Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №420/9191/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9191/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.09.2024 р. по 27.03.2026 р.;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.09.2024 р. по 27.03.2026 р. в сумі 246268,08 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації та грошового забезпечення, виплаченого 27.03.2026 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації та грошового забезпечення, виплаченого 27.03.2026 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024 р. № 264 його виключено зі списків особового складу частини. У період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 13.09.2024 р. відповідачем не нараховувалася індексація грошового забезпечення та індексація-різниця, а в період з 30.01.2020 р. по 19.05.2023 р. - неправильно розраховувалося грошове забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. по справі № 420/29684/24 відповідачем 27.03.2026 р. виплачено 487435,22 грн. При цьому відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення. Вважає такі дії протиправними, оскільки остаточний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення здійснено після звільнення з військової служби, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Окрім цього, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення, грошового забезпечення відповідач зобов`язаний виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку № 159.

Ухвалою від 02.04.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

10.04.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/29684/24військовою. частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 13.09.2024 р., а також перерахунок грошового забезпечення за 2020-2023 роки у сумі 487435,22 грн. Отже, в даному випадку спір про розміри належних звільненому працівникові сум і розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України). Тому відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначає про необхідність застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України. Зауважує, що у разі нарахування сум за рішенням суду підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з виконанням рішення суду. Оскільки обов`язок виплати присуджених судом сум грошового забезпечення позивачу повністю заперечувався відповідачем і був виконаний саме на підставі рішення суду, о відсутні підстави для розрахунку компенсації вртати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.09.2024 р. № 264 майора ОСОБА_1 , згідно наказу командувача Повітряних Сил України (по особовому складу) від 04.09.2024 р. № 717, відповідно до пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з 13.09.2024 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби позивачу не в повному обсязі виплачувалася індексація грошового забезпечення та грошове забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24, яке набрало законної сили 24.04.2025 р., визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р.; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із встановленням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 13.09.2024 р. відповідно до приписів абзаців 4, 5 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 13.09.2024 р. відповідно до приписів абзаців 4, 5 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, з врахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 р. по 19.05.2023 р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 30.01.2020 р. по 19.05.2023 р., виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання даного судового рішення на розрахунковий рахунок позивача 27.03.2026 р. перерахована сума 487435,22 грн.

Вважаючи, що відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

. Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24 встановлено, що при проходженні військової служби та при звільненні ОСОБА_1 не в повному обсязі нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., індексацію-різницю за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 13.09.2024 р., грошове забезпечення за період з 30.01.2020 р. по 19.05.2023 р.

Кошти за вказаним судовим рішенням у загальній сумі 487435,22 грн. були перераховані відповідачем на банківський рахунок позивача 27.03.2026 р., що не заперечується сторонами.

Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За приписами ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування ст.117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17.

Суд зауважує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст.116 КЗпП України.

В рамках даної справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не було виплачено у повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., індексацію-різницю за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 13.09.2024 р., грошове забезпечення за період з 30.01.2020 р. по 19.05.2023 р., що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Як вже встановлено судом позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 13.09.2024 р. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 420/29684/24 проведено лише 27.03.2026 р. (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

За таких обставин протиправною є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.09.2024 р. № 264 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 13.09.2024 р.

Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 14.09.2024 р., оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

За усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 р. та від 26.02.2020 р. у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. у справі № 816/1640/17, та сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 р.

Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 р. у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, "на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності" (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 р. у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 13.09.2024 р., а відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 27.03.2026 р., виплативши на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення та грошове забезпечення у загальній сумі 487435,22 грн.

З огляду на те, що останнім днем виключення позивача зі всіх видів грошового забезпечення є 13.09.2024 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є липень, серпень 2024 року.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2024 р. № 1042/302/27/726/пс розмір грошового забезпечення позивача за липень, серпень 2024 року становив 83435,09 грн. (40700,20 грн. + 42734,89 грн.). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 62 дні.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1345,72 грн. (3435,09 грн. / 62 календарних дні).

Як вже зазначалося, особливості обчислення середнього заробітку, зокрема випадки та критерії його зменшення, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2024 р. (наступний після звільнення день) по 27.03.2026 р. (в межах шести місяців), встановленню підлягає: 1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100; 2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; 3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; 4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.03.2025 р. у справі № 560/5923/24, від 24.04.2025 р. у справі № 620/7207/24.

Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2024 р. № 1042/302/27/726/пс позивачу при звільненні виплачено 852704,18 грн., а на виконання судового рішення у справі № 420/29684/24 - 487435,22 грн.

Таким чином, загальний розмір належних при звільненні сум становить 1340139,40 грн. (852704,18 грн. + 487435,22 грн.).

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення, грошового забезпечення 487435,22 грн. від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 36,37 % (487435,22 грн. / 1340139,40 грн. х 100 %).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 14.09.2024 р. по 27.03.2026 р. (в межах шести місяців) - 181 календарний день.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 243575,32 грн. (1345,72 грн. (середньоденний заробіток) х 181 календарний день).

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 88588,34 грн., тобто 36,37 % від 243757,32 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом у постанові від 09.09.2025 р. у справі № 420/12808/23.

Підсумовуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 88588,34 грн.

Що стосується позовних вимог в частині компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

Згідно зі ст.ст.1-3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 р. прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Згідно пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту ст.1 Закону № 2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку № 159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 р. у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 р. у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 р. у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 р. у справі № 240/6583/20.

Судом встановлено, що фактична виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р., індексації-різниці за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 13.09.2024 р., грошового забезпечення за період з 30.01.2020 р. по 19.05.2023 р. відбулася лише 27.03.2026 р., тобто з порушенням строків її виплати.

Суд зазначає, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 р. у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

З огляду на викладене, позивач має право на виплату компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Під час розгляду вказаної категорії справ суд застосовує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 р. у справі № 200/3859/21, від 24.01.2023 р. у справі № 200/10176/19-а.

Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Таким чином обов`язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів. Оскільки такий обов`язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошової компенсації не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 27.03.2026 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24 є протиправною, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 27.03.2026 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.09.2024 р. по 27.03.2026 р.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2024 р. по 27.03.2026 р. у сумі 88588 (вісімдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн. 34 коп.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 27.03.2026 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 27.03.2026 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 р. у справі № 420/29684/24.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко