Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №751/943/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/943/26

Головуючий у першій інстанції – Овсієнко Ю. К.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1254/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

судді Висоцької Н.В., Стельмаха А.П.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

скаржник акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

суб`єкт оскарження Державний виконавець Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенко Олександр Сергійович,

боржник ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 березня 2026 року у справі за скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

У С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду зі скаргою, в якій просило: визнати незаконною постанову старшого державного виконавця Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенка О.С. від 29 січня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 45844361; скасувати вищезазначену постанову; направити виконавчий лист № 751/2903/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь банка заборгованість у розмірі 33 678,12 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12 листопада 2013 року складає 269 088,17 грн до Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для подальшого стягнення боргу.

Мотивуючи заявлені вимоги, банк указував, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 квітня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 33 678,12 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 269 088,17 грн. 29 травня 2014 року видано виконавчий лист, який двічі скеровувався до примусового виконання до органів виконавчої служби. Постановою державного виконавця Лисенка О.С. від 29 січня 2025 року виконавче провадження № 45844361 було закінчено на підставі ч. 1 ст. 39, 40 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема виконавцем встановлено, що заборгованість сплачено повністю. Копії цієї постанови стягувач не отримував, про її наявність дізнався лише 29 січня 2026 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Зауважував, що державним виконавцем стягнення заборгованості здійснено у гривнях, що суперечить приписам ст. 48, 49 ЗУ «Про виконавче провадження», зважаючи на те, що судом визначено до стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті. Державний виконавець був зобов`язаний під час виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями ч. 3 ст. 533 ЦК України, оскільки між стягувачем та боржником існувало валютне грошове зобов`язання, і заборгованість за кредитним договором стягнуто судом також в іноземній валюті. Наразі банк не має виконавчого документа і, відповідно, не може пред`явити його до виконання, оскільки за вимогами ЗУ «Про виконавче провадження» цей документ мав бути повернутий до Новозаводського районного суду м. Чернігова.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 березня 2026 року скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на дії/бездіяльність органу примусового виконання повернуто заявнику без розгляду.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи ухвалу незаконною і такою, яку постановлено з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до безпідставності висновку суду першої інстанції про невідповідність скарги вимогам щодо її форми та змісту. Скаржник зазначає, що подана у порядку ст. 447 ЦПК України скарга повністю відповідає встановленим ст. 448 ЦПК України вимогам, до неї додано докази повноважень представника та докази направлення копії скарги усім заінтересованим особам, зокрема, на поштову адресу боржника ОСОБА_1 надіслано копію скарги з додатками, його дані указано в тексті скарги.

Наголошує, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення скарги. Суд допустив надмірний формалізм та дійшов помилкового висновку про її повернення, що обумовлює повторне звернення з такою скаргою та затягування її розгляду.

Зауважує, що за практикою ЄСПЛ право на суд включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а і реальним.

Заінтересованими особами – державним виконавцем Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенком О.С. та боржником ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду – без змін, ураховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Дійшовши висновку про необхідність повернення скарги АТ КБ «ПриватБанк» без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що зазначення усіх учасників виконавчого провадження, зокрема боржника, покликане забезпечити його повідомлення судом про розгляд скарги у випадку її прийняття. Суд виснував, що скарга подана без додержання вимог, передбачених ч. 3 ст. 448 ЦПК України, щодо боржника у виконавчому провадженні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що у січні 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання (а.с. 1-5), в якій просило: визнати незаконною постанову старшого державного виконавця Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенка О.С. від 29 січня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 45844361; скасувати вищезазначену постанову; направити виконавчий лист № 751/2903/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь банка заборгованість у розмірі 33 678,12 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12 листопада 2013 року складає 269 088,17 грн до Ніжинського ВДВС для подальшого стягнення боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право кожного на розгляд його справи судом передбачено також п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено.

Відповідно до ч. 1 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника та державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Порядок подання скарги та прийняття її до розгляду встановлений ст. 448 ЦПК України. Частина 3 указаної норми містить перелік вимог щодо форми та змісту скарги, зокрема скарга повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються (п. 2, 3, 4 ч. 3 ст. 448 ЦПК України).

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 448 ЦПК України до скарги додаються докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст. 43 цього Кодексу.

За змістом ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету – у паперовій формі листом з описом вкладення.

Суд, установивши, що скаргу подано без додержання вимог ч. 3 та/або 4 ст. 448 ЦПК України, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду (ч. 5 ст. 448 ЦПК України).

Скерувавши до суду через систему «Електронний суд» скаргу на дії/бездіяльність органу примусового виконання, АТ КБ «ПриватБанк» визначило учасником справи (суб`єктом оскарження) Ніжинський ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, додавши до скарги докази її надсилання до електронного кабінету указаної юридичної особи. Інших учасників справи заявником не зазначено.

Водночас у скарзі відсутнє ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) іншого учасника справи – боржника ОСОБА_1 , його місце проживання чи перебування, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності). У самому тексті скарги лише зазначено, що ОСОБА_1 не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», тому скаргу направлено банком на його поштову адресу, яку у скарзі також не указано.

На підтвердження надсилання ОСОБА_1 копії поданої скарги банком надано фотокопії поштового трекінгу «Укрпошта» та квитанції АТ «Укрпошта» від 30 січня 2026 року (а.с. 29). Ці надані докази свідчать лише про те, що 30 січня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 певну кореспонденцію. Установити зміст поштового відправлення неможливо через відсутність опису вкладення. Отже належних доказів направлення ОСОБА_1 копії скарги, як цього вимагають положення ч. 7 ст. 43 ЦПК України, банком суду першої інстанції не надано.

Беручи до уваги наведене вище, доводи апеляційної скарги про те, що відомості про боржника ОСОБА_1 указані в тексті скарги, а копію скарги з додатками надіслано на його поштову адресу, відхиляються апеляційним судом за недоведеністю.

Колегія суддів не може погодитись із твердженнями скаржника про застосування районним судом надмірного формалізму при вирішенні питання про прийняття скарги до розгляду з огляду на таке.

Вимога про зазначення у скарзі усіх учасників виконавчого провадження при розгляді справ за скаргами на дії/бездіяльність державного або приватного виконавця визначена законодавцем з метою недопущення порушень прав та обов`язків сторін виконавчого провадження на стадії виконання судового рішення.

З огляду на те, що рішення по суті спору судом вже ухвалено, сторони виконавчого провадження наділені повною інформацією про його учасників. Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення указується повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Отже, інформація про боржника у виконавчому провадженні не потребує окремого з`ясування або встановлення.

Скаргу на дії органу примусового виконання підготовлено та подано до суду представником АТ КБ «ПриватБанк» Забугою В.В., який є провідним юрисконсультом Департаменту зі стягнення проблемної заборгованості в північному регіоні (а.с. 6). Зважаючи на посаду представника та кількість судових справ за позовами товариства, обізнаність указаної уповноваженої особи з вимогами чинного процесуального законодавства щодо порядку подання до суду процесуальних документів, в тому числі позовів та скарг, їх змісту та форми є очевидною.

Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справ АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції враховує те, що воно є професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо.

Колегія суддів вважає, що в цьому випадку суд першої інстанції не вдався до надмірного формалізму, повернувши скаргу без розгляду, а дотримався вимог ЦПК України щодо її форми та змісту, з метою належного забезпечення прав боржника у виконавчому провадженні. Банк не посилається на відсутність у нього інформації щодо ОСОБА_1 або неможливості її отримати у встановлений спосіб, отже суд виходить з того, що у цьому випадку має місце неякісний правовий супровід ініційованого банком судового провадження, що не може ставитися за провину районному суду. Водночас у поданій апеляційній скарзі реквізити ОСОБА_1 вказано скаржником повно та правильно.

Висновок суду про повернення скарги на дії/бездіяльність органу примусового виконання без розгляду через недотримання передбачених ч. 3 ст. 448 ЦПК України вимог не являється неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції, оскільки її повернення не перешкоджає заявнику повторно звернутися зі скаргою, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для її повернення.

Зважаючи на наведене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що районний суд правильно послався на наявність правових підстав для повернення скарги без розгляду на підставі ч. 5 ст. 448 ЦПК України, оскільки заявником не дотримано вимог щодо її форми та змісту. Судом першої інстанції під час вирішення питання про повернення скарги АТ КБ «ПриватБанк» на дії/бездіяльність органу примусового виконання вірно застосовані норми чинного цивільного процесуального права, ухвала постановлена з додержанням вимог закону, і підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 березня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

А.П. Стельмах