктів 4.1 ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та введених в дію з 01.01.2002. Крім того, за результатами судово-токсикологічного дослідження у крові потерпілого виявлено етиловий спирт у концентрації 1,38 %, що свідчить про перебування останнього у стані сильного алкогольного сп`яніння. Вказане підтверджує наявність у діях потерпілого грубої необережності, яка сприяла настанню події. Така поведінка потерпілого, на думку сторони відповідача, а саме перебування на проїзній частині дороги поза межами населеного пункту в темну пору доби у стані сильного алкогольного сп`яніння, стала однією з причин настання наслідків, у тому числі моральної шкоди. При цьому, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно правової відповідальності . Представник відповідача зазначила, що беручи до уваги відсутність вини у відповідача, а також відсутність у матеріалах справи доказів, що підтверджують протиправний характер його дій чи бездіяльності, під час вчинення ДТП, підстави для відшкодування моральної шкоди також відсутні. Крім того, встановлено, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння та знаходився на проїзній частині дороги у темну пору доби, що і стало причиною дорожньо-транспортної пригоди. Також представник відповідача вказала, що станом на момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 23.04.2021, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була належним чином застрахована в ПрАТ «СК «ТАС» на підставі чинного договору обов`язкового страхування, а відтак вимоги позивача щодо відшкодування шкоди були вже задоволені за рахунок виплати страховиком відповідного страхового відшкодування. З огляду на викладене, додаткові вимоги про стягнення моральної шкоди в повному заявленому розмірі є надмірні та необґрунтовані, зважаючи на мету й механізм дії інституту обов`язкового страхування, який передбачає компенсацію шкоди за рахунок страховика, а не безмежне покладання відповідальності безпосередньо на водія.

14.07.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Заставного Р.А. надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, посилається на норми п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно правова презумпція винуватості заподіювача шкоди. Сторона позивача зазначає, шо перебування пішохода у стані алкогольного сп`яніння, на що вказує сторона відповідача, не свідчить про усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду самому собі. Також відповідачем не доведено тих обставин, що загиблий, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП із наслідками, спрямованими на заподіяння собі смерті.

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Ільницької І.В. 10.11.2025 надійшли додаткові пояснення, згідно з якими вказують на те, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок ; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Суд має врахувати, що у діях відповідача відсутня вина та протиправність, смерть потерпілого настала внаслідок його власної грубої необережності оскільки перебував у стані алкогольного сп`яніння, що призвело до порушення ним, як пішоходом, вимог підпунктів 4.1 ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та введених в дію з 01.01.2002. Таким чином, саме груба необережність потерпілого стала визначальним фактором настання моральної шкоди, оскільки він перебував на проїзній частині дороги поза межами населеного пункту у темну пору доби, у стані алкогольного сп`яніння, чим створив небезпеку для власного життя та здоров`я. Сторона відповідача не спростовує права позивача на відшкодування моральної шкоди. Проте, позовна заява не містить належних (об`єктивних) доказів, які б підтвердили глибину моральних страждань і в чому саме вони полягають як і не містить належного обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди. Обов`язок доведення факту завдання моральної шкоди, а також обґрунтування її розміру покладається на позивача.

Процесуальні дії та рішення суду.

23 травня 2025 року ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

17 вересня 2025 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду.

21 жовтня 2025 року та 02 грудня 2025 року ухвалами суду постановлялося провести судові засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС на сайті https:/vkz.court.gov.ua.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, до суду через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача, просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Приймаючи до уваги викладене, визнавши матеріали справи достатніми для вирішення справи, а неявку учасників справи такою, що не перешкоджає розгляду заяви, суд розглядає заяву без участі сторін по справі.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились,відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного висновку.

Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінки аргументів сторін.

Судом встановлено наступні правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 12.05.2021 Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а/з № 477.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 304 від 24.04.2021 КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня №2», ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 травмований автомобілем на автодорозі Київ-Одеса, помер внаслідок кровотрати, ушкодження кісток скелета та лівої легені, закритої травми грудей.

У відповідності до свідоцтва про народження, виданого 08.05.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, вбачається, що малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є донькою ОСОБА_4 .

23.04.2021 Головним управлінням Національної поліції в Київській області матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021111030000787.

Постановою слідчого Відділу розслідування злочинів у сфері транспорту Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, кримінальне провадження №12021111030000787 закрито за відсутності в діянні водія складу кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Згідно з даною постановою, за даних дорожніх обставин водій автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 308 CDI» д\н НОМЕР_1 з напівпричепом «ТЕМА 2 CAR», д/н НОМЕР_2 , не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 шляхом застосування екстренного гальмування в заданий момент виникнення небезпеки для руху.

Також вказано, що в даній дорожній обстановці з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 308 CDI» д\н НОМЕР_1 , невідповідностей вимогам пунктів 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, які могли б перебувати в причинному зв`язку з даною пригодою, не вбачається. При судово-токсикологічному дослідженні в крові трупа виявлено етиловий спирт в концентрації 1,38 %.

За результатом орган досудового розслідування прийшов до висновку, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 23.04.2021 близько 00 год. 00 хв. в с. Гребінки Білоцерківського району Київської області, сталась внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_4 вимог п.п. 4.1 ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002, а отже склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України в кримінальному провадженні відсутній.

Цивільно-правова відповідальність автомобіля «MERCEDES-BENZ SPRINTER 308 CDI» д\н НОМЕР_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в АТ «СГ «ТАС» (приватне), що підтверджується інформацією перевірки чинності полісу внутрішнього страхування.

Відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», система обов`язкового страхування покликана забезпечити баланс інтересів як потерпілої сторони, так і страхувальника - особи, яка спричинила шкоду.

Частина 22.1 статті 22 зазначеного Закону передбачає, що страховик у межах страхових сум зобов`язаний відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо -транспортної пригоди життю, здоров`ю або майну третьої особи.

Позивач, звертаючись до суду в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , зазначила про те, що з урахуванням права трьох потерпілих на відшкодування моральної шкоди, а саме матері, батька та дитини загиблого ОСОБА_4 , розмір відшкодування моральної шкоди, визначений законом для відшкодування з боку страховика з розрахунку становив 72 000 грн. на трьох осіб., а відтак на одну особи, а саме дитину загиблого ОСОБА_4 розраховано та виплачено 24 000 грн., що на думку позивача є недостатнім та не співмірним з фактичним розміром заподіяної моральної шкоди, яку позивачем оцінено в 250 000 грн. У відповідності до прохальної частини позовної заяви позивач проситься стягнути моральну шкоду у розмірі, що дорівнює різниці між фактично заподіяною шкодою у сумі 250 000 грн. та сумою виплаченою страховою випратою у розмірі 24 000 грн., що становить 226 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями статті 55 Конституції України та чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Вимоги ч.ч.2-3 ст. 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом п.1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч.2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (обов`язків).

Відповідно до вимог ч. 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) - 1.1 ст. 1994 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 27.3. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

У пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши надані матеріали справи та заслухавши думку учасників справи, суд приходить до висновку про те, що вина та протиправність дій відповідача ОСОБА_3 відсутні, кримінальне провадження № 12021111030000787 закрито з підстав відсутності в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Водночас, суд виснував, що шкода, спричинена не з вини відповідача, а з необережності потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

При цьому, судом встановлено, що смерть потерпілого ОСОБА_4 настала через його власну необережність та перебування у стані алкогольного сп`яніння.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

При цьому, судом в процесі розгляду справи не встановлено наявності в діях потерпілого ОСОБА_4 умислу, а також позивачем не доведено наявності станом на день дорожньо-транспортної пригоди обставин непереборної силі.

Суд вважає, що в діях потерпілого мала місце груба необережність, яка сприяла виникненню моральної шкоди, що виразилася в перебуванні останнього на автомобільній дорозі, в темну пору доби поза межами населеного пункту в стані сильного алкогольного сп`яніння, що сприяло виникненню моральної шкоди.

У зв`язку з наведеним, суд виснував, що позивач безумовно має право на відшкодування моральної шкоди через душевні страждання, заподіяні смертю потерпілого.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що розмір заявленої в позовній заяві моральної шкоди є значно завищеним та має бути не більшим для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц від 15 грудня 2020 року.

Станом на момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 23.04.2021 цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була належним чином застрахована в ПрАТ «СК «ТАС» на підставі чинного договору обов`язкового страхування.

Приймаючи до уваги те, що вимоги позивача щодо відшкодування шкоди було частково задоволено в межах суми 24 000 грн. за рахунок виплати страховиком відповідного страхового відшкодування, суд вважає за можливе ухвалити рішення про стягнення із відповідача ОСОБА_3 на користь позивача, що діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , моральної шкоди в сумі 40 000 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору на підставі ч. 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2 260 грн.) пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 400 грн. (40 000 грн. х 2 260 грн. : 226 000 грн.).

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 551, 536, 610, 625, 631,629, 1046-1056 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , моральну шкоду в розмірі 40 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у справі в сумі 400 грн.

У задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 30.06.2026.

Суддя О.Б. Саламон