Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №380/6622/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/6622/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі за текстом відповідач), в якій позивач просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби військовослужбовця, ОСОБА_1 , з підстав, передбачених пп. “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із наявністю ІІІ групи інвалідності;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , з підстав, передбачених пп. “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , зі списків особового складу військової частини, та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік.

Ухвалою від 10.04.2026 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, з використанням засобів поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 03.03.2026 року, із проханням про звільнення його з військової служби відповідно до пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності, та зазначив, що через наявність інвалідності та за станом здоров`я не має бажання продовжувати військову службу. Однак, згідно відповіді командира військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2026 року, що надійшла ОСОБА_1 , відповідачем за результатами розгляду рапорта повідомлено, що обов`язковою передумовою прийняття за цим рапортом відповідних управлінських рішень є подання таким військовослужбовцем вказаного рапорту на розгляд командування відповідної військової частини у спосіб та в порядку передбаченими вимогами чинного законодавства України. Враховуючи зазначене, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, з подальшим поданням до стройової частини відповідної військової частини для реєстрації. Позивач, вважаючи таку відмову протиправною звернувся з цим позовом до суду.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що 07.02.2025 року. ОСОБА_1 з метою ухилення від військової служби, вистрибнув із кузова під час руху автомобіля IVECO, що перевозив курсантів з військової частини НОМЕР_1 до центру рекрутінгу. О 18:30 було виявлено відсутність курсантів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яких було оголошено такими, що самовільно залишили військову частину. В результаті стрибку ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді: Відкрита черепно-мозкова травма, перелом кісток основи черепа, інші пошкодження голови та був доставлений каретою швидкої медичної допомоги до до КП «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» ЖМР м. Житомир. За результатами даної події було відкрито кримінальне провадження №12025060400000539 за ознаками, передбаченими ст. 128 Кримінального Кодексу України, проведено службове розслідування та Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3105 від 03.06.2025 року про результати службового розслідування (додається), направлено матеріали до Державного бюро розслідувань, для прийняття правового рішення, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 409 ККУ.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №40 від 08.02.2025 року ОСОБА_1 , який 07.02.2025 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_4 , вважати таким, що 07.02.2025 року був госпіталізований до КП «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» ЖМР м. Житомир. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 65 від 05.03.2025 року ОСОБА_1 вважається таким, що 25 лютого 2025 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 . За результатами даної події, проведено службове розслідування та Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1748 від 05.04.2025 року про результати службового розслідування (додається), направлено матеріали до Державного бюро розслідувань, для прийняття правового рішення, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 Кримінального Кодексу України.

Вказує, що на даний момент, за вказаними обставинами відносно ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №62025240020007182. Враховуючи вищевикладене позивач на даний час перебуває у статусі військовослужбовця, що самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 .

Також, зазначає, що позивач з моменту зарахування до моменту самовільного залишення розташування військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом по команді та будь-яким іншим рапортом на звільнення до командування військової частини НОМЕР_1 через безпосередніх командирів не звертався.

Продовжує, що лише 03.03.2026 позивачем на поштову адресу військової частини НОМЕР_1 було направлено рапорт про звільнення з військової служби. На обґрунтування підстав для звільнення з військової служби до рапорту було додано Витяг з рішення ЕКОПФО №184/26/2280 про встановлення ІІІ групи інвалідності від 25.02.2026 року (дата прийняття рішення 19.02.2026 року) та Довідку військово-лікарської комісії від 30.01.2026 року №2026-0129-1530-1202-3. Звертає увагу суду, що висновки Довідки військово-лікарської комісії від 30.01.2026 року №2026-0129-1530-1202-3 та рішення ЕКОПФО №184/26/2280 про встановлення ІІІ групи інвалідності від 19.02.2026 року встановлюють, що діагноз позивача є наслідком поєднаної травми 07.02.2025 року щодо якої відкрито кримінальне провадження №12025060400000539 за ознаками, передбаченими ст. 128 та ч.4 ст. 409 Кримінального Кодексу України.

Представник позивача подала відповідь на відзив, в якому зазначила ті ж самі мотиви, що і у позовній заяві.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 03.03.2026 року, із проханням про звільнення його з військової служби відповідно до пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності. До рапорту позивачем долучено, зокрема витяг з рішення ЕКОПФО від 19.02.2026.

Листом від 13.03.2026 №812/10493 відповідач повідомив, зокрема, що згідно із змістом наказу командира військової частини НОМЕР_5 №65 від 05.03.2025 року, солдат ОСОБА_1 , вважається таким, що 25 лютого 2025 року не прибув до розташування підрозділу після виписки та самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 . Також, зазначено, що зі змісту документів доданих до рапорту вбачається, що позивач має обґрунтовані підстави для звільнення з військової служби, у зв`язку з чим для прийняття правового рішення щодо звільнення позивача з військової служби, необхідно повернутися до військової частини НОМЕР_1 ».

Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, відтак звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ), визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Приписами частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений та триває на час розгляду справи.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є видом військової служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положеннями підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: б) за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Приписами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008).

В розділі І Положення № 1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (п.6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.7).

Згідно з пунктом 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абз 4).

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення № 1153/2008.

Так, в підпункті 2 пунтку 225 зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до пункту 229 Положення № 1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

В пункті 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку. Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та під час дії воєнного стану визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців, підлягають звільненню в запас із зазначенням у наказі про звільнення, що такі особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.

Військовослужбовці, які згідно з висновком (постановою) військово-лікарської комісії визнані непридатними за станом здоров`я до військової служби, направляються до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання переданих з військової частини документів щодо звільнення з військової служби.

Приписами статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).

В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (п.12.1).

В пункті 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII за станом здоров`я, зокрема, при наявності інвалідності, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

При цьому, наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.

Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 03.03.2026 року, із проханням про звільнення його з військової служби відповідно до пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності. До рапорту позивачем долучено, зокрема витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи( номер витягу 184/26/2280/В, дата прийняття рішення 19.02.2026, номер рішення 184/26/228/Р від 19.02.2026.

Відповідач повідомив позивача листом від 13.03.2026 №812/10493 про те, що обов`язковою умовою прийняття за цим рапортом відповідних управлінських рішень є подання таким військовослужбовцем вказаного рапорту на розгляд командування відповідної військової частини у спосіб та в порядку передбаченими вимогами чинного законодавства України. Подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, подальшим поданням до стройової частини відповідної військової частини. Зазначено, що згідно із змістом наказу командира військової частини НОМЕР_5 №65 від 05.03.2025 року, солдат ОСОБА_1 , вважається таким, що 25 лютого 2025 року не прибув до розташування підрозділу після виписки та самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 . Також, зазначено, що зі змісту документів доданих до рапорту вбачається, що позивач має обґрунтовані підстави для звільнення з військової служби, у зв`язку з чим для прийняття правового рішення щодо звільнення позивача з військової служби, необхідно повернутися до військової частини НОМЕР_1 ».

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - Порядок № 531).

В пункті 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Системний аналіз вказаних норм дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштовим шляхом на адресу військової частини, хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для не розгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.

Відтак, твердження відповідача про те, що позивачем не подано рапорту встановленої форми на ім`я безпосереднього командира, є безпідставними.

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з приписами п. 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

В підпункті 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов`язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

В пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

В розділі ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку (п.2). Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. …. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п.3).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Положеннями підпункту 1 пункту 9 Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Повертаючись до обставин у цій справі суд зазначає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів розгляду рапорту позивача від 03.03.2026 по суті уповноваженою на прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби особою.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

Згідно з абзацом 1 пункту 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Суд встановив, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 65 від 05.03.2025 ОСОБА_1 вважається таким, що 25 лютого 2025 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 .

Однак, вказані обставини не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують наявності факту бездіяльності командування військової частини щодо не розгляду вказаного рапорту про звільнення з військової служби по суті.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством. Стаття 24 Закону №2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно з абз.2 п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ у разі самовільного залишення військової частини.

Наведені відповідачем норми статті 24 Закону №2232-ХІІ та пункту 144-5 Положення №1153/2008 імперативно зобов`язують командира військової частини звільнити військовослужбовця, військову службу якому призупинено та стосовно якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, звільнити з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Водночас, вказані норми законодавства не містять заборони звільняти військовослужбовця з військової служби у разі самовільного залишення військової служби, при наявності у нього інвалідності на підставі п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби військовослужбовця, ОСОБА_1 , з підстав, передбачених пп. “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із наявністю ІІІ групи інвалідності є протиправними.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Положеннями статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність дій, рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.

Наведене також підтверджується положеннями частини четвертої статті 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Виходячи із обставин цієї справи суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо неналежного розгляду на неповної перевірки усіх обставин, викладених у рапорті позивача.

Отже, на переконання суду належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 03.03.2026 про звільнення з військової служби з підстав, передбачених пп. “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи та прийняти рішення за результатами його розгляду з урахуванням висновків суду.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , зі списків особового складу військової частини, та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік, суд зазначає, що відповідачем на виконання цього рішення ще не здійснено повторного розгляд рапорту позивача від 03.03.2026, відтак, така вимога, є такою, що заявлена на майбутнє, а тому, враховуючи, що судовому захисту підлягає порушене, вважає, що в цій частині позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби військовослужбовця, ОСОБА_1 , з підстав, передбачених пп. “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із наявністю ІІІ групи інвалідності.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 03.03.2026 про звільнення з військової служби з підстав, передбачених пп. “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи та прийняти рішення за результатами його розгляду з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.