Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №380/7307/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7307/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 17.03.2022 по 23.11.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 17.03.2022 по 23.11.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в період з 17.03.2022 по 23.11.2023 позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є відповідач, та був звільнений у запас з виключенням зі списків особового складу з 23.11.2023. На думку позивача, протягом усього зазначеного періоду відповідач неправомірно визначав розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислюючи їх виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 (1762 грн.), а не станом на 1 січня відповідного календарного року, чим, на переконання позивача, порушено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, що підлягає застосуванню з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18. Позивач посилається на сталу практику Верховного Суду, згідно з якою з 01.01.2020 розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а також на рішення у справі № 320/29450/24, яким визнано протиправним та нечинним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Внаслідок заниження окладів, на думку позивача, відповідач неправильно обчислив і похідні види грошового забезпечення. Про порушення свого права позивач, за його твердженням, дізнався лише після одержання відповіді відповідача від 28.02.2026 на адвокатський запит, оскільки грошовий атестат йому не видавався, а тому строк звернення до суду він не пропустив. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 20.04.2026 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

04.05.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 37196), у якому проти задоволення позову заперечено повністю. Відзив обґрунтований тим, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювались у безспірному розмірі відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у чинних редакціях, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн.), а з 20.05.2023 - виходячи з фіксованої величини 1762 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. На переконання відповідача, законодавчо встановлений порядок нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період не змінювався, а постанова № 481 не має зворотної дії в часі, у зв`язку з чим позовні вимоги є безпідставними.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Суд встановив, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.03.2022 № 15 старшину запасу ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, призначено на посаду командира відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_2 та з 17.03.2022 зараховано до списків особового складу і на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.11.2023 № 327 головного сержанта ОСОБА_1 звільнено в запас за п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 23.11.2023 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 . Вислугу років у Збройних Силах України станом на 23.11.2023 визначено такою, що становить календарно 03 роки 05 місяців 28 днів.

Відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2026 № 1626/20/ВихЗПІ на адвокатський запит представника позивача, на виконання директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 10.06.2025 № Д-35/ДСК військова частина НОМЕР_1 з 25.07.2025 набула всіх прав та обов`язків і стала правонаступником військової частини НОМЕР_2 ; до 24.07.2025 військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . У цій же відповіді відповідач повідомив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювались відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, а саме виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн.), а після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (з 20.05.2023) - виходячи з розміру 1762 грн.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються, підтверджуються наявними у справі доказами та визнаються судом установленими.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 =№ 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Пунктом 4 Постанови № 704 у первісній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Аналогічні приписи містили примітки до додатків 1 та 14 до Постанови № 704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 п. 4 Постанови № 704 було викладено у редакції, що передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, яким внесено ці зміни, внаслідок чого відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції з використанням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, абз. 1 п. 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним п. 2 Постанови № 481 у частині внесення змін до п. 4 Постанови № 704.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до ст. ст. 1, 2 та 6 Закону України від 05.10.2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня встановлено у таких розмірах: на 2023 рік - 2684 грн., на 2024 рік - 3028 грн., на 2025 рік - 3028 грн., на 2026 рік - 3328 грн.

Таким чином, протягом спірного періоду базовий державний соціальний стандарт послідовно зростав.

Суд враховує, що зазначення у п. 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини відповідає делегованим Кабінету Міністрів України повноваженням та узгоджується з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, який запровадив для визначення посадових окладів саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.

Натомість п. 4 Постанови № 704 у редакції п. 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт, як прожитковий мінімум, на сталу величину 1762 грн. (що відповідає прожитковому мінімуму станом на 01.01.2018), застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями не лише суттєво зменшує їх розміри, а й нівелює мету прийняття Постанови № 704, оскільки розриває залежність грошового забезпечення від щорічно встановлюваного законом базового державного соціального стандарту.

Суд враховує, що у відзиві відповідач послідовно посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 21.08.2025 у справі № 520/22317/23 та у справі № 600/3516/24-а, згідно з якими з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) і до 18.06.2025 правові підстави для застосування розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, були відсутні, а визначення окладів здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762 грн.

Разом з тим суд зважає на те, що постановою судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 (провадження № К/990/36443/24) Верховний Суд відступив від наведених вище висновків та сформулював правову позицію, згідно з якою під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762 грн. Суд зазначив, що положення п. 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 звужують зміст і обсяг державних соціальних гарантій, визначених законом, та нівелюють правове значення прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. При цьому правова позиція, висловлена судовою палатою, з огляду на встановлений процесуальним законом механізм забезпечення єдності судової практики (ст. 346 КАС України), має перевагу над висновками, викладеними у постановах колегій суддів, від яких така палата відступила. За таких обставин суд при вирішенні цього спору керується саме висновками, викладеними у постанові судової палати від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.

Окрім того, суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).

З огляду на наведене, п. 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 у частині, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, до спірних правовідносин не застосовується.

Доводи відповідача з посиланням на ст. 265 КАС України про те, що визнання п. 2 Постанови № 481 нечинним має наслідки лише на майбутнє і не поновлює дію попередньої редакції Постанови № 704, не спростовують наведеного. Право позивача на обчислення грошового забезпечення з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, ґрунтується не на «автоматичному відновленні» попередньої редакції внаслідок скасування Постанови № 481, а на обов`язку суду не застосовувати дефектний підзаконний акт, що суперечить акту вищої юридичної сили, та застосувати п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, як про це й зазначено у наведеній вище постанові судової палати Верховного Суду.

Стосовно заперечень відповідача про те, що з позивачем при звільненні проведено всі необхідні розрахунки, з чим він погодився, засвідчивши це підписом на розрахунково-облікових документах, суд зазначає, що погодження військовослужбовця з фактом проведення розрахунку не позбавляє його права на отримання грошового забезпечення у належному, визначеному законом розмірі, та не легітимізує застосування заниженої розрахункової величини. Підписання обхідного листа та грошового атестата засвідчує факт здійснення виплат, але не свідчить про відмову позивача від частини грошового забезпечення, нарахованої з порушенням законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача виходячи з фіксованої величини 1762 грн,. а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, допустив протиправну бездіяльність, а тому вимоги позивача про визнання такої бездіяльності протиправною та про зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) за період з 17.03.2022 по 23.11.2023 є обґрунтованими.

Згідно з п. 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення включає щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри більшості з цих видів (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія, винагороди, грошова компенсація за невикористані дні відпустки тощо) обчислюються виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням або є похідними від них.

Оскільки розмір зазначених похідних та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а судом установлено, що за період з 17.03.2022 по 23.11.2023 ці оклади обчислювалися відповідачем з порушенням наведеного правового регулювання, відповідні похідні та одноразові виплати за цей період також підлягають перерахунку з урахуванням правильно визначених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

При цьому, суд не визначає конкретного розміру таких виплат, оскільки їх обчислення належить до повноважень відповідача та залежить від установлених підстав і умов їх виплати.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно; своєчасно.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.

Судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 17.03.2022 по 23.11.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) за період з 17.03.2022 по 23.11.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01.07.2026.

Суддя Потабенко В.А.