Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №521/4845/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/4845/26

Номер провадження № 2/521/4757/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Громіка Д.Д.

за участю секретаря - Котигорох Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 204, в м. Одесі в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири та просила визнати за нею право власності на частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,5 кв. м, житловою площею 17,1 кв.м.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що з 1986 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 . Їх сім`я проживала у двокімнатній квартирі АДРЕСА_2 .

У 1995 році на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вони приватизували вказану квартиру.

25 липня 1995 року їм було видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_2 , згідно з яким вказана квартира належить співвласникам в рівних частках.

01 вересня 1995 року на Одеській товарній біржі було укладено Договір № 9451 міни нерухомого майна, згідно з яким ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності №1-3787 від 28.08.1995 року, посвідченої Сьомою Одеською державною нотаріальною конторою, що є членом біржі зі статусом «Н», в подальшому «Ініціатор угоди» та ОСОБА_2 , що є членом біржі зі статусом «Н», в подальшому «Учасник угоди», - уклали цій договір про обмін майна на інше, а саме: 1.«Ініціатор угоди» передала, а «Учасник угоди» прийняла квартиру загальною площею 42,3 кв.м, що складається з 2-ох кімнат жилою площею 24,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25.07.1995 року. 2. «Учасник» угоди» передала, а «Ініціатор угоди» прийняла квартиру загальною площею 30,5 кв.м, що складається з 1 кімнати житловою площею 17,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_2 на підставі св-ва про право власності на житло № 3-5850 від 19.01.1995 року.

20 жовтня 1995 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в ОМБТІ під № 152 пр., стор. 110, реєстр. 54.

07 травня 1996 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано, про що відділом РАГС виконкому Малиновської районної Ради народних депутатів м. Одеси зроблено запис за № 272 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .

У 1999 році ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_1 купити у нього частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

19 липня 1999 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 3500 доларів США за його частку квартири, про що останній написав розписку.

Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Одеси від 26 квітня 2002 угоду купівлі-продажу частки квартири АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_3 , визнано укладеною. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 на підставі укладеної угоди, за якою ОСОБА_3 продав частку квартири ОСОБА_1 .

12 червня 2002 року право власності на частку вказаної квартири на підставі рішення Жовтневого місцевого суду м. Одеси від 26.04.2002 року було зареєстровано за ОСОБА_1 в ОМБТІ під № 54 –стор.154-кн.445 пр.

Виходячи з вищевикладеного позивач вважає, що квартира АДРЕСА_1 належить їй в цілому, а саме: частка – на підставі договору міни нерухомого майна від 01.09.1995 року, та частка - на підставі рішення Жовтневого місцевого суду м. Одеси від 26.04.2002 року.

В теперішній час ОСОБА_1 з метою відчуження квартири звернулася до державного нотаріуса Хаджибейської державної нотаріальної контори у місті Одеса. Однак нотаріус відмовила у посвідченні договору відчуження квартири, посилаючись на те, що один з учасників Договору міни нерухомого майна від 01.09.1995 року, посвідченого на Одеській товарній біржі, а саме ОСОБА_3 , не був членом товарної біржі, що не відповідало ст.15 Закону України «Про товарну біржу».

Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Хаджибейського районного суду м. Одеси Громіку Д.Д.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.04.2026 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в загальному позовному провадження та призначено справу до підготовчого засідання.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 26.05.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися.

30.06.2026 року від представника позивача - адвоката Селезньової Т.В. через модуль «Електронний суд» надійшла заява, відповідно до якої сторона позивача підтримує позовні вимоги, просить їх задовольнити в повному обсязі та розглядати справу за відсутності позивача та представника позивача, не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце його проведення сповіщалась належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв та клопотань про відкладення слухання справи від відповідач до суду не надходило. Відзив у визначений судом строк відповідач не подавала. А тому суд приходить до переконання про можливість розглянути справи у відсутності відповідача згідно вимог ч. 3 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК та ухвалює заочне рішення.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.Згідно вимог ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до правил ч.1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули права спільної часткової власності на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі Договору № 9451 міни нерухомого майна від 01.09.1995 року, укладеного на Одеській товарній біржі.

Згідно ст.128 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, яка діяла на час укладення договори міни) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

В день укладення договору міни квартира АДРЕСА_1 була передана у володіння власників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Таким чином, право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з моменту передачі їм вказаної квартири, тобто з 01.09.1995 року.

20 жовтня 1995 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в ОМБТІ під № 152 пр., стор.110, реєстр. 54.

Згідно ст. 242 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Згідно ч.1 ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно ч.1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

У 1999 році ОСОБА_3 розпорядився належною йому часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом продажу цієї частини ОСОБА_1 , внаслідок чого він передав у володіння ОСОБА_1 частку квартири та отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3500 доларів США. Але договір купівлі-продажу частки вказаної квартири у встановленому законом порядку не був укладений сторонами.

Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Одеси від 26 квітня 2002 угоду купівлі-продажу частки квартири АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_3 , визнано укладеною. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 на підставі укладеної угоди, за якою ОСОБА_3 продав частку квартири ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 в цілому.

Згідно абз.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

У зв`язку з тим, що право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 виникло до набрання чинності Цивільного кодексу України і продовжує існувати до теперішнього часу, необхідно застосовувати положення ЦК України в редакції 2003 року до даних правовідносин.

Згідно п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно вимог ст. 41 Конституції України кожному надано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст..316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст..319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

В свою чергу відповідно до ст.392ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

У зв`язку з тим, що державним нотаріусом не визнається право власності ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі договору міни нерухомого майна від 01.09.1995 року, в силу чого нотаріус не може здійснити дії по відчуженню всієї квартири, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання за позивачкою права власності на частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,5 кв.м, житловою площею 17,1 кв.м.

Вимоги про стягнення судового збору не заявлялись, у зв`язку з чим питання щодо розподілу судових витрат та їх стягнення судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 223,247,280,263-265,268,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 30,5 кв.м, житловою площею 17,1 кв.м.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Одеського апеляційного суду в порядкуст. 355 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 02 липня 2026 року.

Суддя: Д.Д. Громік