Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №300/4037/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2026 р. справа № 300/4037/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову у зарахуванні до страхового стажу період проходження військової служби з 11.11.1976 по 24.11.1978 та період роботи з 27.01.1984 по 07.12.1990, з 03.01.1991 по 27.12.1991;

- зобов`язати здійснити з 12.02.2021 перерахунок та виплату пенсії з врахуванням вказаного стажу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно при призначенні пенсії не зарахуванні до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 11.11.1976 по 24.11.1978 та періоди роботи згідно записів у трудовій книжці. Позивачем зазначено, що вказані періоди підтверджується відповідними записами у військовому квитку та в трудовій книжці, яка відповідно до вимог чинного законодавства є основним документом, що підтверджує стаж роботи та була надана пенсійному органу. Всі записи у трудовій книжці виконані без перекреслень, не містять виправлень, записи є послідовними та завірені печатками. Окрім цього, вказала, що він не повинна нести відповідальність за заповнення трудової книжки чи за помилку (описку, виправлення) допущену роботодавцем. Таким чином, вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача на належний соціальний захист. Просила позов задовольнити повністю.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказала, що із заявою встановленої форми про перерахунок пенсії позивач не звертався. До страхового стажу не враховано період військової служби з 11.11.1976 по 22.11.1978, оскільки у військовому квитку вказано ім`я ОСОБА_2 . Також не враховано період роботи з 27.01.1984 по 07.12.1990, так як записи про прийняття та звільнення повинні відповідати відповідним наказам (розпорядженням), однак такі в архівний відділ не надходили. Також відповідач зазначив про неможливість врахування періоду роботи з 03.01.1991 по 27.12.1991 у колгоспі, оскільки відсутні відомості про встановлений та вироблений мінімум трудової участі. Просили в задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує з 12.02.2021 пенсію за віком.

11.11.2024 звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії та надання відповідних документів (а.с. 21).

За результатами розгляду заяви, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом 09.12.2024 відмолено позивачу у перерахунку пенсії та надано запитувані документи з яких позивачем встановлено, що йому не зараховано до страхового стажу період проходження військової служби з 11.11.1976 по 24.11.1978 та період роботи з 27.01.1984 по 07.12.1990, з 03.01.1991 по 27.12.1991.

Вважаючи протиправні дії щодо зарахування до страхового стажу спірних період, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи з урахуванням норм матеріального права, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Згідно із пунктом 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі – Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Судом встановлено, відповідно до записів трудової книжки серії від 06.06.1975, позивач у період з 01.02.1984 (а не як зазначено позивачем з 27.01.1984) по 07.12.1990 працював столярем у Надвірнянському РПК та з 03.01.1991 по 27.12.1991 столярем у колгоспі ім. Б.Хмельницького, яке реорганізовано у народне аграрне акціонерне товариство “Колос” (а.с. 11-13).

Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні стажу позивача згідно поданої трудової книжки було те, що запис за період роботи з 01.02.1984 по 07.12.1990 повинен відповідати відповідним наказам (розпорядженням), однак такі в архівний відділ не надходили.

Так суд зазначає, що у трудовій книжці в записі за період з 01.02.1984 по 07.12.1990 наявний номер та дата наказу про прийняття та звільнення, з яких можна чітко ідентифікувати відповідні дати. Вказаний запис є послідовним, чітким, без перекреслень, містять підпис відповідальної особи та печатку підприємства.

При цьому всі попередні та наступні записи є послідовними, чіткими, без перекреслень, містять підпис відповідальної особи та печатки підприємств, номер і дату наказу про прийняття та звільнення з роботи.

Також суд зазначає, що жодних неправильних чи неточних записів саме про періоди роботи позивача, у зв`язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено.

Окрім цього, відповідачем також не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваного періоду роботи позивача до його трудового стажу.

Суд зазначає, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 “Про трудові книжки працівників” №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.

Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки від 06.06.1975 відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на неможливість врахування періоду роботи з 01.02.1984 по 07.12.1990 у зв`язку з тим, що відомості у архівний відділ на зберігання не передавалися не є достатньою підставою для не врахування періоду трудової діяльності позивача до його стажу.

Щодо періоду у колгоспі ім. Б.Хмельницького у 03.01.1991 по 27.12.1991 на посаді столяра суд зазначає, що частина періоду після реорганізації колгоспу ім. Б.Хмельницького у народне аграрне акціонерне товариство “Колос” з 28.12.1991 по 17.08.1996 враховано відповідачем згідно записів трудової діяльності позивача, а позивач продовжував працювати на тій самій посаді столяра.

При цьому щодо спірного запису будь-яких зауважень щодо записів у трудовій книжці позивача від відповідача не надходило, період роботи записаний чітко, записи скріплені печатками та підписами уповноваженої особи, а тому сумніватись у достовірності відомостей, внесених у трудову книжку у суду немає.

Таким чином фактично наявний період роботи позивача не може взагалі не враховуватися при обчисленні трудового стажу.

Так, неможливість підтвердити певні обставини за відсутності інформації не є підставою для висновку, що такі відомості неправдиві. Навпаки, відповідачем не отримано від будь-яких установ достатніх доказів на підтвердження своїх доводів щодо невиконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі та відсутності поважних підстав такого невиконання.

Отже, відповідачем не доведено, що позивач, як особа, яка працювала в колгоспі, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а тому вказані періоди його роботи у колгоспах слід враховувати повністю незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв чи виконання встановленого мінімуму трудової участі.

Окрім цього на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

При цьому суд зазначає, що такий стаж підтверджується записами саме трудової книжки від 06.06.1975, а не трудової книжки колгоспника у якій визначається характер праці та кількість відпрацьованих днів. Відтак посада на якій працював позивач взагалі могла не враховувати кількість відпрацьованих трудоднів.

Суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період. Тобто, відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах не може анулювати записи трудової книжки та позбавити позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.

Верховний Суд в постанові від 12.12.2019 за результатом розгляду справи № 229/3431/16-а дійшов висновку про безпідставність доводів пенсійного органу про неможливість підтвердження трудового стажу через відсутність на зберіганні в державному архіві запитуваних документів та вказав про неможливість надання повного об`єму необхідних для реалізації прав позивача документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Знову ж таки, відповідачем жодних дій щодо перевірки наявності у позивача даного стажу не здійснено.

Отже, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених обставин щодо відсутності підстав для зарахування до стажу роботи позивача періоду роботи 03.01.1991 по 27.12.1991 у колгоспі колгоспі ім. Б.Хмельницького, яке реорганізовано у народне аграрне акціонерне товариство “Колос”.

Щодо періоду проходження військової служби суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другий пункту 1 статті 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України”, зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України”, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Як встановлено судом, у період з 11.11.1976 по 22.11.1978 призваний на військову службу та проходив службу в армії, що підтверджується записами військового квитка НОМЕР_1 від 28.11.1976 (а.с. 14-15).

При цьому проходження ним військової служби підтверджується також записами трудової книжки від 06.06.1975 (а.с. 11).

Безпідставним є посилання пенсійного органу, як підставу для відмову у зарахування стажу, на те, що прізвище у військовому квитку ім`я ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним (ім`я ОСОБА_3 ), оскільки у військовому квитку можна чітко ідентифікувати прізвище та по-батькові позивача, його рік народження, місце народження, фотографію, які відповідають паспортним даним. При цьому записи у військовому квитку позивача виконання на російській мові, що і могло призвести до невірного запису при перекладі.

Таким чином, зазначений період військової служби позивача з 11.11.1976 по 22.11.1978 (а не як вказано позивачем з по 28.11.1978) також підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду проходження військової служби з 11.11.1976 по 22.11.1978 та періодів роботи з 01.02.1984 по 07.12.1990, з 03.01.1991 по 27.12.1991 до його страхового стажу.

Таким чином оскільки відповідачем при призначенні пенсії протиправно не враховано зазначені періоди до страхового стажу, а про їх не зарахування позивач дізнався згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 09.12.2024 яким йому надано запитувані документи, такі періоди підлягають врахуванню з моменту призначення пенсії, а саме з 12.02.2021.

У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути 1211,20 грн., судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 11.11.1976 по 22.11.1978 та періодів роботи з 01.02.1984 по 07.12.1990, з 03.01.1991 по 27.12.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період проходження військової служби з 11.11.1976 по 22.11.1978 та періоди роботи з 01.02.1984 по 07.12.1990, з 03.01.1991 по 27.12.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 12.02.2021 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням зарахованого стажу.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.