Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №420/12353/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12353/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2021 р. по 27.03.2026 р.;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.11.2021 р. по 18.07.2022 р. у сумі 83603 грн. та за період з 19.07.2022 р. по 27.03.2026 р. у сумі 64827,75 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та індексації за період з 01.12.2015 р. по 25.11.2021 р., за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.12.2015 р. по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та індексації за період з 21.09.2016 р. по 25.11.2021 р., за весь час затримки її виплати, а саме за період з 21.09.2016 р. по день фактичної виплати грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 21.09.2016 р. по 25.11.2021 р. проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 з 25.11.2021 р. її виключено зі списків особового складу частини. При виключенні зі списків особового складу відповідачем не було проведено усіх необхідних розрахунків, у зв`язку з чим звернулася до суду з відповідним позовом. На виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду по справам № 420/26140/24 та № 420/27630/24 відповідачем 27.03.2026 р. виплачено 250225,47 грн. При цьому відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати грошового забезпечення. Вважає такі дії протиправними, оскільки остаточний розрахунок з позивачем в частині виплати грошового забезпечення здійснено після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Окрім цього, внаслідок несвоєчасної виплати грошового забезпечення відповідач зобов`язаний виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку № 159.

Ухвалою від 01.05.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

08.05.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2021 р. № 259 позивача виключено за списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з призначенням на посаду до НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування. Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки вона не звільнена з військової служби, а продовжує виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Отже, фактичні обставини цієї справи не відповідають умовам застосування ч.1 ст.117 КЗпП України, так як ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. Зауважує, що позивач не зверталася до відповідача із заявою щодо виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а військова частина НОМЕР_1 не відмовляла у виплаті компенсації, відтак звернення до суду з цими вимогами є передчасними.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21.09.2016 р. по 25.11.2021 р. проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2021 р. № 259 старшого сержанта ОСОБА_1 , призначену наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 24.11.2021 р. № 43-РС на посаду спеціаліста поста спеціального зв`язку НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, вважати такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 25 листопада 2021 року виключити із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Під час виключення зі списків особового складу частини з позивачем не було проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовами.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 р. у справі № 420/26140/24, яке набрало законної сили 14.03.2025 р., визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 р. по 25.11.2021 р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018 р.; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 р. по 25.11.2021 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р. (в період з 30.01.2020 р. по 31.12.2020 р.) та на 01.01.2021 р. (в період з 01.01.2021 р. по 25.11.2021 р.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 р. у справі № 420/27630/24, яке набрало законної сили 03.11.2025 р., визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2016 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.09.2016 р. по 28.02.2018 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 25.11.2021 р. індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4071,07 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 25.11.2021 р. включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4071,07 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення індексації грошового забезпечення до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 фактично нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2016-2021 роки; зобов`язано військову частину НОМЕР_4 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 фактично виплаченої грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2021 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання даних судових рішень на розрахунковий рахунок позивача 27.03.2026 р. перерахована сума 250225,47 грн.

Вважаючи, що відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Частиною 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно ч.3 ст.24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов`язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".

Судом встановлено, що на підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 24.11.2021 р. № 43-РС ОСОБА_1 призначено на посаду спеціаліста поста спеціального зв`язку НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2021 р. № 259 старшого сержанта ОСОБА_1 , призначену наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 24.11.2021 р. № 43-РС на посаду спеціаліста поста спеціального зв`язку НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, вважати такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 25 листопада 2021 року виключити із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

З огляду на наведені обставини необхідно наголосити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у військовій частині НОМЕР_1 у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.

Тому на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки вона не звільнена з військової служби, а продовжувала виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування ч.1 ст.117 КЗпП України, так як ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким ст.117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.

Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України за період з 25.11.2021 р. по 27.03.2026 р.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.02.2026 р. по справі № 400/5149/24, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахування судом при вирішенні даної справи.

Посилання позивача у позовній заяві на постанови Верховного Суду суд відхиляє, так як у вказаних справах правовий висновок Верховного Суду був сформований за відмінних фактичних обставин справи, зокрема позивач у наведених справах був звільнений з військової служби, що, зокрема, вплинуло на застосування ч.1 ст.117 КЗпП України, а у даній справі позивача не було звільнено з військової служби, а його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 було пов`язано з призначенням на посаду в іншу військову частину.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду по справах № 420/261401/24 та № 420/27630/24, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

Згідно зі ст.ст.1-3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 р. прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Згідно пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту ст.1 Закону № 2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку № 159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 р. у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 р. у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 р. у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 р. у справі № 240/6583/20.

Судом встановлено, що фактична виплата позивачу грошового забезпечення за період з 30.01.2020 р. по 25.11.2021 р., індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2016 р. по 28.02.2018 р., індексації-різниці за період з 01.03.2018 р. по 25.11.2021 р. відбулася лише 27.03.2026 р., тобто з порушенням строків їх виплати.

Суд зазначає, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 р. у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

З огляду на викладене, позивач має право на виплату компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення.

Під час розгляду вказаної категорії справ суд застосовує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 р. у справі № 200/3859/21, від 24.01.2023 р. у справі № 200/10176/19-а.

Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Таким чином обов`язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів. Оскільки такий обов`язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошової компенсації не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 27.03.2026 р. на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 р. у справі № 420/26140/24 та від 02.12.2024 р. у справі № 420/27630/24 є протиправною, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 27.03.2026 р. на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 р. у справі № 420/26140/24 та від 02.12.2024 р. у справі № 420/27630/24.

В той же час позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягають, оскільки компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є одноразовою виплатою, чітко класифікується як компенсаційна, що нараховується через інфляційні втрати за період затримки, а тому не включається до переліку інших виплат, передбачених Порядком № 44.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнена від сплати судового збору, інших витрат не понесла, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 27.03.2026 р. на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 р. у справі № 420/26140/24 та від 02.12.2024 р. у справі № 420/27630/24.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 27.03.2026 р. на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 р. у справі № 420/26140/24 та від 02.12.2024 р. у справі № 420/27630/24.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко