Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №521/22141/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6008/26

Справа № 521/22141/25

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2026 року у складі судді Домусчі Л.В.,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2025 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, а саме: встановити факт участі військовослужбовця ОСОБА_2 заступник командира 1 стрілецької роти по роботі з особовим складом Військової частини НОМЕР_1 , приймав участь у заходах із забезпечення оборони України та відсічі збройної агресії РФ, у районі ведення бойових дій (Миколаївська область) у період з 01.03.2022 по 19.08.2022.

Короткий зміст заяви про закриття провадження

У березні 2026 року від представника Міністерства оборони України надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В обґрунтування клопотання зазначено, що законодавством чітко визначений позасудовий порядок для надання особі статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України. Цей порядок визначений постановою Кабінету Міністрів України №740 від 23 вересня 2015 року «Про затвердження Порядку надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України» {Назва Постанови із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 783 від 01.07.2022}. Позивач не надала до суду доказів того, що вона у визначеному вищевказаному Порядку зверталась у позасудовому порядку до відповідних державних органів. А тому, на думку Міноборони, позивач не скористалась визначеним іншим (позасудовим) порядком для отримання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України. А це є підставою для закриття провадження. Більш того, просить Суд взяти до уваги висновки Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року, Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 (v0015700-98) від 25.05.98), в яких Верховний Суд України наголосив на тому, що: не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу, одержання відповідної освіти і одержання урядових нагород. А відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в установленому Законом порядку. Позивач не надала до суду доказів того, що вона зверталась до Міністерства оборони України і що їй було відмовлено, тобто відсутні спірні правовідносини між позивачем та Міноборони. При цьому питання щодо надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України згідно постанови КМУ № 740 вирішує Міністерство у справах ветеранів, а ні Міністерство оборони України.

Позиція сторін в суді першої інстанції

Від ОСОБА_1 надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження, в обґрунтування яких зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції цивільного суду. Ключове значення для даної справи має правова позиція, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15.12.2022 у справі № 490/6057/19-ц. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку: встановлення факту загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії Російської Федерації можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією Російської Федерації. Позивач довів відсутність можливості отримати відповідний документ позасудово. Однією з умов розгляду справ про встановлення юридичних фактів є доведення того, що заявник не може отримати відповідний документ іншим способом. У даній справі це підтверджується матеріалами: направленням адвокатського запиту до ТЦК; отриманням відповіді про неможливість видачі довідки форми №6; відсутністю архівних документів військової частини. Отже позивач вичерпав можливості позасудового підтвердження відповідного факту. Порядок № 740 не встановлює процедуру підтвердження юридичного факту Міністерство оборони посилається на постанову КМУ № 740 щодо надання статусу члена сім`ї загиблого Захисника України. Клопотання Міністерства оборони України подано з порушенням процесуальної форми; суперечить правовим висновкам Верховного Суду; ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права. Підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Від інших учасників справи пояснень, заяв чи заперечень на клопотання про закриття провадження до суду не надходило.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування її висновків

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2026 року клопотання Міністерства оборони України про закриття провадження задоволено. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії закрито. Роз`яснено позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала суду мотивована тим, що зі змісту позовних вимог та підстав позову вбачається, що фактично позивачка оспорює дії та рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 як суб`єкта владних повноважень щодо відмови у видачі довідки за формою № 6, передбаченої Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 20.03.2014. Суд виходив із того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із реалізацією відповідачем владних управлінських функцій та стосуються правомірності прийнятого ним рішення про відмову у видачі відповідного документа. Враховуючи характер спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників спору та предмет заявлених вимог, суд дійшов висновку, що спір має публічно-правовий характер, у зв`язку із чим суд погодився з доводами представника Міністерства оборони України про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції фактично підмінив предмет заявлених вимог, що призвело до помилкового визначення юрисдикції спору. Так, позивач звернувся до суду з вимогою встановити юридичний факт, зокрема факт участі військовослужбовця у заходах із забезпечення оборони України. Позивач не заявляв вимог про визнання протиправною відмови ТЦК; скасування рішення суб`єкта владних повноважень; зобов`язання видати довідку.

Отже суд першої інстанції дійшов висновку про адміністративний характер спору виходячи не із заявлених вимог, а з припущення щодо можливих наслідків встановлення такого факту. Водночас відповідно до правової позиції Верховний Суд саме предмет заявленої вимоги визначає юрисдикцію спору, а не припущення суду щодо мети звернення до суду. Таким чином, суд першої інстанції неправильно визначив характер правовідносин.

Також як зазначає скаржниця, суд першої інстанції помилково ототожнив встановлення юридичного факту з адміністративним спором. Суд першої інстанції зазначив, що метою звернення до суду є отримання довідки №6, однак такий висновок є юридично необґрунтованим. Сам по собі факт того, що встановлення юридичного факту може бути використане у подальшому для реалізації певних прав, не змінює характеру судового провадження. У даній справі позивач просить встановити факт, від якого залежить можливість реалізації його прав як члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Такий факт має індивідуальний характер; породжує правові наслідки для заявника; не змінює прав та обов`язків суб`єктів владних повноважень. Отже у даній справі відсутній публічно-правовий спір, оскільки позивач не оскаржує владні рішення. Такі справи прямо передбачені цивільним процесуальним законодавством, а саме ст. 315 ЦПК України.

Доводи скарги також мотивовані тим, що закриваючи провадження у справі, суд не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №490/6057/19-ц, відповідно до якої при вирішенні питання про юрисдикцію суди повинні виходити із суті заявленої вимоги та мети звернення до суду.

Метою встановлення відповідного юридичного факту є визначення причинно-наслідкового зв`язку між загибеллю військовослужбовця та збройною агресією Російської Федерації, від чого безпосередньо залежить виникнення та реалізація прав членів сім`ї загиблого військовослужбовця. Встановлення такого факту є саме тим випадком, який передбачений ст. 315 ЦПК України як підстава для розгляду справи у порядку окремого провадження. Крім того, Верховний Суд зазначив, що законодавством не визначено іншого порядку встановлення причинно-наслідкового зв`язку між

Смертю військовослужбовця та збройною агресією, а тому звернення особи до суду є єдиним ефективним способом захисту її прав. За таких обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є помилковим, оскільки відповідні вимоги підлягають розгляду саме у порядку цивільного судочинства.

Позиція сторін в суді апеляційної інстанції

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від Міністерства Оборони України надійшла заява, у якій Міністерство просило у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2026 року залишити без змін, оскільки Приморський районний суд м.Одеси дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Явка сторін в суді апеляційної інстанції

В судове засідання, призначене на 11.06.2026 з`явився представник ОСОБА_1 – адвокат Миколюк А.П.

Інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які скаржниця посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зобов`язання вчинити певні дії, а саме: встановити факт участі військовослужбовця ОСОБА_2 заступник командира 1 стрілецької роти по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 , приймав участь у заходах із забезпечення оборони України та відсічі збройної агресії РФ, у районі ведення бойових дій (Миколаївська область) у період з 01.03.2022 по 19.08.2022.

У матеріалах справи є копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .

Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначила необхідність отримання довідки - форми № 6 відповідно до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України № 413 затвердженого Постановою КМУ 20.03.2024 (із змінами та доповненнями) для отримання статусу родини загиблого військовослужбовця, який безпосередньо брав участь у заходах оборони України.

28.10.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачці було відмовлено у наданні довідки.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши наявні справі матеріали, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Так, згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.

Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Правила юрисдикції визначені процесуальними законами, які регламентують предметну та суб`єктну юрисдикцію адміністративних, господарських та цивільних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 19 КАС України) у чинній редакції).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційних скаргах

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту участі військовослужбовця ОСОБА_2 , який обіймав посаду заступника командира 1 стрілецької роти по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 , у заходах із забезпечення оборони України та відсічі збройної агресії Російської Федерації у районі ведення бойових дій на території Миколаївської області у період з 01 березня 2022 року по 19 серпня 2022 року.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що фактично заявницею заявлено публічно-правовий спір щодо відмови у видачі довідки за формою № 6, передбаченої Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2014 року № 413, у зв`язку з чим такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку, визначений статтею 315 ЦПК України та не є вичерпним.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Таким чином, у порядку окремого провадження суд вправі встановлювати лише такі факти, які мають юридичне значення, тобто від встановлення яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків особи, за умови, що чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Разом із тим, як зазначено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”, не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби та інших фактів, якщо законодавством визначено позасудовий порядок їх встановлення, а відмова відповідного органу може бути оскаржена до суду в установленому законом порядку.

Аналогічні висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19 та від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 дійшла висновку, що юридичні факти, які підлягають встановленню судом, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, а рішення щодо фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц та постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.

Як убачається зі змісту заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 не зверталася до суду з вимогами про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не оспорювала прийняті ним рішення та не просила зобов`язати відповідний орган вчинити певні дії.

Натомість заявниця просила встановити юридичний факт, а саме факт безпосередньої участі військовослужбовця у заходах із забезпечення оборони України та відсічі збройної агресії Російської Федерації, посилаючись на необхідність реалізації в подальшому своїх прав, пов`язаних із отриманням відповідного статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця.

Сам по собі факт того, що встановлення зазначеної обставини у подальшому може бути використане заявницею для звернення до відповідних державних органів та реалізації передбачених законом прав, не свідчить про виникнення між сторонами публічно-правового спору та не змінює правової природи заявленої вимоги.

Посилання суду першої інстанції на те, що заявницею фактично оспорюється відмова у видачі довідки за формою № 6, не ґрунтується на змісті заявлених вимог, оскільки предметом розгляду у цій справі є саме встановлення факту, що має юридичне значення, а не перевірка правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 та постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 201/10689/23.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є доведеною, а тому вона підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підстави, порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 353, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку може бути оскаржена в касаційному порядку.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст. 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2026 року скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02.07.2026.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе