Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №732/257/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

02 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 732/257/26

Головуючий у першій інстанції – Бойко А.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1549/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Разгуляєвої О.В.

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (письмове провадження) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 05 травня 2026 року (суддя – Бойко А.О., місце ухвалення – м. Городня, дата складання повної ухвали – 05.05.2026) у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі – АТ «Райффайзен Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь банку достроково заборгованість у загальному розмірі 208218,94 грн, а саме:

- за Заявою про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» №010/27813/82/1478142 (Кредитний договір 1) - 74962,32 грн, яка складається з дозволеного та недозволеного овердрафту, у тому числі прострочена заборгованість з обов`язкового щомісячного внеску 19996,20 грн;

- за Заявою-договором про відкриття поточного рахунку та надання кредиту «Кредит готівкою» №014-RO-82-251848671 від 20.01.2024 (Кредитний договір 2), що становить 133256,62 грн, у тому числі заборгованість за кредитом 115247,32 грн, у тому числі прострочена заборгованість 1700,94 грн; заборгованість за відсотками 18009,30 грн, у тому числі прострочена заборгованість 15634,45 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у відповідності до кредитного договору 1, укладеного між сторонами 03.03.2023 строком на 48 місяців, позивач надав можливість відповідачу користуватися коштами поточного кредитного ліміту в розмірі 30000,00 грн, а відповідач зобов`язався використати кредит відповідно до умов, повернути його, сплатити проценти та виконати інші зобов`язання згідно договору та тарифів банку. Також згідно умов укладеного 20.01.2024 між сторонами строком кредитного договору 2 позивач надав відповідачу кредит у сумі 115247,32 грн, а відповідач зобов`язався використати кредит відповідно до умов, повернути його, сплатити проценти та виконати інші зобов`язання згідно договору та тарифів банку. Факт отримання відповідачем грошових коштів за цими кредитними договорами підтверджується копіями виписок по рахунку про переказ та зарахування коштів на рахунок відповідача. Однак відповідач не виконував умови кредитних договорів, у зв`язку з чим у нього виникла вищевказана заборгованість, яку відповідач у добровільному порядку врегулювати не побажав, на вимогу банку про її дострокове погашення не відреагував, що й змусило позивача звернутися за захистом свого права до суду.

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 05 травня 2026 року за клопотанням відповідача зупинено провадження у цивільній справі за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до набрання законної сили судовим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, за результатами розгляду кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 361 КК України (справа №344/11556/25). Зобов`язано відповідача ОСОБА_1 невідкладно повідомити суд про припинення обставин, які слугували підставою для зупинення провадження.

В апеляційній скарзі АТ «Райффайзен Банк» просить дану ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; стягнути з відповідача витрати по оплаті судового збору.

Доводи апеляційної скарги АТ «Райффайзен Банк» узагальнено зводяться до того, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, оскільки суд не повно з`ясував обставини й дійшов помилкових висновків при постановленні ухвали.

Апелянт стверджує, що місцевий суд не навів жодного мотиву, які саме обставини він не може встановити самостійно в межах даної цивільної справи, хоча наявні у справі докази дозволяють суду встановити та оцінити всі істотні обставини без очікування завершення кримінального провадження. Також вказує, що й відповідач у клопотанні про зупинення провадження у справі не надав належних і допустимих доказів, які б унеможливлювали розгляд спору по суті.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що предметом спору є стягнення заборгованості за кредитними договорами, а необхідні для цього обставини підтверджуються наданими банком письмовими доказами (кредитними договорами, банківськими виписками, розрахунками заборгованості, записами розмов відповідача з інформаційним центром про ініціювання отримання кредиту); сам відповідач визнає, що причиною несанкціонованого доступу до його рахунків став не технічний збій банківської системи, а його добровільна комунікація зі сторонніми особами, яким він передав секретні дані.

Позивач зауважує, що сам факт наявності кримінального провадження про заволодіння коштами відповідача автоматично не свідчить про відсутність у нього цивільно-правових зобов`язань перед банком та не звільняє його від виконання умов кредитних договорів, які були підписані та не оскаржуються відповідачем. При цьому, акцентує увагу, що згідно обвинувального акту в результаті вчинення кримінального правопорушення потерпілому ОСОБА_1 завдано матеріальну шкоду на суму 115000,00 грн, тоді як заявлена банком ціна позову становить 208218,94 грн, і відповідачем не надано доказів чи пред`явлено ним цивільний позов у межах кримінальної справи.

Апелянт вважає, що висновок місцевого суду про існування об`єктивної неможливості розгляду справи є необґрунтованим, оскільки зупинення провадження у даній справі призведе до її затягування й порушення принципу розумних строків судового розгляду та порушення прав позивача

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції -без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що кредитних коштів за обома кредитними договорами, у зв`язку з невиконанням яких банк звернувся до суду, він не отримував і ними не користувався, а стосовно нього були вчинені шахрайські дії, про які він відразу повідомив поліцію й банк. У ході розслідування кримінального провадження, яке наразі перебуває на розгляді в суді, встановлено особу, яка разом з іншими особами, скоїли ці шахрайські дії. У зв`язку з цим вважає, що між зазначеними кримінальною й цивільною справою існує тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала про зупинення провадження у справі значиться в п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, у зв`язку з чим розгляд апеляційної скарги на дану ухвалу здійснюється апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 3, 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Дійшовши висновку про необхідність зупинення провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем у клопотанні мотиви неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи в порядку кримінального судочинства, яке перебуває у провадженні іншого суду по факту вчинення кримінального правопорушення, свідчать про об`єктивну неможливість розгляду справи за позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами. Відповідача у наведеному у клопотанні кримінальному провадженні визнано потерпілою особою, якій могло бути завдано шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Зупинення провадження у справі не створить для позивача невиправданого обтяження для реалізації існуючих прав, оскільки є врегульованою законом тимчасовою перервою в провадженні у справі.

Однак апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

У справі встановлено, що звертаючись у лютому 2026 року до суду з даним позовом, АТ «Райффайзен Банк» просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 достроково заборгованість у загальному розмірі 208218,94 грн, а саме: 1/ за Заявою про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» №010/27813/82/1478142 від 03.03.2023 (Кредитний договір 1) - 74962,32 грн, яка складається з дозволеного та недозволеного овердрафту, у тому числі прострочена заборгованість з обов`язкового щомісячного внеску 19996,20 грн; 2/ за Заявою-договором про відкриття поточного рахунку та надання кредиту «Кредит готівкою» №014-RO-82-251848671 від 20.01.2024 (Кредитний договір 2), що становить 133256,62 грн, у тому числі заборгованість за кредитом 115247,32 грн, у тому числі прострочена заборгованість 1700,94 грн; заборгованість за відсотками 18009,30 грн, у тому числі прострочена заборгованість 15634,45 грн. Свої позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк» обгрунтовало тим, що відповідач, отримавши за укладеними кредитними договором 1 та кредитним договором 2 кредитні кошти, свої зобов`язання по поверненню кредиту та сплати відсотків не виконує, що призвело до виникнення заборгованості в загальному розмірі 208218,94 грн, яку відповідач у добровільному порядку сплатити відмовляється (а.с. 2-5 т. 1).

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2026 року дана позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у цій справі (а.с. 77-78 т. 1).

Відповідач подав клопотання від 25.03.2026, у якому зазначає, що кредитних коштів від АТ «Райффайзен Банк» не отримував і ними не користувався. За його зверненням до поліції було відкрито кримінальне провадження №12024052390000122 за ч. 4 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 361 КК України, у якому встановлено, що шахрайські дії стосовно нього вчинив ОСОБА_2 за попередньою змовою з невстановленими особами. Дане кримінальне провадження передане на розгляд до Івано-Франківського міського суду (справа №344/11556/25), ухвалою якого від 24.11.2025 провадження у справі зупинено на підставі ч. 1 ст. 335 КПК України (обвинуваченого призвано на військову службу). Враховуючи, що рішення суду у цій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цивільній справі за позовом банку до нього, зокрема факти, що мають преюдиційне значення, а тому без розгляду кримінального провадження неможливо об`єктивно вирішити цивільну справу, просив провадження у ній зупинити на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України (а.с. 141 т. 1).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зупиняє провадження у справі, лише у тому випадку, коли її неможливо розглянути у зв`язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку. Сам по собі розгляд питання іншим органом, не пов`язаний із встановленням наявності чи відсутності таких фактів, не є підставою для зупинення провадження. Зупинення провадження в цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце лише в тому разі, коли в цій, іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цивільній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення у ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи.

Відповідно до п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», визначаючи наявність передбачених статтею 251 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 6 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі №6-1957цс16.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд повинен ураховувати, що зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце лише в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з`ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної цивільної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі (постанова Верховного Суду України №6-1957цс16 від 01 лютого 2017 року).

Правові висновки щодо необхідності зазначення обґрунтування зупинення провадження у справі та необхідності дотримання розумних строків розгляду справи містяться у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №308/5006/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 1522/27468/12.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі №357/10397/19 (провадження №61-5752сво21) вказано, що: «метою зупинення провадження у справі згідно з п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача щодо помилковості висновку суду першої інстанції про зупинення провадження, колегія суддів ураховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, СВ Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області проводилось досудове розслідування кримінального провадження №12024052390000122 від 15.01.2024 по обвинуваченню ОСОБА_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 361 КК України, в якому 26 червня 2025 року прокурором було затверджено обвинувальний акт і скеровано його до суду. Потерпілим за одним із епізодів пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення є ОСОБА_1 , з банківської картки якого в АТ «Райффайзен Банк» шляхом шахрайських дій знято кошти в сумі 115000 грн (а.с. 142-147 т. 1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2025 року вказане кримінальне провадження було зупинено на підставі ч. 1 ст. 335 КПК України – до звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 з військової служби (а.с. 148-149 т. 1).

Однак, постановляючи оскаржувану ухвалу про зупинення провадження у справі, місцевий суд лише формально послався на норму п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та процитував правові висновки Верховного Суду, проте не зазначив, які саме обставини (факти) у цивільній справі він об`єктивно не може встановити та оцінити на підставі отриманих доказів.

Прийнявши до уваги аргументи і доводи, викладені в клопотанні відповідача про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що дана заява відповідача не містить обґрунтувань, підтверджених належними й допустимими доказами, які саме факти, встановлені судовим рішенням у кримінальному провадженні, можуть мати преюдиційне значення та впливати на збирання й оцінку доказів у цивільній справі за позовом банку до нього.

Зі змісту оскаржуваної ухвали також не вбачається, щоб суд першої інстанції проаналізував та вказав на існування між кримінальною та цивільною справою конкретного матеріально-правового зв`язку, який повине виражатися в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

При цьому, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що сам по собі факт наявності кримінального провадження, яке перебуває на стадії судового розгляду, щодо незаконного заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 з його банківської картки АТ «Райффайзен Банк», не може бути безумовною підставою для зупинення провадження у цивільній справі. Адже, як вище зазначалось, між цими справами має бути тісний матеріально-правовий зв`язок, обґрунтувань існування якого не містить ані клопотання відповідача, ані оскаржувана ухвала місцевого суду.

До того ж, як слушно вказує банк, предметом його позову є стягнення з відповідача заборгованості за двома кредитними договорами на загальну суму 208218,94 грн, тоді як згідно обвинувального акту в результаті кримінального правопорушення ОСОБА_1 завдано матеріальної шкоди на суму 115000,00 грн і відповідачем не надано доказів пред`явлення у кримінальному провадженні цивільного позову, зокрема й у розмірі пред`явленого АТ «Райффайзен Банк» до стягнення кредитного боргу.

Посилання ж ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу на те, що він звертався до органу поліції про зняття коштів із обох його банківських карток не можуть бути взяті до уваги, оскільки ця обставина не випливає з обвинувального акту, тоді як саме він є процесуальним документом і предметом судового провадження, із яким відповідач пов`язує необхідність зупинення провадження у цивільній справі.

Доводи ОСОБА_1 про неотримання кредитних коштів за кредитними договорами з АТ «Райффайзен Банк», укладення яких ним не оспорюється, та факт вчинення шахрайських дій з боку сторонніх осіб по зняттю коштів із кредитних карток відповідача, можуть бути перевірені й оцінені судом за наданими сторонами доказами у рамках провадження в цивільній справі.

Крім того, апеляційний суд враховує й ту обставину, що кримінальне провадження судом зупинене до звільнення обвинуваченого з військової служби, що є невизначеним у часі і впливає на дотримання розумних строків судового розгляду цивільної справи.

Зазначені обставини також були залишені поза увагою суду першої інстанції при вирішенні питання зупинення провадження у справі, а тому хибним є висновок, що зупинення провадження у справі не створить для позивача невиправданого обтяження для реалізації існуючих прав.

Відтак, апеляційний суд вважає, що відсутність судового рішення у кримінальному провадженні №12024052390000122 від 15.01.2024 по обвинуваченню ОСОБА_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 361 КК України (справа №344/11556/25), не позбавляє можливості суду на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді цієї цивільної справи наявність обставин, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, а відповідач свої заперечення проти позову, давши зібраним доказам належну оцінку в порядку ст. 89 ЦПК України.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо зупинення провадження у справі за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції суперечить нормам процесуального закону, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі АТ «Райффайзен Банк» просить стягнути з відповідача понесені витрати по сплаті судового збору.

Однак за змістом положень ст. 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, розподіл судових витрат проводиться судом за результатами вирішення позовних вимог.

Зважаючи, що предметом даного апеляційного перегляду скарги позивача не є вирішення спору по суті, тому питання розподілу судових витрат між сторонами апеляційним судом не вирішується.

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 379, ст. 381-384, 389 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» – задовольнити.

Ухвалу Городнянського районного суду Чернігівської області від 05 травня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О.А. Луговець

Судді Н.В. Висоцька

О.В. Разгуляєва