Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №380/7431/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7431/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також - відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо виплати одноразової грошової винагороди відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, уклавши 05.01.2023 контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу під час дії воєнного стану та у віці до 25 років. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 04.12.2023 № 7913 позивач у відповідні періоди брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Посилаючись на наявність, на його думку, усіх передбачених п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 умов, позивач вважає, що має право на одноразову грошову винагороду, а тому 15.08.2025 подав рапорт про сприяння у її виплаті. Витягом з протоколу № 185вн засідання комісії від 03.03.2026, який позивач отримав 21.03.2026, у виплаті винагороди йому відмовлено. Вважаючи таку відмову протиправною і такою, що порушує його право, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 27.04.2026 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 встановлено сукупність обов`язкових умов, за одночасного виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода у розмірі 1 млн гривень, серед яких - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою. На переконання відповідача, станом на 13.02.2025 позивач такої умови не виконав, оскільки за наявними у справі довідками брав безпосередню участь у бойових діях 141 день (4 місяці 21 день), що становить менше шести місяців, а підстав для виплати винагороди у повному обсязі за відсутності у позивача поранень (травм, контузій, каліцтв) чи перебування в полоні немає. Крім того, відповідач зазначає, що позивач належить до осіб, які до укладення контракту проходили строкову військову службу, а для таких осіб виплата здійснюється виключно за умови участі у бойових діях не менше шести місяців станом на 13.02.2025, без застосування правил про пропорційну чи повну виплату за менший строк. Відповідач також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді рядового складу. Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах рядового складу укладено 05.01.2023 між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До укладення зазначеного контракту позивач проходив строкову військову службу, що підтверджується наявними у справі документами та витягом з протоколу № 185вн засідання комісії від 03.03.2026, в якому зазначено період проходження строкової військової служби з 07.12.2021 по 04.01.2023.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 04.12.2023 № 7913 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, позивач у періоди з 26.02.2022 по 30.04.2022, з 23.04.2023 по 24.05.2023, з 26.07.2023 по 15.08.2023, з 28.08.2023 по 29.08.2023, з 06.09.2023 по 27.09.2023 (а за іншими наявними у справі відомостями - також у періоди з 01.11.2023 по 14.11.2023 та з 25.11.2023 по 30.11.2023) брав участь у відповідних заходах.

Загальна тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 становить 141 день (4 місяці 21 день), що відображено як у витязі з протоколу № 185вн засідання комісії від 03.03.2026, так і у відзиві відповідача.

15.08.2025 позивач подав рапорт № 1450 з проханням сприяти у виплаті одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

За результатами повторного розгляду питання комісією військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо виплати винагороди прийнято рішення, оформлене протоколом № 185вн засідання комісії від 03.03.2026, яким, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942, а також на розпорядження ГУ НГУ № 27/13/3/02-30454-2025 від 04.09.2025, вирішено винагороду позивачу, який брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій 141 день, не виплачувати.

Витяг з протоколу № 185вн засідання комісії від 03.03.2026 позивач отримав 21.03.2026, що зазначено у позовній заяві та не спростовано відповідачем.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідач, посилаючись на положення ч. 5 ст. 122 КАС України, вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, встановлений для справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Суд із такими доводами не погоджується. Предметом цього спору є не проходження чи звільнення позивача з військової служби, а право на отримання одноразової грошової винагороди, що за своєю правовою природою є складовою грошового забезпечення військовослужбовця (одноразовим додатковим видом грошового забезпечення у розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”). Верховний Суд неодноразово наголошував, що положення ч. 5 ст. 122 КАС України не містять норми, яка б врегульовувала порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належних їм виплат, а тому до таких правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 233 КЗпП України як спеціальної норми, що передбачає більш тривалий строк звернення до суду (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 815/2681/17 та наступна стала практика щодо спорів про грошове забезпечення військовослужбовців).

Водночас суд враховує, що за змістом ч. 3 ст. 122 КАС України перебіг відповідного строку розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Із матеріалів справи слідує, що про відмову у виплаті винагороди позивач довідався 21.03.2026 - з моменту отримання витягу з протоколу № 185вн засідання комісії від 03.03.2026. Позов до суду подано 15.04.2026, тобто в межах як місячного, на застосуванні якого наполягає відповідач, так і більш тривалого строку звернення до суду, обрахованого від дня фактичної обізнаності позивача про порушення свого права.

За таких обставин суд приходить до висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, а відповідні доводи відповідача є безпідставними.

Щодо суті спору суд зазначає таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. За змістом ч. 4 ст. 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наданих повноважень Кабінет Міністрів України 11.02.2025 прийняв постанову № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі - Постанова № 153), якою, серед іншого, визначено умови та порядок виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

До Постанови № 153 у подальшому вносилися зміни постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 (чинна з 08.04.2025) та від 30.07.2025 № 942 (чинна з 07.08.2025).

Абзацом 2 п. 4 Постанови № 153 (як у редакції Постанови № 387, так і у чинній редакції Постанови № 942) встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Окремо пунктом 4 Постанови № 153 (у чинній редакції) визначено, що виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які, зокрема, проходили строкову військову службу.

Зі змісту наведеного положення у системному зв`язку з абз. 2 п. 4 Постанови № 153 слідує, що для осіб, прийнятих на військову службу за контрактом з числа тих, хто проходив строкову військову службу, право на винагороду виникає виключно за умови безпосередньої участі у бойових діях строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

З аналізу наведених норм слідує, що для виникнення права на одноразову грошову винагороду відповідно до п. 4 Постанови № 153 необхідним є одночасне виконання сукупності умов, серед яких: 1) належність військовослужбовця до осіб рядового, сержантського і старшинського складу відповідного військового формування; 2) прийняття або призов на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану до набрання чинності Постановою № 153; 3) проходження військової служби на дату звернення за виплатою; 4) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025), а у разі участі менше шести місяців - наявність підстав для пропорційної виплати (абз. 3 п. 4) або для виплати у повному обсязі у зв`язку з пораненням, захворюванням чи перебуванням у полоні (абз. 4 п. 4); 5) відсутність визначених п. 4 Постанови № 153 обставин, що виключають виплату винагороди.

Суд встановив, що позивач належить до осіб рядового складу, прийнятий на військову службу за контрактом у віці до 25 років під час воєнного стану та проходить військову службу, тобто відповідає першим трьом наведеним умовам. Спірним у справі є питання виконання позивачем умови щодо тривалості безпосередньої участі у бойових діях.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) загальна тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становила 141 день (4 місяці 21 день), тобто менше шести місяців. Доказів наявності у позивача захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або перебування його в полоні матеріали справи не містять, на такі обставини позивач не посилається.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані посиланням на абзац, який передбачає виплату винагороди в повному обсязі особам, що брали участь у бойових діях менше шести місяців. Проте суд зазначає, що цей абзац п. 4 Постанови № 153 поширюється виключно на військовослужбовців, у яких тривалість участі у бойових діях становить менше шести місяців саме у зв`язку із наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або у зв`язку з їх перебуванням та звільненням з полону.

За відсутності таких обставин підстав для виплати позивачу винагороди у повному обсязі немає, а отже заявлені позивачем вимоги про нарахування та виплату винагороди “в повному обсязі” (у розмірі 1 млн. гривень) задоволенню не підлягають.

Окремо суд звертає увагу, що позивач до укладення контракту 05.01.2023 проходив строкову військову службу. У такому разі, виходячи зі змісту п. 4 Постанови № 153, для осіб, прийнятих на військову службу за контрактом з числа тих, хто проходив строкову військову службу, право на винагороду виникає виключно за умови безпосередньої участі у бойових діях не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Оскільки позивач цієї умови не виконав, до нього не можуть бути застосовані й правила про пропорційну виплату винагороди за участь у бойових діях менше шести місяців. Саме з цих підстав комісією військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з урахуванням розпорядження ГУ НГУ № 27/13/3/02-30454-2025 від 04.09.2025, прийнято рішення про невиплату винагороди, оформлене протоколом № 185вн засідання комісії від 03.03.2026.

Таким чином, на дату набрання чинності Постановою № 153 у позивача була відсутня передбачена п. 4 Постанови № 153 умова щодо безпосередньої участі у бойових діях строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців, а підстав для виплати винагороди у повному обсязі чи пропорційно часу участі у бойових діях у спірних правовідносинах не виникло. За відсутності такої обов`язкової умови, яка є самостійною та необхідною підставою для виникнення права на одноразову грошову винагороду, відмова відповідача у її виплаті відповідає вимогам п. 4 Постанови № 153 та не може бути визнана протиправною.

Суд зазначає, що інше тлумачення положень п. 4 Постанови № 153, на якому наполягає позивач, фактично призводило б до виплати винагороди особам, які не виконали визначеної цією нормою умови щодо мінімальної тривалості участі у бойових діях, що суперечило б змісту та меті встановленого Кабінетом Міністрів України правового регулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оцінивши оскаржувану відмову за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що вона є правомірною та обґрунтованою.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994 зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З огляду на викладене суд вважає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують наведених висновків і не потребують окремої детальної відповіді.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач довів правомірність оскаржуваної відмови, тоді як позивач не довів наявності в нього права на одноразову грошову винагороду за п. 4 Постанови № 153.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, правових висновків Верховного Суду та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

В силу приписів ст. 139 КАС України при відмові у задоволенні позову судові витрати розподілу не підлягають та залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01.07.2026.

Суддя Потабенко В.А.