Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №380/5946/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5946/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач 1) та військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач 2), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21 січня 2022 року по 31 липня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 21 січня 2022 року по 31 липня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" відповідно, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" відповідно, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 21.01.2022 і до цього часу він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . До 01.08.2022 ця військова частина не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів та перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 (розпоряднику коштів третього рівня), а з 01.08.2022 в/ч НОМЕР_1 включена до мережі розпорядників бюджетних коштів. Відтак виплату грошового забезпечення позивачу до 31.07.2022 здійснював ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 01.08.2022 - військова частина НОМЕР_1 . Позивач стверджує, що у період з 21.01.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось йому у заниженому розмірі, оскільки для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідачі застосовували прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн.), тоді як після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 діяла попередня редакція п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Оскільки ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2481,00 грн., а ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн, позивач вважає, що відповідачі були зобов`язані застосовувати саме ці величини, а їх бездіяльність щодо неперерахунку грошового забезпечення є протиправною.

Ухвалою від 06.04.2026 суддя відкрила провадження у справі та вирішила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

15.04.2026 до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 30979), у якому проти задоволення позову заперечено повністю. Відзив обґрунтований тим, що скасування у судовому порядку п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким було внесено зміни до п. 4 Постанови № 704, не призводить до автоматичного відновлення попередньої редакції п. 4 Постанови № 704, оскільки прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін та відновлення їх дії належить до виключної компетенції Уряду і не може здійснюватися судом. Відповідач 2 наголошує, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 на офіційному сайті Верховної Ради України п. 4 постанови № 704 був оприлюднений у редакції із застосуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2018, а тому розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня діяли правомірно, нараховуючи грошове забезпечення з розрахункової величини 1762,00 грн. у межах бюджетних асигнувань, затверджених у їх кошторисах головним розпорядником коштів. Окремо відповідач 2 заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду, обчисливши тримісячний строк за ст. 233 КЗпП України з 01.07.2023 (з урахуванням завершення карантину) та вказавши, що цей строк сплинув 30.09.2023, у зв`язку з чим просив залишити позов без розгляду на підставі п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, а в разі розгляду по суті - відмовити у задоволенні позову.

20.04.2026 до суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 32369), у якому проти задоволення позову заперечено повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивач перебував на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 по 31.07.2022, та наполягає на тому, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, оскільки примітки до додатків 1 і 14 Постанови № 704 не містять норм права, а скасування п. 6 Постанови № 103 не створює підстав для перерахунку грошового забезпечення діючим військовослужбовцям. Відповідач 1 також послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 як таку, що з 20.05.2023 установила сталу розрахункову величину 1762,00 грн., та просив відмовити у задоволенні позовних вимог до нього у повному обсязі.

20.04.2026 представник позивача подав до суду відповідь на відзив (вх. № 32523), у якій підтримано позовні вимоги. Представник позивача наголошує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 п. 6 Постанови № 103 визнано протиправним та скасовано, а отже в силу ч. 2 ст. 265 КАС України відповідні зміни до п. 4 Постанови № 704 втратили чинність з 29.01.2020, внаслідок чого з цієї дати і до 20.05.2023 діяла редакція п. 4 Постанови № 704, чинна до внесення змін. Стосовно строку звернення до суду представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 продовжує проходити військову службу, а рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано неконституційною ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, у зв`язку з чим строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Щодо доводів відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Правове становище осіб, які проходять військову службу, а також порядок та умови оплати їх праці врегульовано спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а в частині, яка не врегульована вказаним законодавством, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України. Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, неодноразово наголошував, що положення статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України (постанови від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 07.09.2023 у справі № 280/1340/23).

Законом України від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19.07.2022, ч. 1 ст. 233 КЗпП України викладено у редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Конституційний Суд України виходив з того, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, а запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих ст. ст. 43 і 55 Конституції України, та ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником.

Суд встановив, що позивач з 21.01.2022 і станом на час розгляду справи продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тобто трудові (службові) відносини між сторонами не припинені, а зобов`язання з виплати грошового забезпечення має триваючий характер.

З огляду на наведене, а також з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, яким встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення належних йому виплат визнано неконституційним, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, а доводи відповідачів про пропуск такого строку та про наявність підстав для залишення позову без розгляду є необґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.01.2022 № 10 майора ОСОБА_1 з 21.01.2022 зараховано до списків особового складу і на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 на посаду оперативного чергового командного пункту військової частини НОМЕР_1 з посадовим окладом за 15 тарифним розрядом.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 (форма 5) ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Наведені обставини свідчать, що з 21.01.2022 і станом на час розгляду справи позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Із доданих до позовної заяви документів щодо фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 , зокрема листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3356 та доведеного до військових частин рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 , вбачається, що з 01.08.2022 військову частину НОМЕР_1 зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 як розпорядника коштів третього рівня та знято з фінансового забезпечення з ІНФОРМАЦІЯ_1 . До 01.08.2022 військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Отже, виплату грошового забезпечення позивачу за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 здійснював ІНФОРМАЦІЯ_2 , а за період з 01.08.2022 по 19.05.2023 - військова частина НОМЕР_1 .

Згідно з архівною відомістю про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з січня по липень 2022 року, наданою ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 03.2026 № 226 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для обчислення пенсії, у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювались відповідачами виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн.

На переконання позивача, такі дії відповідачів щодо розрахунку грошового забезпечення є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, необхідно було керуватися положеннями попередньої редакції п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відповідно до якої розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, у зв`язку із чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується, повинна бути у безпосередньому зв`язку з основною нормою (у даному випадку з пунктом 4 Постанови № 704) і не повинна суперечити її змісту. Тому застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, п. 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103, яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких п. 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, яким, зокрема, в п. 4 Постанови № 704 були внесені зазначені зміни. Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені п. 6 Постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відтак, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, зміни, внесені п. 6 Постанови № 103 до п. 4 Постанови № 704, втратили чинність.

Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і яка передбачала, що розміри посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, а не прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018.

Аналогічна правова позиція щодо застосування п. 4 Постанови № 704 у редакції, чинній до внесення змін Постановою № 103, та щодо визначення розрахункової величини як прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 10.10.2022 у справі № 400/6214/21 та від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а.

Суд відхиляє доводи відповідачів про те, що скасування у судовому порядку п. 6 Постанови № 103 не призводить до автоматичного відновлення попередньої редакції п. 4 Постанови № 704.

Як зазначено вище, Постановою № 103 п. 4 Постанови № 704 не визнавався таким, що втратив чинність, і не скасовувався, а лише викладався у новій редакції. Скасуванню судом підлягав саме п. 6 Постанови № 103, яким вносились такі зміни. Втрата чинності цими змінами з 29.01.2020 в силу ч. 2 ст. 265 КАС України означає, що п. 4 Постанови № 704 продовжує діяти у тій редакції, яка передувала внесенню змін.

За таких обставин посилання відповідачів на правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України щодо неможливості "відновлення" дії скасованих актів є безпідставними, оскільки попередня редакція пункту 4 Постанови № 704 чинності не втрачала.

Суд також критично оцінює доводи відповідачів про правомірність застосування ними прожиткового мінімуму на 01.01.2018 з посиланням на те, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 п. 4 Постанови № 704 був оприлюднений на офіційному веб-сайті Верховної Ради України у редакції Постанови № 103. Зміст оприлюдненої на інформаційному ресурсі редакції нормативно-правового акта не може превалювати над наслідками судового рішення про скасування акта, яким відповідні зміни вносились. Юридичне значення для визначення чинної редакції п. 4 Постанови № 704 має саме факт втрати чинності змінами, внесеними п. 6 Постанови № 103, з 29.01.2020, а не технічний стан відображення тексту акта на веб-порталі.

Окрім того, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, в якій останній зазначив таке.

12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704" (далі - Постанова № 481), п. 2 якої внесено зміни до п. 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший у такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023.

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року" запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням 1762,00 грн. Відтак саме у спірному періоді (з 21.01.2022 по 19.05.2023), тобто до набрання чинності Постановою № 481, підлягала застосуванню редакція п. 4 Постанови № 704, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, який згідно зі ст. 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлюється законом і на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 встановлено у розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2684,00 грн. Зазначені величини є більшими за прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 (1762,00 грн.), який застосовували відповідачі.

Отже, з огляду на визначені у ч. 3 ст. 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, визначення відповідачами у спірному періоді розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача виходячи з розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018", тобто без урахування збільшеного законами про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).

Таким чином, у спірному періоді з 21.01.2022 по 19.05.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн. та станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Суд враховує, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є базовими складовими грошового забезпечення, від розміру яких залежить обчислення похідних щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно, заниження цих базових показників зумовлює пропорційне заниження похідних від них виплат.

Згідно з п. 11 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, у разі зміни розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни, а грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене у меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Стосовно розмежування обов`язків відповідачів суд зважає на встановлені у справі обставини щодо перебування військової частини НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні. За період з 21.01.2022 по 31.07.2022, коли нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу здійснював ІНФОРМАЦІЯ_3 , обов`язок з перерахунку та виплати грошового забезпечення у належному розмірі покладається на відповідача 1. За період з 01.08.2022 по 19.05.2023, коли нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу здійснювала військова частина НОМЕР_1 , такий обов`язок покладається на відповідача 2.

Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись ст. 245 КАС України, дійшов висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 21.01.2022 по 31.07.2022, а також бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, є протиправною.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. При цьому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21.01.2022 по 31.07.2022, а військової частини НОМЕР_1 - за період з 01.08.2022 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно; своєчасно.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.

Судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення за період з 01.08.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01.07.2026.

Суддя Потабенко В.А.