Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №585/306/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м.Суми

Справа №585/306/26

Номер провадження 22-ц/816/2350/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Нестеренка М. В.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 травня 2026 року, ухвалене в м. Ромни в складі судді Цвєлодуб Г.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Релігійної громади християнської церкви повного Євангелія «Сила Божої Любові», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності,

в с т а н о в и в:

27 січня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , Релігійної громади християнської церкви повного Євангелія «Сила Божої Любові», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.

В обґрунтування позову позивачка зазначала, що є власницею 3/50 частки нежитлової будівлі загальною площею 1388,9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , інші частки в праві спільної часткової власності належать відповідачам.

Згідно висновку КП «Роменське МБТІ» щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна № 1238 від 24 жовтня 2025 року, за позивачкою зареєстровано 3/20 частки нежитлової будівлі з зазначенням її складових. Група нежитлових приміщень розташована на першому поверсі та має окремий вихід. Станом на 17 вересня 2025 року загальна площа групи нежитлових приміщень становить 206,2 кв.м., що відповідає 3/20 частки нежитлової будівлі загальною площею 1388,9 кв.м. За технічними показниками 3/20 частки нежитлової будівлі може бути виділена в натурі як самостійний об`єкт.

Зазначала, що 01 грудня 2025 року звернулася до відповідачів - співвласників зазначеного майна із пропозицією щодо виділу належної їй частки в натурі, однак її звернення було залишене без задоволення, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з цим позовом.

Зважаючи на викладені обставини, просила суд виділити в натурі та визнати за нею право особистої приватної власності на 3/20 частки нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1388,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1 - коридор площею 19,2 кв.м.; 2 - торговий зал площею - 77,4 кв.м.; 3 - кімната площею 23,5 кв.м.; 4 - комора площею 19,4 кв.м.; 5 - котельня площею 7,7 кв.м.; 6 - комора площею 3,1 кв.м.; 7 - санвузол площею 4,3 кв.м.; 8 - коридор площею 7,8 кв.м.; 9 - кімната площею 7,5 кв.м.; 10 - кімната площею 7,7 кв.м.; 11 - кімната площею 28,6 кв.м., загальною площею 206,2 кв.м.; припинити її право спільної часткової власності на нежитлову будівлю літ. А-2, загальною площею 1388,9 кв.м., що розташована за вказаною адресою.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неврахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновок суду першої інстанції про неможливість вирішення спору без проведення судової експертизи є помилковим. Посилається на Висновок щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна № 1238 від 24 жовтня 2025 року, складений КП «Роменське МБТІ» відповідно до вимог Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 488 від 12 травня 2023 року, яким підтверджено можливість виділу належної їй 3/20 частки нежитлової будівлі в натурі як самостійного об`єкта нерухомості. Також вказує, що відповідачі не заперечували технічної можливості такого виділу та не порушували питання про призначення судової експертизи. На думку апелянтки, наявні у справі докази були достатніми для задоволення позову.

Апелянтка посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 363/3492/17, від 17 травня 2022 року у справі № 570/2438/19 та від 17 травня 2023 року у справі № 466/4559/21. Зазначає, що відповідно до наведеної судової практики допустимим доказом технічної можливості поділу або виділу в натурі об`єкта нерухомого майна є як висновок експерта, так і висновок уповноваженого суб`єкта господарювання. На її думку, наданий у справі висновок КП «Роменське МБТІ» є належним та допустимим доказом, який підтверджує технічну можливість виділу належної їй частки майна в натурі.

У зв`язку з цим вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність належних доказів та зазначає, що подані нею докази є достатніми для задоволення позову, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачі не скористалися правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлялись належним чином. Від позивачки надійшло клопотання про проведення розгляду апеляційної скарги за її відсутності, апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам законодавства оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 лютого 2010 року та копії витягу з Державного реєстру речових прав №434282777 від 07 липня 2025 року ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 3/20 частки нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1388,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

На замовлення ОСОБА_1 17 вересня 2025 року було виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення літ. А-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №449908312 від 30 жовтня 2025 року, за адресою АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності належить: ОСОБА_1 – 3/20 частки; Релігійній громаді християнська церква повного Євангелія «СИЛА БОЖОЇ ЛЮБОВІ» - 11/100 частки, 1/20 частки, 1/20 частки, ОСОБА_2 - 7/50 частки (а.с.11-12). Витяг є неповним та позивачкою надано сторінки 1-2 та 5-6 з 23 сторінок.

В довідці КП «Роменське МБТІ» РМР від 24 жовтня 2025 року № 1238 зазначено, що згідно з архівною інвентарною справою станом на 01 січня 2013 року нежитлова будівля літ. «А-2», загальною площею 1388,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована в реєстровій книзі № 102, номер запису 80, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 29729923 за наступними власниками:

Приватним підприємством «Віта-Лан» - 7/50 ч. (191,0 кв.м),

ОСОБА_7 – 3/50 ч.,

ОСОБА_4 – 3/100 ч.,

ОСОБА_5 – 33/100 ч.,

ОСОБА_8 – 1/20 ч.,

ОСОБА_9 – 1/20 ч.,

ОСОБА_10 – 11/100 ч.,

ОСОБА_6 – 1/50 ч.,

Релігійною громадою Християнська Церква Повного Євангелія « Сила Божої Любові» - 3/50 ч.

та ОСОБА_1 – 3/20 ч., а саме: коридор – 19,2 м.кв., торговий зал – 77,4 м.кв., кімната – 23,5 м.кв., комора – 19,4 м.кв., котельня – 7,7 м.кв., комора – 3,1 м.кв., санвузол – 4,3 м.кв., коридор – 7,8 м.кв., кімната – 7,5 м.кв., кімната – 7,7 м.кв., кімната – 28,6 м.кв.

Станом на 17 вересня 2025 року загальна площа групи нежитлових приміщень, що належать ОСОБА_1 становить 206,2 кв.м., що відповідає частці – 3/20 ч. від загальної площі будівлі (а.с.10).

ОСОБА_1 звернулася до відповідачів з проханням надати згоду на виділ у натурі її частки нежитлової будівлі літ. А-2, загальною площею 1388,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звернення до нотаріуса та укладення відповідного договору (а.с.14-19).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що наданий позивачкою висновок КП «Роменське МБТІ» щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна не є висновком експерта у розумінні статті 102 ЦПК України, а тому не може бути прийнятий як належний доказ на підтвердження можливості такого виділу. При цьому позивачка не заявляла клопотання про призначення судової експертизи для встановлення технічної можливості виділу частки майна в натурі. За відсутності відповідного експертного висновку суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1-3 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні ст. 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 зазначено, що завданням суду при розгляді такої категорії справ є встановлення можливості поділу об`єкта нерухомості, що перебуває в спільній частковій власності, який буде відповідати вимогам, що передбачені будівельними нормами та правилами, коли кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

З цією метою призначається судова будівельно-технічна експертиза, за результатами проведення якої судом розглядається найбільш оптимальний варіант поділу нерухомого об`єкта в натурі відповідно до розміру ідеальних часток у спільній частковій власності. Отримання дозволів на перепланування об`єкта нерухомості здійснюється власниками, якщо техніко-юридичними нормами встановлена вимога щодо отримання дозвільних документів у разі втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування чи в інших випадках, передбачених будівельними нормами та правилами.

У згаданій постанові Верховний Суд вказував також, що при поділі будинку наявність чи відсутність станом на час ухвалення судом відповідного рішення таких дозволів чи погоджень, необхідних для фактичного виконання робіт з поділу спірного майна, немає значення для суду. Суд ухвалює рішення про поділ будинку незалежно від того, чи є у сторін у справі проєктна документація з поділу, чи затверджена вона, чи отримано ними документи на право виконання відповідних будівельних робіт, а також незалежно від того, чи вимагається за законом в конкретному випадку розробка такої проєктної документації та отримання дозвільної документації.

Відтак, доказом про технічну можливість поділу (виділу) в натурі об`єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу (виділу).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно із ч. 1 ст.106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Відповідно до ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Позивачка на підтвердження технічної можливості виділу належної їй частки з об`єкта нерухомого майна надала висновок КП «Роменського МБТІ» від 21 жовтня 2025 року № 1238 щодо технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок було врегульовано Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, яка втратила чинність 11 грудня 2023 року.

Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції, поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (додаток 1) або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна (додаток 2).

Пунктом 3.10 Інструкції передбачалось, що суб`єкт господарювання готує висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна (додаток 2) для укладення договору про виділ в натурі частки з об`єкта нерухомого майна або договору про виділ частки з об`єктів нерухомого майна, що є у спільній частковій власності.

Висновок КП «Роменське МБТІ» від 24 жовтня 2025 року № 1238 не містить зазначення нормативного акту, на підставі якого він був складений, а Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року №55 на момент складення висновку є недіючою, оскільки втратила чинність 11 грудня 2023 року.

Таким чином відсутні підстави вважати, що наданий висновок про технічну можливість виділу частки позивачки у нежитловій будівлі складений експертом або уповноваженим суб`єктом господарювання.

Інших належних і допустимих доказів про можливість виділу в натурі частки із спірного об`єкта нерухомого майна, які відповідають вимогам закону, позивачка не надала.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що зазначений висновок не є висновком експерта у розумінні ст. 102 ЦПК України, а тому не може бути покладений в основу судового рішення як належний та допустимий доказ технічної можливості виділу спірного майна. При цьому позивачка не скористалася правом на заявлення клопотання про призначення судової експертизи для встановлення можливості виділу частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами технічної можливості виділу частки з об`єкта нерухомого майна в натурі та відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи, ґрунтуються на належній оцінці поданих доказів та правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивачки необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування заявниці апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: О. І. Собина

М. В. Нестеренко