Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №521/26032/23 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

25.05.26

Справа №521/26023/23

Провадження №2/521/145/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026 року

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Роїк Д.Я.,

за участю секретаря судового засідання Каліній П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування квартири АДРЕСА_1 на користь законного власника ОСОБА_1 ; про скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49354901 від 25.10.2019 р., який здійснено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою Олександрою Валеріївною, щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 669252851101), а також стягнути судові витрати.

Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 21.12.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.12.2005 р. між позивачем, ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений Рюміною О. О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим № 10573. Згідно вказаного договору квартира АДРЕСА_1 складається з однієї житлової кімнати загальною площею 24,4 кв.м, житловою площею 11,8 кв.м.

Позивачем було здійснено реконструкцію вказаної квартири. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18.05.2006 р у справі № 2-3636/2006 було визнано за позивачем право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,6 кв.м, житловою площею 21 кв.м., підсобною площею 36,6 кв.м. 28.09.2006 р. КП «ОМБТІ та РОН» право власності ОСОБА_1 на реконструйовану квартиру було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 26.11.2007 р скасовано рішення суду у справі № 2-3636/2006 від 18.05.2006 р, а справу призначено до судового розгляду.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 1519/2 - 1044/11 (№2-3636/2006) від 25.12.2013 р в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Малиновської районної адміністрації про визнання права власності відмовлено. В апеляційному порядку вказане рішення не переглядалося.

30.06.2015 року між позивачем, ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В. за реєстровим № 163 від 30.06.2015 р.

У жовтні 2015 р. третя особа, ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_5 ; визнання ОСОБА_3 покупцем за цим договором та визнання за ОСОБА_3 права власності на цю квартиру.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17.02.2016 року по справі № 521/17654/15ц позов ОСОБА_3 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 08.07.2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 16.01.2019 року Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.02.2016 року по справі № 521/17654/15ц та Рішення Апеляційного суду Одеської області від 08.07.2019 року скасовані, ухвалено нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу удаваним та визнання права власності відмовлено.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, його спадкоємцем є ОСОБА_2 , відповідач. ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , та складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень, загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 21,0 кв.м.

14.11.2019 р ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідоцтва про право на спадщину. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.09.2020 р по справі № 521/18872/19 позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01.06.2023 р скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 , позивач, посилається на те, що він не мав права продавати квартиру АДРЕСА_1 , оскільки у нього не було права власності на реконструйовану квартиру загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 21,0 кв.м., підсобною площею 36,6 кв. м.

Представником відповідача подано до суду пояснення, в яких відповідачка виклала заяву про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої зазначено, що оспорюваний договір купівлі - продажу квартири складено 13.06.2015 року, а позовна заява складена в листопаді 2019 року, що на думку відповідача свідчить про пропуск строку позовної давності. Також представником відповідача зазначено, що позивачем не доведено яким чином оспорюваний договір порушує його права. Залучений у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 надав до суду пояснення, проти позовних вимог ОСОБА_1 не заперечував, просив справи розглянути за його відсутності.

Позивач не приймав участі у судовому засіданні, представник позивача надав до суду заяву, щодо розгляду справи за його відсутність.

Відповідач також не приймав участь у судовому засіданні, представник відповідача надав до суду заяву в якій зазначив, що проти позову заперечує, просить справу розглядати без його участі.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, матеріали справи містять заяву щодо розгляду справи за її відсутність.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

08.12.2005 р ОСОБА_1 купив, а ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_7 , продала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м., житловою площею 11,8 кв.м. Договір купівлі продажу був посвідчений Рюміною О. О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим № 10573.

Згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідченого 30.06. 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І.В., зареєстрованого в реєстрі за №163, ОСОБА_8 купив однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 21,0 кв.м. В Договорі зазначено, що квартира належить продавцю на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.05. 2006 року в справі №2-3636/2006.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.05. 2006 року в справі №2-3636/2006 скасовано ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2007 року.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 50 років.

Спадкову справу №03/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 заведено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В. за заявою ОСОБА_2 як сестри померлого ОСОБА_5 ..

У Спадковій справі №03/2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В. видано 25 жовтня 2019 року спадкоємцю померлого ОСОБА_5 ОСОБА_2 Свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , та складається в цілому з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень загальною площею 57,6 кв.м житловою площею 21,0 кв.м. У Свідоцтві зазначено, що квартира належала спадкодавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 30 червня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І.В. за реєстровим №16; що право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 669252851101, номер запису про право власності: 10226882.

У цивільній справі №521/17654/15-ц Верховним Судом прийнято постанову від 16.01. 2019 р, якою рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.02.2016 р та рішення апеляційного суду Одеської області від 08.07. 2016 р скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання недійсним з підстав удаваності договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 30.06. 2015 року, визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру.

Наведена Постанова містить оцінку попереднього договору від 20.12.2006 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 : попередній договір в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Верховним Судом зауважено щодо оцінки наявності підстав для захисту цивільного права, яким особа зловживає:

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Верховним Судом при розгляді справи №521/17654/15-ц умисні дії ОСОБА_3 було оцінено як недобросовісні. Суд виходить з того, що неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини, як на підставі та умови надання захисту судом.

Верховний Суд, переглядаючи справу у касаційному порядку, враховує конкретні обставини справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Верховний Суд вважає за необхідне та доцільне застосувати положення частини третьої статті 16 ЦК України та відмовити особі у захисті цивільного права та інтересу, яким особа зловживала.

Верховний Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим у разі запровадження істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. У разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах у разі задоволення поданого позову, Суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав, оскільки в діях позивача наявні ознаки зловживання своїм правом.

14.11.2019 р ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідоцтва про право на спадщину. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.09.2020 р по справі № 521/18872/19 позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01.06.2023 р скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Суд виходив з того, що ОСОБА_2 не є стороною Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 30.06.2015 р приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луб І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 163; що ОСОБА_2 не є процесуальним правонаступником ОСОБА_5 за вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, де сторонами договору були ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Судом були оглянуті матеріали справ №1519/2-1044/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача КП «ОМБТІ та РОН»; № 521/17654/15ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ; № 521/18872/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 .

В супереч положення законодавства, розрахунки між сторонами, - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 безготівковим шляхом не здійснювалися.

З матеріалів справ вбачається, що протягом розгляду вказаних справи ОСОБА_1 визнавав вимоги ОСОБА_3 оскільки фактично отримував гроші за продаж квартири саме від нього, хоча при цьому на момент укладення спірного договору підстава для визнання права власності на реконструйовану квартиру була припинена. Про що ОСОБА_1 було відомо.

За таких обставин ОСОБА_1 не може стверджувати що майно вибуло з його власності поза його волею. Ніяких доказів з приводу повернення спірної квартири в правове поле шляхом введення реконструкції в експлуатацію позивачевою стороною не надавалося.

Тобто, ОСОБА_1 звернувся до суду з того самого предмету спору з тих самих підстав, що вже неодноразово розглядались судами; вказане свідчить про зловживання правами та недобросовісну поведінку позивача.

Суд критично ставиться до визначеного ОСОБА_1 предмету захисту, а саме «охоронюваного законом інтересу позивача, який полягає у прагненні юридичної визначеності щодо предмету купівлі-продажу спірної квартири, а також бажанні не бути стороною правочину, зміст якого суперечить Цивільному кодексу України , його моральним засадам».

Стороною не стверджується та не надано доказів з приводу повернення грошових коштів ОСОБА_3 , як на мотив реституції та підставу для витребування квартири АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Згідно ст. 388 ЦК України «1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.»

Крім того, ОСОБА_3 не позбавлений можливості відновити свої права шляхом пред`явлення майнових вимог до продавця спірної квартири, ОСОБА_1 , щодо повернення йому сплачених грошових коштів відповідно до статті 661 ЦК України.

Пунктом 1 частини 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 12, 13, 16, 203, 215, 388 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після спливу строку на апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги після закінчення його апеляційного перегляду, якщо за його результатами рішення було залишено без змін.

Суддя: Д.Я. Роїк