Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №380/22275/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року м. Львівсправа № 380/22275/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач/військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку 15 жовтня 2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 02 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку 15 жовтня 2025 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби повний розрахунок, а здійснив такий лише 10 жовтня 2025 року та 16 жовтня 2026 року, виплативши на виконання судових рішень у справах № 380/22574/24, № 380/17614/24 та № 380/22609/24 перераховані суми грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошових доходів у розмірах 8479,98 грн (10 жовтня 2025 року), 32236,23 грн (16 жовтня 2025 року), 56674,57 грн (16 жовтня 2025 року), то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - також КЗпП України) має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь за час затримки розрахунку під час звільнення з 02 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку, який відбувся 15 жовтня 2025 року. Оскільки виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення відповідач не здійснив, то позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідач відзначає, що у цій справі спір про належні позивачеві під час звільнення суми виник більш ніж через три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього грошового забезпечення. Проте метою таких дій позивача, можливо, було не стягнення заборгованості з відповідача, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення його розміру.

Відповідач просить врахувати, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 380/30156/23 військова частина НОМЕР_1 виплатила на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення в розмірі 24897,37 грн (платіжна інструкція від 26 вересня 2024 року № 767 на суму 24897,37 грн). На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі № 380/22563/24 військова частина НОМЕР_1 виплатила на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення в розмірі 99626,67 грн (платіжна інструкція від 25 червня 2025 року № 561 на суму 99626,67 грн).

На переконання відповідача, за порушення трудових прав працівника у разі одного звільнення та невчасної виплати усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення неможливе подвійне стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки це буде неспівмірним з правами працівника, який працює та отримує одну заробітну плату. Ураховуючи те, що на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 380/30156/23 та від 28 лютого 2025 року у справі № 380/22563/24 військова частина НОМЕР_1 вже виплатила на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення, повторне (уже третє) стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум під час звільнення на підставі статті 117 КЗпП України призведе до неодноразового (фактично, уже втретє) застосування до відповідача відповідальності за одне і теж порушення. Положеннями статті 117 КЗпП України не передбачено обов`язку багаторазового застосування відповідальності саме за кожною виплатою грошового забезпечення чи інших сум.

З огляду на наведене просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд розгляд справи провести за участі представника ІНФОРМАЦІЯ_1 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

Щодо клопотання відповідача про розгляд цієї справи за участі його представника за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої - третьої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За змістом частин п`ятої - шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд відзначає, що ця адміністративна справа з огляду на предмет спору, обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність; обсяг та характер доказів; кількість учасників, є справою незначної складності, а тому її розгляд здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження.

Проте суд не вбачає підстав для проведення у цій справі судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення всіх обставин справи.

Жодних таких підстав відповідач у відзиві на позовну заяву не повідомляє.

Тому відповідно до пункту 6 частини шостої статті 262 КАС України підстави для розгляду цієї справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відсутні.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 14 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 24 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29 липня 2019 року № 336-ОС «Про особовий склад» позивача виключено із списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 (І категорії) та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення військової служби належить вважати 01 серпня 2019 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 380/22574/24, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018-2019 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2018-2019 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.

На виконання судового рішення у справі № 380/22574/24 відповідач 10 жовтня 2025 року виплатив позивачу перераховану грошову допомогу на оздоровлення, виплачену у 2018-2019 роках, у розмірі 8479,98 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача за вказану дату.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 380/17614/24, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати за період з лютого 2016 по день фактичної виплати 24 липня 2024 року; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за період з лютого 2016 по день фактичної виплати 24 липня 2024 року.

На виконання судового рішення у справі № 380/17614/24 відповідач 16 жовтня 2025 року виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, у розмірі 32236,23 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача за вказану дату.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 380/22609/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 провести ОСОБА_1 перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої допомоги, індексації грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання судового рішення у справі № 380/22609/24 відповідач 16 жовтня 2025 року виплатив позивачу перераховані одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 56674,57 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача за вказану дату.

Позивач уважає, що оскільки виплату належних йому сум грошового забезпечення відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 КЗпП України має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, а саме невиплати у день звільнення позивача з військової служби належних йому сум грошового забезпечення.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 25 Закону України від 03 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі – Закон № 661) визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 25 Закону № 661 військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011).

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пункти 2, 3 статті 9 Закону № 2011 передбачають, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Так, згідно зі статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352, яка була чинною на час виплати позивачу заборгованості з грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство застосовується тоді, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку під час звільнення військовослужбовців зі служби не врегульоване положеннями спеціального законодавства.

Це питання врегульовано КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, що узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права, викладеними в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16 та інших.

Суд також відзначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується ситуації, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тієї ситуації, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Тож у цьому разі законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою КЗпП України на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку під час звільнення зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку під час звільнення може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум під час звільнення. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

А у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй під час звільнення сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, надалі вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення. Тож, доводи відповідача про те, що у цій справі спір про належні позивачеві під час звільнення суми виник більш ніж через три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку, суд відхиляє, оскільки вони суперечать наведеній вище правовій позиції Верховного Суду.

Водночас у відзиві на позовну заяву відповідач просить врахувати, що:

- на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 380/30156/23 військова частина НОМЕР_1 виплатила на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення в розмірі 24897,37 грн (платіжна інструкція від 26 вересня 2024 року № 767 на суму 24897,37 грн);

- на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі № 380/22563/24 військова частина НОМЕР_1 виплатила на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення в розмірі 99626,67 грн (платіжна інструкція від 25 червня 2025 року № 561 на суму 99626,67 грн).

Щодо такого зауваження відповідача суд відзначає, що у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 580/2562/24 Верховний Суд наголосив, що кожне з порушень роботодавця (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та несвоєчасна виплата грошового забезпечення) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше. Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб`єктного складу (пункти 70, 71 цієї постанови).

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2019 року, а перераховані суми грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2018-2019 роках (8479,98 грн), одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (56674,57 грн) на виконання судових рішень виплачені йому відповідачем 10 жовтня 2025 року та 16 жовтня 2025 року відповідно.

Наведене вказує, що у день звільнення позивача з військової служби відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

Згода позивача на його виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення до проведення з ним повного розрахунку у матеріалах цієї справи відсутня.

Отже, за встановлених обставин справи та наведеного вище правового регулювання до спірних правовідносин застосовуються приписи статті 117 КЗпП України, згідно із якими на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення з військової служби, а саме невиплати у день звільнення грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2018-2019 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у належних розмірах.

Що ж стосується питання стягнення середнього грошового забезпечення у зв`язку із виплатою відповідачем на користь позивача 16 жовтня 2025 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/17614/24 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, у розмірі 32236,23 грн суд ураховує таке.

Для вирішення цього питання суду належить визначити правову природу такої компенсації та строки її виплати.

Щодо правової природи компенсації суд ураховує таке.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108/95-ВР).

Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 34 Закону № 108/95-ВР визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема сума індексації грошових доходів громадян.

З наведеного випливає, що кошти, які нараховуються в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні вказав, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які нараховуються в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 560/11898/23 та інших.

Тож з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у наведених вище та інших постановах, за своєю правовою природою розглядувана компенсація є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, тобто може належати до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, утім, за умови, що право на неї працівник набув не пізніше ніж на дату його звільнення, оскільки застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється лише у разі невиплати належних особі сум саме на день її звільнення (виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини/загону).

Тобто, окрім правової природи компенсації, для застосування статей 116, 117 КЗпП України, значення мають також строки її виплати, тобто факт набуття/ненабуття позивачем права на неї саме на дату його звільнення з військової служби.

Щодо строку виплати компенсації суд ураховує таке.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, Закон № 2050 пов`язує виплату компенсації із виплатою заборгованості у зв`язку з якою така виникла.

Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 380/17614/24, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за період з лютого 2016 по день фактичної виплати 24 липня 2024 року.

Вказане рішення суду набрало законної сили 08 жовтня 2025 року та виконане відповідачем щодо виплати на користь позивача присудженої цим рішенням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати 16 жовтня 2025 року.

Отже, з наведеного слідує, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, у належних розмірах позивач набув лише з ухваленням та набранням законної сили судовим рішенням від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/17614/24, яким таку компенсацію на користь позивача присуджено, тобто вже після його звільнення з військової служби (01 серпня 2019 року).

Обов`язок виплати зазначеної компенсації на користь позивача у відповідача також виник лише із фактом ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/17614/24, тобто вже після звільнення позивача з військової служби (01 серпня 2019 року).

З огляду на вказане суд доходить висновку про те, що станом на дату звільнення (виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 ) права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, у належних розмірах позивач не мав. Відповідно, така компенсація не належала до належних позивачу під час звільнення сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Це, своєю чергою, виключає відповідальність відповідача за статтею 117 КЗпП України та свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення у зв`язку із виплатою 16 жовтня 2025 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/17614/24 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 32236,23 грн.

Отже, суд констатує, що в межах розглядуваної справи позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення з військової служби лише за невиплату у день звільнення у належних розмірах грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2018-2019 роках (8479,98 грн), та одноразової грошової допомоги при звільненні і компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (56674,57 грн).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення суми відшкодування за час затримки на орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Отож, у справі, яка розглядається, суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення зобов`язаний самостійно визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати до таких дій відповідача.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.

Щодо часу затримки розрахунку, за який у відповідача виник обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також розміру відшкодування, суд ураховує таке.

Спірні у цій справі правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на дату його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення належних йому сум грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного, спірним у цих правовідносинах є період з 02 серпня 2019 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення) по 15 жовтня 2025 року (день, що передує дню проведення розрахунку).

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі - Закон № 3248-IV) втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року має застосовуватися стаття 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.

Якщо наявні тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, то в такому разі правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які виникли у період до 19 липня 2022 року, регулюються згідно з положеннями статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати відшкодування у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року застосовуються норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями).

Отже, у межах цієї справи належить враховувати положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 02 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року, без обмеження виплати відшкодування за час затримки строком у шість місяців, та чинну редакцію статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року по 15 жовтня 2025 року, яка передбачає обмеження виплати відшкодування шістьма місяцями.

Правова позиція з цього питання висловлена також Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 560/17619/24.

Визначаючи належні позивачу суми відшкодування за час затримки розрахунку під час звільнення окремо за кожен із вищевказаних періодів, суд ураховує таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з особистою карткою грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2019 рік розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці служби перед звільненням (червень - липень 2019 року) становив 42662,24 грн (21285,10 грн у червні та 21377,14 грн у липні).

Кількість календарних днів за червень - липень 2019 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 699,38 грн.

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 02 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року, який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 1082 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, на яку має право позивач за вказаний період, становить 756729,16 грн (699,38 грн х 1082 календарних дні).

Період за час затримки розрахунку під час звільнення з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19 січня 2023 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, на яку має право позивач за вказаний період, становить 129385,30 грн (699,38 грн х 185 календарних днів).

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року (щодо періоду з 02 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року), та чинної редакції статті 117 КЗпП України (щодо періоду з 19 липня 2022 року по 15 жовтня 2025 року), становить 886114,46 грн.

У порівнянні із розміром виплачених позивачу на виконання рішень суду у справах № 380/22574/24 та № 380/22609/24 сум грошового забезпечення (65154,55 грн: 8479,98 грн + 56674,57 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення (886114,46 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно її перевищує.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Своєю чергою, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) сформулювала правовий висновок, згідно з яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи та керуватися, водночас, критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, з огляду на наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, визначений як за період до 19 липня 2022 року, так і після цього, керуючись, водночас, критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, у пункті 91 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку під час звільнення необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику під час звільнення всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема вищевказаних критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідно до пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, можна розрахувати розмір сум, які працівник, шо недоортимав належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

А у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформував правило, згідно із яким у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні під час звільнення суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Своєю чергою, у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд застосував підхід, згідно із яким врахував істотність частки складових заробітної плати порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Отже, чинним законодавством та усталеною судовою практикою не визначено єдиного правильного механізму зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення із врахуванням вищезазначених критеріїв.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення, визначеної судом, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних у день звільнення позивача виплат у сумі 62028,00 грн, зважаючи на такий розрахунок.

Зокрема, істотність частки складових розмірів індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку під час звільнення становить: 65154,55 грн (сума грошового забезпечення)/886114,46 грн (середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку) = 0,07.

Отже, сума, яка повинна бути відшкодована позивачу з урахуванням істотності частки 0,07, становить 62028,00 грн: 699,38 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,07 х 1267 (загальна кількість днів затримки розрахунку).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку під час звільнення, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Застосований судом у цій справі механізм зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення узгоджується із підходом, застосованим Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок під час звільнення у сумі 62028,00 грн.

Крім цього, суд ураховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно із якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення, присудженої за рішенням суду, нараховуються роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відраховуються із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час його виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівникові на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків та зборів.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн, тож, ураховуючи часткове задоволення позову судом, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 484,48 грн сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення з 02 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку 15 жовтня 2025 року.

Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 62028,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 484,48 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 02 липня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна