Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №420/13367/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13367/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 11 травня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області в якому позивачка просить:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 25 грудня 2025 року № Ф-67881-13 на суму 3300,00 грн. Головного Управлінням Державної податкової служби у Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; ЄДРПОУ: 44069166) про сплату ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) боргу в сумі 3300,00 грн. (три тисячі триста гривень 00 копійок).

- судові витрати у розмірі 1331 грн. 20 грн. покласти на Відповідача - Головне Управління Державної податкової служби у Одеській (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; ЄДРПОУ: 44069166).

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивачка в цілому зазначає, що 12 лютого 2026 року позивачем було отримано на адресу місця реєстрації, від органу доходів і зборів вимогу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 25 грудня 2025 року №Ф-67881-13.

Позивач вважає, що Вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки як вбачається з Довідки ОК-5 з офіційного порталу ДІЯ та Довідки ОК-7 з офіційного порталу ДІЯ, а також як вказано у скарзі - до червня 2023 року з грудня 2019 року Позивач перебувала у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством страховою компанією «Теком», яке перераховувало до відповідних бюджетів усі обов`язкові платежі, в тому числі єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто станом ІV квартал 2020 року роботодавцем було сплачено страховий внесок. Однак, визнання дискримінації щодо подвійного оподаткування, перебування Позивача у трудових відносинах та сплата роботодавцем Позивача всіх внесків ДПС України було проігноровано, а скаргу залишено без задоволення.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та зазначає, що згідно з даними інформаційно – комунікаційної системи ДПС ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в Одеській ДПІ Головного управління ДПС в Одеській області як фізична особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат). Дата взяття на облік: 24.01.2019. Інформація щодо припинення / зупинення незалежної професійної діяльності відсутня. Згідно з даними інтегрованої картки платника по коду платежу 7071040000 «Для фізичних осіб – підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» в автоматичному режимі проводились нарахування по єдиному внеску платнику податків за IV квартал 2020 року в сумі 3300,00 гривень. На дату відповіді загальна заборгованість в сумі 3300,00 гривень. Разом з цим, на підставі ч. 11 ст. 9 Закону № 2464, у разі несвоєчасної сплати або не у повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції згідно вимог цього Закону.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

25 травня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

26 травня 2026 року від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив.

Станом на 02 липня 2026 року будь-яких інших заяв, клопотань з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Судом встановлено, що 25 грудня 2025 року Головним управлінням Державної податкової служби у Одеській області (далі – Відповідач) щодо ОСОБА_2 (на даний момент змінила прізвище на ОСОБА_4 у зв`язку зі вступом у шлюб) (далі – Позивач) було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 25 грудня 2025 року № Ф-67881-13 на суму 3300,00 грн.

З Довідки ОК-5 з офіційного порталу ДІЯ та Довідки ОК-7 з офіційного порталу ДІЯ, вбачається, що позивачка з грудня 2019 року перебувала у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством страховою компанією «Теком», яке перераховувало до відповідних бюджетів усі обов`язкові платежі, в тому числі єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто станом ІV квартал 2020 року роботодавцем було сплачено страховий внесок.

19.02.2026 року позивачкою було направлено скаргу з додатками до Державної податкової служби України (далі – ДПС України) (отримано ДПС України 23.02.2026 року, що підтверджується роздруківкою трекінгу АТ «Укрпошта» №0505560125385, який відображено на квитанції про відправку скарги листом з описом вкладення), про подання якої, позивачка в порядку ст. 25 Закону та п. 56.5 ст. 56 Податкового кодексу України (далі – ПК України) повідомила Головне управління Державної податкової служби в Одеській області (отримано ГУ ДПС України в Одеській області 23.02.2026 року, що підтверджується роздруківкою трекінгу АТ «Укрпошта» №0505560133094, який відображено на квитанції про відправку повідомлення зі скаргою з додатками листом з описом вкладення).

26.03.2026 року Позивачем отримано рішення про результати розгляду скарги від 10.03.2026 року, що підтверджується роздруківкою трекінгу АТ «Укрпошта» №R067118113990, який відображено на конверті з рішенням.

Рішенням про результати розгляду скарги від 10.03.2026 року (далі - Рішення) Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 грудня 2025 року № Ф-67881-13 залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

При цьому, ДПС України у Рішенні зазначило: «Законом України від 13 травня 2020 року «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників внесено низку змін до Закону №2464, які набрали чинності з 01 січня 2021 року, зокрема статтю 4 Закону №2464 доповнено частиною шостою, згідно з якою особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином питання щодо нарахування та сплати єдиного внеску особами, які забезпечують себе роботою самостійно – займаються незалежною професійною діяльністю, які є при цьому одночасно найманими працівниками, законодавчо врегульовано з 01.01.2021».

Позивачка, вважаючи протиправною Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 25 грудня 2025 року № Ф-67881-13 на суму 3300,00 грн. Головного управління Державної податкової служби у Одеській області про сплату ОСОБА_2 боргу в сумі 3300,00 грн. (три тисячі триста гривень 00 копійок), звернулася до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач з грудня 2019 року по травень 2023 року була найманим працівником (юрисконсультом) у Приватному акціонерному товаристві страхова компанія «Теком» і за весь час роботи позивача у ПрАТ СК «Теком», роботодавець щомісячно сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як за найманого працівника, в розмірі 22% від суми нарахованої заробітної плати, що підтверджено копією довідки ПрАТ СК «Теком» та Довідки ОК-7 з офіційного порталу ДІЯ, що містить відомості про суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок (у межах максимальної величини) та страховий стаж за період із 2011 року надано з позовною заявою).

Відтак, суд зазначає, що позивач станом на дату нарахування боргу, офіційно була працевлаштована найманим працівником.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону Позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за позивача сплачував та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період мною єдиного внеску ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

При цьому, суд зазначає, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача доходу від підприємницької діяльності, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивачка є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд (п.79 постанови ВП Верховного Суду).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску, серед іншого, є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Таким чином, враховуючи те, що позивач не здійснював діяльність та не отримував дохід у спірний період, як фізична особа-підприємець, суд вважає, що у нього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок .

Таким чином, враховуючи встановлені судом фактичні обставини даної справи, а також правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19, суд доходить висновку, що у позивача відсутній обов`язок для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи – підприємця, а тому вимога ГУ ДПС в Одеській області про сплату недоїмки не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами адвоката, оскільки ЄСВ сплачується з метою страхування особи. Ця мета в даних правовідносинах досягнута сплатою єдиного внеску роботодавцем, а тому вимога ДПС про сплату боргу є протиправною.

Також суд зазначає, що у відповідності до правової позиції Верховнного Суду, викладеної у Постанові Верховного Суду від 19.06.2024 р. у справі № 480/4744/18, відповідно до якої особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 05.03.2020 у справі № 824/509/19-а, від 18.11.2021 у справі № 520/6094/19, від 19.12.2022 у справі №640/9262/19.

Таким чином, однозначним підходом національної судової практики є підтримка правової позиції, за якої особа, яка хоча і зареєстрована фізичною особою-підприємцем, однак не отримує доходу від такої діяльності, водночас є найманим працівником, за якого єдиний внесок сплачує роботодавець, не зобов`язана сплачувати єдиний внесок у зв`язку зі своїм статусом фізичної особи-підприємця.

Відтак вимога Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 25 грудня 2025 року №Ф-67881-13 є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа “Руїз Торіха проти Іспанії” (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача у сумі 1331,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби в Одеській області від 25 грудня 2025 року № Ф-67881-13 на суму 3300,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 45, кв. 42 ЄДРПОУ 44069166).

Суддя С.О. Cтефанов