Вирок від 30 червня 2026 р. у справі №201/9599/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/9599/26

Провадження № 1-кп/201/916/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд м. Дніпра у складі: судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026047130000137 від 02.06.2026 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпропетровська, громадянки України, яка має середньо-спеціальну освіту, заміжня, утриманців не має, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_4

обвинувачена ОСОБА_3

потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

1.Обставини, які встановлені судом

22.05.2026 о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_3 перебуваючи на території РЦ "Лавина", розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна буд. 20, вступила в словесний конфлікт з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , в ході якого, на ґрунті особистих неприязних відносин з останніми, у неї раптово виник умисел, на спричинення тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_6 .

Далі, перебуваючи у вказаний час та у вказаному місці, ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи раптово виниклий умисел, на спричинення умисного тілесного ушкодження, передбачаючи настання можливих суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, своєю правою рукою зжатою в кулак нанесла 1 удар в область лівого ока, чим спричинила потерпілій ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді синця нижнього повіка зліва, гематома м`яких тканин голови.

Виявлені тілесні ушкодження у потерпілої ОСОБА_6 відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.

Далі цього ж дня, приблизно о 20:30, продовжуючи свій злочинний умисел, перебуваючи на території РЦ "Лавина", розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна буд. 20, ОСОБА_3 вступила в конфлікт з ОСОБА_5 в ході якого, на ґрунті особистих неприязних відносин з останньою, у неї раптово виник умисел, на спричинення тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_5 .

Далі, перебуваючи у вказаний час та у вказаному місці, ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи раптово виниклий умисел, на спричинення умисного легкого тілесного ушкодження, передбачаючи настання можливих суспільно небезпечних наслідків, діючи умисно, своєю лівою та правою рукою зжатою в кулак хаотично почала наносити не менше 3 ударів в область обличчя, чим спричинила потерпілій ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді крововиливу та чотирьох саден обличчя.

Виявлені тілесні ушкодження у потерпілої ОСОБА_5 відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а саме спричинення умисного легкого тілесного ушкодження.

2.Позиція обвинуваченої

Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального проступку визнала повністю та підтвердила його вчинення при викладених вище обставинах, повідомила про щире каяття, просила суд її суворо не карати.

3.Позиція потерпілих

Потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 просили призначити покарання на розсуд суду.

4.Докази, які досліджені судом

Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого учасники не заперечували.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченою своєї вини, а також те, що обвинувачена не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Судом з`ясовано, що обвинувачена правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності її позицій немає.

Сторонам судового провадження роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченої і дослідив документи, які характеризують її особу та документи, які підтверджують процесуальні витрати.

Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.

Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

5.Висновок суду про винуватість

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінальногопроступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, повністю та об`єктивно доведена.

Суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 , які виразились в умисному легкому тілесному ушкодженні, кваліфіковані за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, вірно.

6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд.

Загальні положення

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачена була осудною у розумінні ст. 19 КК України.

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винної, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Суд, середіншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особистунедоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я.

Обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання

Суд не може прийняти щире каяття за обставину, яка, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшує покарання, виходячи з наступного.

За усталеною практикою Верховного Суду щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Каяття винного визначається певним психологічним станом особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

ОСОБА_3 формально повідомила про наявність у неї щирого каяття, розповіла про обставини вчиненого, але це не свідчить про щирість її каяття, оскільки вона не прагнула зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, не відшкодувала та навіть не намагалася відшкодувати завдану шкоду потерпілим, не висловила їм співчуття, перед ними не вибачилася.

Тому обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання, не встановлено.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, також не встановлено.

Призначення покарання

Призначаючи покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, виходячи з положень ч. 2 ст. 12 КК України, віднесено законом до категорії кримінального проступку.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є кримінальним проступком, конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого, даних про особу обвинуваченої, яка має середньо-спеціальну освіту, заміжня, утриманців не має, не працює, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, не судима, шкоду не відшкодувала, перед потерпілими не вибачилася, на думку суду, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання у вигляді громадських робіт на мінімальний строк, визначений в ч. 2 ст. 56 КК України.

Адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Саме на такій позиції ґрунтується рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15рп/2004 у справі №1-33/2004 року.

Призначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Призначаючи зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченої і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає її особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.

Підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.

7.Вирішення цивільного позову

Цивільний позов не пред`явлений.

8.Вирішення питання про долю речових доказів

Судом вирішується питання про речові докази у справі в силу ч. 9 ст. 100 КПК України, яка відповідно передбачає, що питання про долю речових доказів і документів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження в тому випадку, якщо такі речові докази або документи були надані суду.

9.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченій не застосовувався, клопотань про його застосування не надходило, враховуючи вимоги ст. ст. 131, 132, 177, 178 КПК України і вид призначеного покарання, суд не вбачає підстав для його застосування.

У кримінальному провадженні процесуальних витрат на проведення судово-медичних експертиз немає.

Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, і призначити їй покарання у виді громадських робіт на строк 60 (шістдесят) годин.

Цивільний позов не пред`явлений.

Запобіжний захід не застосовувався.

Витрати на залучення експертів відсутні.

Речові докази відсутні.

Роз`яснити засудженій, що відповідно до ч. 1 ст. 56 КК України громадські роботи полягають у виконанні засудженою у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 2 ст. 56 КК України громадські роботи відбуваються не більш як чотири години на день.

За ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт передбачена кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК України.

Роз`яснити учасникам судового провадження право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд м. Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Суддя ОСОБА_1