Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №521/8368/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/8368/26

Провадження № 2-а/521/128/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді – Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання – Гриневич І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

До Хаджибейського районного суду міста Одеси звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив суд: скасувати постанову від 13.05.2026 року № R532533 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якою накладеного на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 гривень, провадження по справі закрити у зв`язку з відсутністю події та складу правопорушення, стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відповідно до постанови № R532533 від 13.05.2026 року. З тексту постанови вбачається, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

При цьому повістки про потребу з`явитися до суду він не отримував, сповіщення про те, що йому надіслано відповідну повістку засобами поштового зв`язку теж не отримував. Більше того, він вже протягом тривалого часу проживає за кордоном, про що він вказав під час оновлення своїх даних через мобільний застосунок «Резерв+».

Ухвалою суду від 26.05.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 23.06.2026 року об 10:00 год.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірену копію матеріалів адміністративної справи, під час розгляду якої було винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності №532533 від 13.05.2026р.

19.06.2026 року надійшов відзив на позовну заяву, в якій Відповідач просить у задоволенні позову відмовити, оскільки Позивачем було подано заяву через застосунок «Резерв+», а отже постанова винесена у повній відповідності до норма матеріального та процесуального права.

23.06.2026 року надійшла відповідь на відзив, згідно з якою представник Позивача зазначає, що заява Позивача, підписана КЕП про визнання вини не є належним доказом, оскільки сам факт визнання особою вини у вчиненні правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів. Також звертають увагу на те, що Відповідачем також пропущено строк на накладення адміністративного стягнення. Враховуючи дані обставини просить позов задовольнити.

Позивач в призначене судове засідання не з`явився, сповіщений належним чином. Представник позивача надала до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримує в повному обсязі, справу просить розглядати без її участі.

Представник відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_3 , в судове засідання не з ’явився, сповіщений належним чином.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28.07.2024 року на вимогу мобілізаційного законодавства ним було уточнено військово облікові дані.

Відповідно до посвідки про місце проживання, Позивач проживає в Італійській Республіці, відомості про що було також вказано при уточнені ним військово-облікових даних 28.07.2024 року. А отже, Відповідачу завідома було відомо, що Позивач не проживає на території України.

Надалі, до мобільного застосунку Позивача «Резерв+» прийшло сповіщення, що ним порушено правила військового обліку, а саме він не прибув за повісткою до ТЦК та СП. Позивачем було подано заяву про розгляд справи без його участі, з метою отримання якнайшвидше постанови та зрозуміти всі обставини вчиненого ним правопорушення.

13.05.2026 року до застосунку надійшла постанова № R532533 від 13.05.2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

З тексту постанови вбачається, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

При цьому, в оспорюваному Позивачем рішенні не конкретизовано до якого саме ТЦК та СП він не з`явився, а також не зазначено коли саме (дату, час) та по якій повістці він мав туди прибути, а також яким чином він був обізнаний про наявність в нього такого обов`язку з огляду на те, що докази вручення йому повістки в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дана конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб`єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає дотримуватися приписів Закону як підстави для вчинення суб`єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб`єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.

Конструкція "в межах повноважень" у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність суб`єкту владних повноважень діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб`єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.

"У спосіб" у тексті ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов`язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб`єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов`язкових для інших суб`єктів рішень. По-третє, суб`єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.

Суд також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб`єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб`єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.

Також заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб`єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб`єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.

Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.

Відповідно ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У розумінні ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Згідно з п. 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

В постанові № R532533 вказано, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стала неявка ним за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці. При цьому, в оспорюваному Позивачем рішенні не конкретизовано до якого саме ТЦК та СП він не з`явився, а також не зазначено коли саме (дату, час) та по якій повістці він мав туди прибути, а також яким чином він був обізнаний про наявність в нього такого обов`язку з огляду на те, що докази вручення йому повістки в матеріалах справи відсутні.

Так, обов`язок громадян з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, передує обов`язок ТЦК здійснювати належне повідомлення про виклик і лише після підтвердження обізнаності особи про необхідність явки до ТЦК та невиконання цього обов`язку, можна стверджувати про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Однак Відповідачем не доведено факт вручення Позивачу повістки в порядку передбаченим законодавством. Також не було надано жодного бланку, заповненого працівниками поштового зв`язку, щодо причини невручення даної повістки.

З урахуванням зазначеного вище, Відповідач ухвалюючи спірну постанову, всупереч імперативних вимог статей 7, 9, 247, 251, 252 тощо КУпАП, не дослідив обставини справи, не встановив наявність складу адміністративного правопорушення, не зібрав доказів на підтвердження власної позиції щодо інкримінованого позивачу правопорушення.

В той же час, заява Позивача, підписана КЕП про визнання вини не є належним доказом, оскільки сам факт визнання особою вини у вчиненні правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів.

Дана позицію суду відповідає правовим висновкам викладеним в постанові Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 639/1474/26 від 08.06.2026 року.

При цьому подібні висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі №177/525/17, від 17 березня 2020 року у справі №482/83/17. Зокрема, у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 Верховним Судом вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Щодо строків накладення адміністративного стягнення суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відповідно до частини першої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Тобто за змістом статті 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.

КУпАП не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому харак-тер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 за-значив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає, зокрема, у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не носить характеру триваючого, а є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.

При подачі відзиву на позовну заяву Відповідачем не надано, ані копію повістки про виклик яка вручалась Позивачу, ані доказів її вручення, що в свою чергу не дає можливості з`ясувати день вчинення даного адміністративного правопорушення.

Однак, Відповідачем було надано відомості щодо фіксування порушення правил військового обліку відносно Позивачем.

Згідно з відомостями які там містяться, Відповідачем 13.04.2025 року було зафіксовано порушення Позивачем правил військового обліку, а саме не прибув вчасно за повісткою до ТЦК та СП (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Того ж дня було відправлено відповідне звернення до Відділу поліції №1 (м. Одеса) ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.

При цьому, дане звернення було скасовано 13.04.2026 року у зв`язку із закінченням строку притягнення особи до адміністративної відповідальності. Наступне ж правопорушення було зафіксовано Відповідачем 15.05.2026 року.

При цьому постанова про притягнення до адміністративної відповідальності Позивача № R532533 була прийнята 13.05.2026 року.

Тобто фактично, зазначена постанова була винесена в проміжок часу коли строк притягнення до адміністративної відповідальності за перше правопорушення вже закінчився, а друге правопорушення ще не було виявлене та зафіксоване.

За таких обставин неможливо встановити, яке саме діяння стало підставою для притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. Якщо постанова стосується першого правопорушення, то вона винесена після закінчення строків, визначених статтею 38 КУпАП, що виключає можливість накладення адміністративного стягнення. Якщо ж вона стосується другого правопорушення, то на момент її винесення таке правопорушення ще не було виявлено та зафіксовано уповноваженим органом, а отже, не могло бути предметом розгляду.

Вказана невизначеність свідчить про відсутність належних правових та фактичних підстав для притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, а також про недотримання Відповідачем принципу правової визначеності та вимог щодо належного обґрунтування індивідуального акту. Відповідач не навів належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність у діях Позивача складу конкретного адміністративного правопорушення, за яке його було притягнуто до відповідальності, що є підставою для визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.

Враховуючи вище наведене та наявні докази по справі, суд вважає постанову №R532533 від 13.05.2026 року такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме, такою, що ухвалена необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); упереджено, нерозсудливо; не пропорційно.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18).

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 605,60 грн..

Враховуючи все вищевикладене та керуючись статтями 19, 63 Конституції України, статтями 210-1, 251, 252, 258, 268, 278, 279 КУпАП, 42, 49, 55, 57, 60, 72, 73, 77, 78, 79, 165, 42, 165 КАС України,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 № R532533 від 13 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань із суб`єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26 червня 2026 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН