Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №153/389/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 153/389/26

Провадження № 22-ц/801/1705/2026

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокуСправа № 153/389/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В., секретар Кулішко Б.А., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року, ухвалене суддею Дзерином М.М. у м. Ямпіль, повне рішення складено 08 травня 2026 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради, про поновлення на роботі,

встановив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати Наказ №7 від 10 лютого 2026 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді керівника народного ансамблю української пісні «Весела вулиця» Цекинівської філії Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради з 10 лютого 2026 року;

- стягнути з Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 10 лютого 2026 по день ухвалення судового рішення;

- стягнути з Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він працював на посаді керівника народного ансамблю української пісні «Весела вулиця» Цекинівської філії Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради. Перебуваючи у відпустці, 15 грудня 2025 року, він виїхав за межі території України. Загальновідомим є факт, що з 24 лютого 2022 року на території України запроваджено військовий стан.

Позивач зазначає, що керуючись ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» 29 січня 2026 року він звернувся із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати за власний рахунок з 30 січня 2026 року по 28 лютого 2026 року (включно). У зв`язку з перебуванням за межами країни, вищезазначену заяву 29 січня 2026 року було скеровано через месенджер «Viber» директору Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерській Л.В., однак 30 січня 2026 року від фахівця кадрового діловодства ОСОБА_2 через месенджер «Viber» було отримано Наказ №7 від 30 січня 2026 року «Про відмову в наданні відпустки».

Враховуючи викладене, 02 лютого 2026 року позивач звернувся із заявою щодо надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 33 робочих дні з 30 січня 2026 року на підставі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з виїздом за межі України. Вищезазначену заяву того ж дня було скеровано через месенджер «Viber» фахівцю кадрового діловодства ОСОБА_3 разом із доказами на підтвердження виїзду за межі України.

ОСОБА_1 зазначає, що у нього були правомірні очікування, що він перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 30 січня 2026 року у відповідності до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Але, замість з`ясування причини відсутності працівника на роботі відповідач складає Акт від 09 лютого 2025 року «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 » з 31 січня 2026 року по 09 лютого 2026 року та Наказ №7 від 10 лютого 2026 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Вищезазначений Акт складений на підставі доповідної записки завідуючої Цекінівською філією ЯМЦКД Роботи О.А. та є незаконним і передчасним, оскільки: позивача, не було ознайомлено з доповідною запискою, на підставі якого було складений Акт про відсутність на роботі; позивачу не надали жодної можливості надати пояснення щодо поважності причин відсутності на робочому місці; відповідачем не було враховано подану позивачем заяву про надання відпустки від 02 лютого 2026 року; Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі і у таких документах обов`язково вказується не тільки дата, а й конкретний час відсутності працівника.

Оскільки позивачем було подано заяву про надання відпустки від 02 лютого 2026 року, яку відповідач зобов`язаний був задовільнити, відтак відповідачем незаконно було визначено, що невихід позивача на роботу з 30 січня 2026 року може мати наслідком звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Що стосується середнього заробітку за час вимушеного прогулу , то оскільки відповідач видав наказ №7 від 10 лютого 2026 року про звільнення з 10 лютого 2026 року, то обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обліковується з 10 лютого 2026 року по день ухвалення судового рішення.

Також позивач зазначає, що незаконним звільненням йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях внаслідок порушення трудових прав, втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків і необхідність докласти додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права у суді, оскільки позивачем зазначалося, що він виїхав за межі території України. Пошук захисту від неправомірних дій роботодавця за межами країни є надмірним тягарем для позивача. Тому вважає, що розмір компенсації моральної шкоди, який відповідає засадам розумності та справедливості, повинен становити 50 000,00 грн.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У скарзі зазначає, що використаний позивачем спосіб повідомлення відповідача про необхідність надання відпустки, шляхом надсилання через месенджер «Viber» фахівцю кадрового діловодства ОСОБА_3 , яка до цього надсилала кадрові документи через цей самий месенджер, є належним повідомленням, оскільки спосіб повідомлення досяг своєї мети, а формальні заперечення щодо неналежності електронного листування не спростовують обґрунтувань позивача. Висновок суду про відсутність у позивача «правомірних очікувань» щодо надання відпустки є необґрунтованим, оскільки працівник, який перебуваючи за межами України та звернувшись із заявою відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», об`єктивно міг вважати, що має право на відпустку відповідно до прямої норми Закону. Суд повністю ігнорує норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та КЗпП України та зазначає, що звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є правомірним, а підстави для визнання незаконним та скасування наказу №7 від 10 лютого 2026 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення його на роботі відсутні. Позивач належним чином направив заяву від 02 лютого 2026 року про надання відпустки у зв`язку з виїздом за межі України та направив заяву на «Viber» працівника кадрового діловодства ОСОБА_3 , яка попередньо 30 січня 2026 року надіслала на адресу позивача Наказ №7 від 30 січня 2026 року «Про відмову в наданні відпустки». Діюче законодавства не встановлює вимоги щодо надання заяв на відпустку/звільнення тощо саме керівнику, вимога встановлюється тільки щодо форми заяви. Керівник (директор) та представник відповідача - Кінзерська Л.В. є діючим присяжним Ямпільського районного суду Вінницької області, але питання самовідводу суддею, після виявлення вище встановленого факту, не підіймалося та не вирішувалося.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судове засідання, призначене на 30 червня 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

29 червня 2026 року представником ОСОБА_1 – адвокатом Новіковою В.Р. було подано заяву про розгляд справи у відсутність позивача та його представника.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд заяви у відсутність належно повідомлених учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 09 вересня 1996 року зареєстрований по АДРЕСА_1 (копія витягу з реєстру територіальної громади №2026/003665142 від 08 березня 2026 року).

З копії закордонного паспорту серії НОМЕР_1 встановлено, що 15 грудня 2025 року ОСОБА_1 виїхав за межі України до Ірландії, тобто з 15 грудня 2025 року позивач перебував за кордоном (а.с.9).

З копії наказу «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 » №1 від 01 січня 2026 року встановлено, що ОСОБА_1 , керівнику народного аматорського ансамблю української пісні «Весела вулиця» Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради було надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 30 календарних дні з 01 січня 2026 року по 30 січня 2026 року.

З копії заяви від 29 січня 2026 року встановлено, що ОСОБА_1 звертався до директора Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерської Л.В. із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати за власний рахунок у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, на підставі ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-ІК. Відпустку просив надати з 30 січня 2026 року на період дії воєнного стану по 28 лютого 2026 року (включно).

Дану заяву скеровано позивачем через додаток месенджера «WhatsApp» на мобільний номер телефону НОМЕР_2 директора Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерської Л.В..

З копії наказу «Про відмову в наданні відпустки ОСОБА_1 » №6 від 30 січня 2026 року встановлено, що ОСОБА_1 , керівнику народного аматорського ансамблю української пісні «Весела вулиця» Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради було відмовлено у наданні відпустки за його заявою від 29 січня 2026 року «Про надання відпустки без збереження заробітної плати на період з 30 січня 2026 року по 28 лютого 2026 року» .

З копії заяви від 02 лютого 2026 року встановлено, що ОСОБА_1 повторно звертався на ім`я директора Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерської Л.В. із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 33 робочих днів, з 30 січня 2026 року в зв`язку із виїздом за межі України на підставі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З копії скріншоту із додатку месенджеру «Viber» встановлено, що заяву від 02 лютого 2026 року «Про надання відпустки» було направлено абоненту, який підписаний на телефоні позивача ОСОБА_4 .

Доказів того, що дану заяву було скеровано позивачем через додаток «WhatsApp» на мобільний номер телефону директора Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерської Л.В. не надано.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №117300048260 встановлено, що директором Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради являється ОСОБА_5 , інформація для здійснення зв`язку зазначено телефон НОМЕР_2 .

З копії скріншоту із додатку месенджеру «WhatsApp» встановлено, що директором Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерською Л.В. напередодні 10 лютого 2026 року відбулося спілкування по телефону із ОСОБА_1 аудіодзвінок тривалістю 3 хв. та 10 лютого 2026 року о 05 год. 12 хв. позивачу надійшов Акт «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 » від 09 лютого 2025 року та 10 лютого 2026 року о 13 год. 55 хв. Наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » №7 від 10 лютого 2026 року.

З копії Акта «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 » від 09 лютого 2025 року встановлено, що на підставі доповідної записки завідуючої Цекинівської філії Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Работи О.А. було складено акт про те, що ОСОБА_1 , керівник народного аматорського ансамблю української пісні «Весела вулиця» Цекинівської філії ЯМЦКД з 31 січня по 09 лютого 2026 року був відсутній на робочому місці без поважної причини. По заяві на додаткову відпустку за власний рахунок від 29 січня 2026 року ОСОБА_1 було відмовлено, згідно наказу №6 від 30 січня 2026 року, який був направлений ОСОБА_1 через месенджер «Viber». Даний акт підписаний директором ЯМЦКД Кінзерською Л. та фахівцем з кадрового діловодства ОСОБА_6 (а.с.19).

З копії наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 10 лютого 2026 року №7 встановлено, що ОСОБА_1 , керівника народного аматорського ансамблю української пісні «Весела вулиця» Цекинівської філії ЯМЦКД, було звільнено із займаної посади за прогули, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України з 10 лютого 2026 року (а.с.20).

ОСОБА_1 , вважаючи своє звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним через безпідставне ненадання йому відпустки у відповідності до ч.4 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», звернувся до суду із даним позовом.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі №206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі №758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі №522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі №734/2607/20 та інших дійшов висновку, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц та інших.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 виїхав за межі території України до Республіки Ірландія та з 15 грудня 2025 року перебуває за кордоном.

З 01 січня 2026 року по 30 січня 2026 року ОСОБА_1 знаходився у відпустці без збереження заробітної плати.

ОСОБА_1 не заперечував свою відсутність на роботі в ці дні. Однак зазначив, що був відсутнім на роботі з поважних причин, а саме у зв`язку з виїздом за кордон, про що повідомив відповідача.

29 січня 2026 року ОСОБА_1 на ім`я директора Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерської Л.Г. написав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати з 30 січня 2026 року по 28 лютого 2026 року на підставі ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вказану заяву скеровано ОСОБА_7 у мобільному додатку «WhatsApp».

Наказом директора Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерської Л.Г. від 30 січня 2026 року №6 у задоволенні цієї заяви було відмовлено.

У зв`язку з цим, 02 лютого 2026 року ОСОБА_1 на ім`я директора Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерської Л.Г. написав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 33 робочих дні з 30 січня 2026 року на підставі ч.4 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вказану заяву скеровано ОСОБА_3 у мобільному додатку «Viber».

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Порядок надання відпусток без збереження заробітної плати врегульований главою VI КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.

Особливості надання відпустки в умовах воєнного стану визначені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Тобто, якщо працівник, який виїхав за межі території України, подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, роботодавець у період воєнного стану зобов`язаний надати йому таку відпустку на термін, який не перевищує 90 календарних днів. Надання відпустки тривалістю понад 90 календарних днів є правом роботодавця.

Заперечуючи щодо вимог позову Ямпільський міський центр культури та дозвілля Ямпільської міської ради, серед іншого, зазначив, що в порушення вимог ч. 3 ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», жодних звернень ОСОБА_1 на офіційний веб-сайт Ямпільської міської ради Вінницької області не надходило.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що директор Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерська Л.В. правомірно відмовила ОСОБА_1 у наданні відпустки за заявою від 29 січня 2026 року у зв`язку з відсутністю передбачених законом підстав, про що було видано наказ №6 від 30 січня 2026 року, який доведено до відома позивача.

Також суд встановив, що повторну заяву про надання відпустки від 02 лютого 2026 року ОСОБА_1 було направлено у месенджері «Viber» абоненту, який у телефоні позивача підписаний як « ОСОБА_4 », що саме по собі не підтверджує її направленню роботодавцю.

Згідно відомостей, які містяться у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань директором Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради є ОСОБА_5 , а офіційним номером телефону для зв`язку зазначено НОМЕР_2 .

Однак позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що заява про надання відпустки від 02 лютого 2026 року була направлена роботодавцю — директору ОСОБА_5 на її офіційні контактні дані, визначені у встановленому законом порядку, зокрема на вказаний номер телефону, на який раніше надсилалась позивачем заява від 29 січня 2026 року.

Відтак суд вважав, що позивачем не доведено факт належного звернення до роботодавця із заявою від 02 лютого 2026 року у порядку, передбаченому частиною третьою статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї відсутності на роботі у період з 31 січня 2026 року по 09 лютого 2026 року, у зв`язку з чим така відсутність обґрунтовано була кваліфікована роботодавцем як прогул. За таких обставин, звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є правомірним, а підстави для визнання незаконним та скасування наказу №7 від 10 лютого 2026 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення його на роботі відсутні.

Оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди є похідними від вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні цих вимог також відмовлено.

За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що суд першої інстанції, фактично, застосував надмірно формалізований підхід, вказавши, що позивач не довів направлення заяви саме на «офіційний номер телефону» роботодавця. Діюче законодавство не містить вимоги щодо виключного способу подання відповідної заяви.

Вказані доводи відхиляються апеляційним судом, оскільки ОСОБА_1 не заперечує, що першу заяву про надання відпустки було направлено у телефонному режимі через мобільний додаток ОСОБА_5 , як керівнику (директору) Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради.

Другу заяву про надання відпустки ОСОБА_1 направив адресату « ОСОБА_4 .

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_8 є фахівцем з кадрового діловодства Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради.

Зі змісту статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» слідує, що відпустка без збереження заробітної плати надається за рішенням роботодавця, а відтак і заява про відпустку має подаватися роботодавцю.

Роботодавцем є юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності»).

Заяви з питань трудових відносин пишуться та подаються на ім`я керівника підприємства, яким у даному випадку є ОСОБА_5 ..

Тоді як другу заяву про надання відпустки ОСОБА_1 з незрозумілих суду причин було направлено ОСОБА_9 ..

Крім того, варто зазначити, що за змістом частини другої статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

У частині третій цієї статті визначено, що кожна із сторін трудового договору зобов`язана постійно забезпечувати можливість комунікації з нею та невідкладно (у строк не більше 10 календарних днів) інформувати іншу сторону трудового договору про зміну своїх контактних даних, зокрема адреси місцезнаходження (місця проживання), адреси електронної пошти (за наявності), номерів телефону тощо. Виконання цього обов`язку забезпечується:

роботодавцем - шляхом внесення відповідних змін до відомостей про нього, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

працівником - шляхом надсилання інформації на адресу місцезнаходження роботодавця або адресу електронної пошти роботодавця, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У разі відсутності у працівника можливості надіслати інформацію засобами поштового зв`язку та/або технічними засобами електронних комунікацій роботодавець може бути повідомлений з використанням засобів телефонного зв`язку шляхом надсилання текстового повідомлення на офіційний номер телефону роботодавця.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 у неналежний спосіб звернувся до роботодавця із заявою про надання відпустки і вказаний висновок ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростований.

ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку із його перебуванням за межами території України у період дії воєнного стану відповідач зобов`язаний був надати йому відпустку.

Апеляційний суд зауважує, що у трудових правовідносинах обидві сторони трудових правовідносин (працівник та роботодавець) мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.

У даній справі роботодавець довів факт відсутності ОСОБА_1 31 січня 2026 року по 09 лютого 2026 року без поважних причин. Крім того, зазначені обставини не заперечував і сам позивач.

Визначальними фактором для вирішення питання про законність звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогул, є встановлення поважності причин його відсутності на роботі з 31 січня 2026 року по 09 лютого 2026 року.

Введення воєнного стану на території України не може вважатися для всіх працівників поважною причиною відсутності на роботі, а тому при вирішенні спору щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 останньому необхідно було обґрунтувати, яким чином введення на території України воєнного стану вплинуло на порядок реалізації прав та обов`язків позивача та відповідача.

Доказів того, що Ямпільський міський центр культури та дозвілля Ямпільської міської ради зупиняв роботу, оголошував простій чи встановлював для посади керівника народного ансамблю української пісні «Весела вулиця» Цекинівської філії Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради дистанційну роботу, не надано.

Село Цекинівка чи місто Ямпіль Вінницької області не входять до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року №376.

Факт дії воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для висновку про те, що позивач був відсутня на роботі з 31 січня 2026 року по 09 лютого 2026 року з поважних причин, будь-яких підтверджуючих документів щодо поважності причин відсутності на робочому місці позивачем не надано.

Щодо не відібрання у ОСОБА_1 пояснень, то в даній ситуації, як правильно зазначено судом першої інстанції і не спростовано скаржником, невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмового пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Крім цього, апеляційний суд вважає, що у керівника не було потреби відбирати пояснення, адже всі обставини (перебування ОСОБА_1 за кордоном), які пов`язані з неявкою ОСОБА_1 на роботу, йому відомі.

А зажадати надати пояснення у працівника, який тривалий час перебуває за кордоном, мало б надмірний формалізм.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову, надавши доводам позивача мотивовану оцінку.

Відхиляються доводи апеляційної скарги з приводу наявності конфлікту інтересів, оскільки скаржник не наводить норму закону, яка визначає обов`язок суду заявити самовідвід за викладених ним у скарзі обставин: представник Ямпільського міського центру культури та дозвілля Ямпільської міської ради Кінзерська Л.В. є присяжним Ямпільського районного суду Вінницької області.

У разі наявності припущень щодо того, що головуючий суддя заінтересований у розгляді справи, або сумнівів в неупередженості або об`єктивності головуючого судді, ОСОБА_1 не був поваблений можливості заявити такому судді відвід з підстав, передбачених ст. 36 ЦПК України, чого ним зроблено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення в оскаржуваній його частині - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 липня 2026 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді М.В. Матківська

І.В. Міхасішин