Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №501/1169/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5994/26

Справа № 501/1169/26

Головуючий у першій інстанції Тордія Е.Н.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Шевченко Олександра Вікторівна,

третя особа – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чорноморського міського суду Одеської області від 23 березня 2026 року у складі судді Тордія Е.Н.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Приватного нотаріусу Одеського районного нотаріального округу Шевченко О.В., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання неправомірною відмову нотаріуса, зобов`язати включити боргу в спадкову масу.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просила суд: заборонити приватному нотаріусу Одеського районного нотаріального округу Шевченко О.В., а також будь-яким іншим нотаріусам вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення в межах спадкової справи № 14/2025, яка зареєстрована в Спадковому реєстрі 20 жовтня 2025 року за № 74753759, в тому числі щодо оформлення права власності на спадкове майно, до набрання рішенням законної сили.

Заява обґрунтована тим, що у померлої ОСОБА_4 наявні боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 , а обов`язок з їх погашення законом покладено на спадкоємців, які прийняли спадщину, в тому числі й сум на організацію поховання, позивачка звернулась до приватного нотаріуса із заявою про включення боргових зобов`язань до спадкової маси. Однак, нотаріусом було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , та не включено боргові зобов`язання спадкодавця до спадкової маси. З огляду на вказане, позивачка вважала, що існують підстави для забезпечення позову, шляхом заборони нотаріусу вчиняти будь-які нотаріальні дії в межах спадкової справи, з метою забезпечення можливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, в частині включення до спадкової маси боргових зобов`язань та стягнення з спадкоємців суми заборгованості в межах вартості спадкового майна.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та мотивування її висновків

Ухвалою Чорноморського міського суду Одеської області від 23 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивачка не довела необхідності забезпечення позову. Посилаючись, як підставу звернення відмову приватного нотаріуса внести її заяву про наявність у спадкодавця зобов`язань до спадкової маси такої постанови суду не надала. Матеріали позовної заяви містять відповідь приватного нотаріуса від 04 березня 2026 року з якої вбачається, що заява ОСОБА_1 щодо наявності заборгованості ОСОБА_4 долучена до спадкової справи, проте заборгованість має бути підтверджена відповідними правочинами, яких позивачем надані не були.

Позивачем не доведено, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Чорноморського міського суду Одеської області від 23 березня 2026 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, здійснив оцінку суті спору, що є порушенням процесуального закону. Забезпечення - це тимчасовий захід для збереження статус-кво, а не вирішення справи, тому суд має оцінювати лише обґрунтованість ризиків невиконання майбутнього рішення, а не правомірність вимог. Такі дії, на думку скаржниці є підставою для скасування ухвали, оскільки суд має досліджувати лише наявність зв`язку між заходом забезпечення та предметом позову, а також реальність загрози невиконання рішення. В свою чергу, вважає, що нею було належним чином обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позов та доведено зв`язок між заходом забезпечення та предметом позову.

Позиція відповідача в апеляційній інстанції

Приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Шевченко О.В. у відзиві на апеляційну скаргу просила в її задоволенні відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Зазначала, що вимога (претензія) кредитора спадкодавця до спадкоємців про погашення заборгованості спадкодавця була прийнята та долучена до спадкової справи №14/2025 щодо спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .. Приватним нотаріусом були виконані всі передбачені чинним законодавством України дії, а саме вимога кредитора була зареєстрована в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за №6 від 04.03.2026, та у Журналі реєстрації вхідних документів за №36/02-14 від 04.03.2026 року, долучена до спадкової справи 14/2025 щодо спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та повідомлено всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Доводи апеляційної скарги не відповідають дійсності, мають ознаки перекручування фактів та свідомого викривлення інформації.

Явка учасників справи в апеляційній інстанції

В судовому засіданні приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Шевченко О.В., заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила в її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, застосовані норми права

Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 – 9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 – 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися,зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Предметом позовної заяви по даній справі є – визнання неправомірною відмову нотаріуса, зобов`язати включити борг в спадкову масу.

Заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 1 ст. 151 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Апеляційний суд звертає увагу, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень статей 149–150 ЦПК України забезпечення позову допускається лише за наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача. При цьому саме на заявника покладається обов`язок довести існування таких обставин.

Разом із тим матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що нотаріусом було відмовлено у прийнятті вимоги (претензії) кредитора спадкодавця до спадкоємців, та вказані обставини могли б унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього судового рішення.

Навпаки, із наданих нотаріусом пояснень убачається, що ним не приймалося жодних рішень про відмову у прийнятті заяв, не вчинялися будь-які дії щодо оформлення спадкових прав, а також відсутні відомості про намір здійснити такі дії найближчим часом. Крім того, нотаріусом було зазначено, що вимога претензія була зареєстрована в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ та у Журналі реєстрації вхідних документів та долучена до спадкової справи 14/2025 щодо спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , та було повідомлено всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Отже, наведені заявником ризики мають виключно припущений характер та не підтверджені жодними належними доказами.

Саме лише посилання заявника на те, що нотаріусом було позбавлено позивача можливості повернення грошових коштів у майбутньому не є достатньою правовою підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки забезпечення позову не може ґрунтуватися на абстрактних припущеннях або гіпотетичних ризиках.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність наявності реальної та безпосередньої загрози утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду, а тому правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Крім того, заявлений захід забезпечення фактично спрямований на встановлення загальної заборони нотаріусу на вчинення невизначеного кола реєстраційних дій за відсутності підтвердження наміру їх вчинення. Такий захід не відповідає критеріям необхідності та співмірності, оскільки обмеження прав та повноважень інших осіб не може ґрунтуватися виключно на припущеннях заявника про можливе настання негативних наслідків у майбутньому.

Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скаргиОСОБА_1 , у суду апеляційної інстанції відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку, може бути оскаржена в касаційному порядку.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Чорноморського міського суду Одеської області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02.07.2026.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе