Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №127/17252/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/17252/26

Провадження № 33/801/676/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бернада Є. В.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто з нього судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, водій ОСОБА_1 14.05.2026 о 22:50 в місці Вінниця по вулиці Замостянська, керував транспортним засобом ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, підвищена рухливість ходи та неприродна блідість обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння водій відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

Не погодившись з постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та такою, що не відповідає обставинам справи, просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутності події і складу правопорушення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції, всупереч вимогам статей 245, 251, 252, 280 КУпАП, неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки всім доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Зокрема, ознаки наркотичного сп`яніння, зазначені у протоколі та рапортах працівників поліції, нічим об`єктивно не підтверджені та ґрунтуються виключно на їх суб`єктивних спостереженнях.

ОСОБА_1 наголошує, що не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння, а лише відмовився їхати до медичного закладу у службовому автомобілі, в якому перебувала особа у військовій формі, побоюючись можливого доставлення до територіального центру комплектування. При цьому він неодноразово повідомляв працівникам поліції про готовність пройти медичний огляд у встановленому законом порядку.

Незважаючи на це, працівники поліції відмовилися доставити його до закладу охорони здоров`я, натомість неодноразово роз`яснювали, що він має право протягом двох годин самостійно пройти медичний огляд та надати відповідний висновок до суду. Саме керуючись такими роз`ясненнями, ОСОБА_1 самостійно звернувся до закладу охорони здоров`я та пройшов медичний огляд.

На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на відеозапис із нагрудного реєстратора № 473693, який, на його думку, спростовує висновок суду про відмову від проходження огляду. Із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово повідомляв про готовність пройти огляд, працівники поліції підтверджували перебування у службовому автомобілі особи, пов`язаної з ТЦК, повідомляли про можливість самостійного проходження огляду протягом двох годин та навіть зазначали, що ОСОБА_1 не відмовляється від його проходження. Крім того, на прохання присутніх осіб доставити ОСОБА_1 до медичного закладу працівники поліції відповіли відмовою.

На переконання скаржника, наведені обставини свідчать про відсутність умисної відмови від проходження огляду, а виникла ситуація була наслідком суперечливих дій та роз`яснень самих працівників поліції. Навіть з урахуванням того, що відеозапис не є безперервним, його зміст ставить під сумнів правильність висновків суду першої інстанції, а такі сумніви повинні тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Також подано клопотання про виклик та допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та 26.06.2026 подано клопотання про приєднання доказів до справи, а саме: завірену копію карти амбулаторного медичного огляду №0425 від 15.05.2026 ОСОБА_1 та завірену копію виписки з амбулаторного медичного огляду ОСОБА_1 за №0425 від 15.05.2026.

Вирішуючи вказані клопотання апеляційний суд виходить із такого, що зазначені в клопотанні документи мають відношення до доказу, який був наданий у суді першої інстанції - довідки Адміністрації КНП «ВОКЛП ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» від 15.05.2026 за вих. № 0425, а тому зазначені докази приєднуються до матеріалів справи.

Відповідно до статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд апеляційної інстанції переглядає постанову суду першої інстанції, перевіряючи її законність та обґрунтованість у межах доводів апеляційної скарги.

Такий перегляд спрямований насамперед на перевірку правильності висновків суду першої інстанції з урахуванням тих доказів, які були предметом безпосереднього судового дослідження під час розгляду справи місцевим судом.

Із матеріалів справи вбачається, що під час її розгляду судом першої інстанції ОСОБА_1 був присутній у судовому засіданні, надавав пояснення, користувався процесуальними правами, передбаченими статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак клопотань про виклик та допит ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не заявляв.

Апеляційна скарга не містить належного обґрунтування причин, які об`єктивно перешкоджали стороні захисту заявити таке клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі права, колегія суддів відхиляє, оскільки незнання особою особливостей реалізації процесуальних прав саме по собі не є поважною причиною їх нездійснення.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості користуватися правовою допомогою захисника, заявляти клопотання, подавати докази та реалізовувати інші права, гарантовані статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За таких обставин підстав для повторного дослідження фактичних обставин справи шляхом допиту свідків, клопотання про виклик яких без поважних причин не заявлялося суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

З огляду на наведене клопотання захисника про виклик і допит свідків задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Мороз С. О. підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просять її задовольнити. ОСОБА_1 суду пояснив, що не відмовлявся від проходження огляду на стан спяніння, що підтверджується наявним відеозаписом. Пішов з працівниками поліції до службового автомобіля, а там знаходився працівник у військовій формі. Зазначив, що він поступив на денну форму навчання до коледжу, проте результату на руках ще не мав, в розшуку не перебував. Проте від проходження огляду не відмовлявся, а вирішив скористатися можливістю самостійно пройти огляд в закладі охорони здоров`я.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його адвоката Мороза С. О., дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи апеляції, приходжу до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до положення ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 666174 від 14.05.2026, зазначено, що водій ОСОБА_1 14.05.2026 о 22:50 в місці Вінниця по вулиці Замостянська, керував транспортним засобом ВАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, підвищена рухливість ходи та неприродна блідість обличчя. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння водій відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно правових позицій, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясувати всі обставини, перелічені в статтях 247, 280 КУпАП, надати оцінку не тільки тим доказам, які доводять винуватість, але й оцінити доводи та докази, які виправдовують особу.

Зазначених вимог місцевий суд, розглядаючи дану справу, не дотримався повною мірою, оскільки поза увагою та без належної оцінки суду залишились обставини, які істотно вплинули на висновки щодо визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.

Приймаючи рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що його вина доведена матеріалами справи, а саме протоколом про адміністративне правопорушення; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; рапортом та дослідженим відеозаписом події.

Проте апеляційний суд не може погодитись з наведеними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Диспозицією частини 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Тобто доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: 1) керування транспортним засобом та 2) перебування у стані сп`яніння (наркотичного чи алкогольного) чи відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У п. 2.5 Правил дорожнього руху зазначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність конкретної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому закон не встановлює переваги будь-якого виду доказів над іншими. Жодний доказ сам по собі не може вважатися достатнім для висновку про винуватість особи, якщо він не узгоджується з іншими матеріалами справи.

Натомість із постанови суду першої інстанції убачається, що вирішальне значення місцевий суд фактично надав виключно протоколу про адміністративне правопорушення та рапортам працівників поліції, не перевіривши, чи підтверджуються наведені у них відомості іншими доказами, насамперед відеозаписом події.

Водночас саме відеозапис, який є об`єктивним технічним доказом, здатним відобразити реальний перебіг подій, містить відомості, що істотно відрізняються від викладених у протоколі та ставлять під сумнів правильність висновків про безумовну відмову ОСОБА_1 від проходження медичного огляду.

Відповідно до статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа), який розглядає справу, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вказана норма закріплює принцип вільної оцінки доказів, однак така оцінка не може бути довільною чи формальною. Внутрішнє переконання суду повинно формуватися виключно після аналізу всіх доказів, а не окремих із них.

Однак зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що місцевий суд не навів жодних мотивів, з яких відхилив пояснення ОСОБА_1 щодо причин його поведінки, не дав оцінки тому, що працівники поліції роз`яснювали ОСОБА_1 можливість самостійного проходження медичного огляду у разі непогодження з протоколом про адміністративне правопорушення, не проаналізував зміст цих роз`яснень та їх відповідність вимогам закону, а також не встановив, чи могла така поведінка працівників поліції вплинути на сприйняття ОСОБА_1 своїх процесуальних прав та обов`язків.

Крім того, місцевим судом фактично не було досліджено зміст відеозапису у взаємозв`язку з іншими доказами.

Хоча у постанові зазначено, що відеозапис переглядався, однак не наведено аналізу зафіксованих на ньому висловлювань учасників події, не зазначено, з яких підстав суд відхилив ті фрагменти відеозапису, де ОСОБА_1 повідомляє про готовність пройти медичний огляд, а працівники поліції роз`яснюють йому можливість самостійного проходження такого огляду.

Фактично суд першої інстанції обмежився констатацією факту складення протоколу про адміністративне правопорушення, не здійснивши належної оцінки тим доказам, які безпосередньо спростовували висновок про наявність безумовної відмови від проходження медичного огляду.

Суд першої інстанції не перевірив доводи ОСОБА_1 про побоювання порушення своїх прав, не надав оцінки тому, що після оформлення адміністративного матеріалу він одразу виконав роз`яснення працівників поліції та самостійно пройшов медичний огляд.

Зазначені обставини мають істотне значення для встановлення суб`єктивної сторони інкримінованого адміністративного правопорушення, однак місцевий суд їх фактично залишив поза увагою.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про те, що він не відмовлявся від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння на місці зупинки та в закладі охорони здоров`я.

Відповідальність, передбачена частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції.

Таким чином, диспозиція наведеної норми не встановлює відповідальності за будь-яку відмову особи від певних дій, а пов`язує адміністративну відповідальність виключно з відмовою від проходження огляду, проведення якого здійснюється у порядку, визначеному законом.

Отже, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є не лише встановлення факту відмови, а й перевірка того, чи було працівниками поліції дотримано процедуру проведення такого огляду.

Відповідно до частини другої статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення огляд водія транспортного засобу на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння проводиться поліцейським із використанням спеціальних технічних засобів або лікарем закладу охорони здоров`я у випадках, передбачених цією статтею.

Згідно із частиною третьою статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у разі незгоди водія транспортного засобу на проведення огляду поліцейським на місці зупинки транспортного засобу або незгоди з його результатами огляд проводиться у закладах охорони здоров`я.

Водночас, якщо у поліцейського наявні підстави вважати, що водій перебуває саме у стані наркотичного сп`яніння, проведення огляду із використанням спеціального технічного засобу на місці зупинки транспортного засобу законом взагалі не передбачено.

Відповідно до частини четвертої статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів у закладах охорони здоров`я проводиться не пізніше двох годин із моменту встановлення підстав для його здійснення. Такий огляд проводиться у присутності поліцейського, а кожний випадок проведення такого огляду реєструється у встановленому порядку.

Таким чином, законодавець прямо визначив, що проведення медичного огляду є не правом водія, а процесуальною дією, організація та забезпечення проведення якої покладається саме на працівника поліції.

Порядок реалізації наведених положень Кодексу України про адміністративні правопорушення конкретизовано Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735.

Так, відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння є одна чи декілька таких ознак: наявність однієї чи кількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота), звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло, сповільненість або, навпаки, підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови, почервоніння або неприродна блідість обличчя.

Саме наявність таких ознак, на думку працівників поліції, стала підставою для направлення ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я.

Разом із тим сам факт наявності ознак наркотичного сп`яніння ще не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У такому випадку закон зобов`язує працівників поліції діяти виключно у спосіб, визначений статтею 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення та зазначеною Інструкцією.

Відповідно до пункту 12 розділу ІІ Інструкції №1452/735 у разі наявності ознак наркотичного чи іншого сп`яніння поліцейський направляє особу до найближчого закладу охорони здоров`я, якому надано право на проведення відповідного медичного огляду.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавцем використано імперативне формулювання "направляє", що виключає будь-яку дискрецію працівника поліції щодо вибору іншого способу проходження огляду.

Водночас із дослідженого апеляційним судом відеозапису вбачається, що як в ході суперечок з третіми особами щодо законності їх дій, як і після складання протоколу працівники поліції неодноразово повідомляли про можливість самостійно пройти медичний огляд протягом двох годин та надати відповідний висновок суду.

Колегія суддів звертає увагу, що ні стаття 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ні Інструкція №1452/735 не передбачають такого порядку проведення огляду.

Більше того, після того як працівниками поліції вже було складено протокол про адміністративне правопорушення саме за відмову від проходження огляду, вони фактично констатували наявність, на їх думку, закінченого складу адміністративного правопорушення.

У цьому випадку подальші роз`яснення ОСОБА_1 про можливість самостійно пройти медичний огляд суперечать правовій природі інкримінованого правопорушення.

Якщо працівники поліції вважали, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду у встановленому законом порядку, то саме ця відмова вже утворювала закінчений склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За таких обставин роз`яснення про можливість після складання протоколу пройти медичний огляд самостійно фактично свідчать про те, що навіть самі працівники поліції не були впевнені у правильності своїх дій та допустили неправильне тлумачення порядку застосування статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Більше того, такі роз`яснення об`єктивно могли сформувати у ОСОБА_1 переконання, що самостійне проходження медичного огляду є належним способом виконання вимоги працівників поліції та усунення сумнівів щодо його стану.

Саме цим пояснюється подальша поведінка ОСОБА_1 , який, не ухиляючись від встановлення свого стану, виконав надані йому працівниками поліції роз`яснення та самостійно звернувся до закладу охорони здоров`я для проходження медичного огляду.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що працівниками поліції не було забезпечено неухильного дотримання процедури проведення медичного огляду, встановленої статтею 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкцією №1452/735, а їх подальші суперечливі дії та роз`яснення виключають можливість беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_1 умисно відмовився від проходження огляду саме у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

До таких доказів закон прямо відносить, зокрема, показання технічних приладів та технічних засобів, які мають функції відеозапису.

Матеріали справи містять відеозапис із нагрудної камери працівника поліції №473693, який був безпосередньо досліджений апеляційним судом.

Саме цей доказ є найбільш об`єктивним джерелом інформації щодо фактичних обставин події, оскільки фіксує поведінку всіх учасників, їх висловлювання та послідовність дій безпосередньо під час виникнення спірної ситуації.

Під час перегляду відеозапису апеляційним судом встановлено, що його зміст не підтверджує викладені у протоколі відомості про категоричну відмову ОСОБА_1 від проходження медичного огляду.

Так, о 22 годині 50 хвилин 17 секунд ОСОБА_1 повідомляє працівникам поліції про намір пройти медичний огляд в закладі охорони здоров`я та на підтвердження цього попрямував за ними до службового автомобіля. Після того як дізнався, що у службовому автомобілі перебуває особа у військовій формі, пов`язана з територіальним центром комплектування, ОСОБА_1 висловив небажання сідати саме до цього автомобіля. Водночас будь-яких висловлювань про відмову від проходження медичного огляду відеозапис не містить.

Натомість уже о 22 годині 52 хвилині 26 секунд працівник поліції повідомляє ОСОБА_1 про можливість самостійно пройти медичний огляд протягом двох годин, а через декілька секунд прямо зазначає, що ОСОБА_1 не відмовляється від проходження огляду. У подальшому ОСОБА_1 знову підтверджує готовність пройти освідування, тоді як працівники поліції неодноразово роз`яснюють порядок самостійного проходження огляду, повідомляють, що доставляти його до закладу охорони здоров`я не будуть, та пояснюють порядок подання медичного висновку до суду.

Наведені обставини свідчать, що саме працівники поліції відмовилися забезпечити проведення огляду у порядку, визначеному частиною четвертою статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пунктами 12, 13 розділу ІІ Інструкції № 1452/735, натомість запропонувавши ОСОБА_1 самостійно звернутися до закладу охорони здоров`я.

Таким чином, досліджений відеозапис не підтверджує факту категоричної відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду. Навпаки, він свідчить про його готовність пройти огляд, тоді як дії працівників поліції були непослідовними: спочатку вони склали протокол за відмову від проходження огляду, а після цього неодноразово роз`яснювали можливість самостійного проходження медичного огляду та відмовилися доставити його до закладу охорони здоров`я. Така суперечлива поведінка ставить під сумнів правильність оформлення адміністративних матеріалів та достовірність відомостей, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Однією з обов`язкових умов притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення, зокрема його суб`єктивної сторони.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням є винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, вина є обов`язковою ознакою будь-якого адміністративного правопорушення, а її недоведеність виключає наявність складу такого правопорушення.

Частина перша статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність, зокрема, за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Під такою відмовою слід розуміти чітке, усвідомлене та однозначне волевиявлення особи, спрямоване на ухилення від виконання законної вимоги поліцейського щодо проходження огляду.

Разом із тим матеріали справи не підтверджують, що ОСОБА_1 мав намір ухилитися від проходження медичного огляду.

З відеозапису вбачається, що працівники поліції фактично спонукали ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, пояснюючи можливість самостійного проходження медичного огляду, або пройти його за присутності адвоката. При цьому, працівником поліції не було зафіксовано порядку перевірки, виявлених у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, які безпосередньо зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, про що останній наголосив і що зафіксовано відеозаписом. Більше того, суд зауважує, що під час спілкування з поліцейськими, водій поводив себе адекватно, чітко відповідав на його запитання, його поведінка цілком відповідала обстановці.

Із дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово повідомляв працівникам поліції про готовність пройти огляд, а його заперечення стосувалися лише поїздки до медичного закладу у службовому автомобілі, в якому перебувала особа у військовій формі та можливістю самостійно пройти медичний огляд протягом двох годин. Такі пояснення є послідовними та узгоджуються із відеозаписом, на якому працівники поліції підтверджують зазначену обставину.

Незважаючи на те, що передбачене ч. 1 ст. 130 КпАП України порушення у виді відмови від проходження огляду є самостійним діянням і не залежить від результатів подальшого освідування особи, в даному конкретному випадку ОСОБА_1 , не погоджуючись із протоколом про адміністративне правопорушення впродовж двох годи після його складення пройшов огляд на стан сп`яніння в присутності працівника поліції в закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення, яким встановлено, що він тверезий.

Саме керуючись роз`ясненнями працівників поліції ОСОБА_1 самостійно звернувся до закладу охорони здоров`я та пройшов медичний огляд, що є несумісним із поведінкою особи, яка має намір ухилитися від встановлення стану сп`яніння.

Таким чином, сукупність досліджених доказів свідчить, що поведінка ОСОБА_1 була зумовлена непорозумінням щодо порядку проходження медичного огляду, яке виникло внаслідок суперечливих дій працівників поліції, а не умисною відмовою від його проходження.

Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Оскільки матеріали справи не підтверджують поза розумним сумнівом наявність у діях ОСОБА_1 умисної відмови від проходження огляду, колегія суддів доходить висновку про недоведеність суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 безумовно відмовився від проходження медичного огляду, є передчасним та не ґрунтується на належній оцінці всіх доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справах «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово наголошував на тому, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оскільки під час апеляційного розгляду не знайшов свого підтвердження факт умисної відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку, а сукупність досліджених доказів свідчить про недоведеність його вини та відсутність суб`єктивної сторони інкримінованого адміністративного правопорушення, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі — закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко