Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №300/2373/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2026 р. справа №300/2373/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Данилюк Ірина Михайлівна (далі – представник позивача, адвокат Данилюк І.М.), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), звернулася в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про дострокове звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу в ВЧ НОМЕР_1 та 13.03.2026 засобами поштового зв`язку направив до відповідача рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-ХІІ) у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю дружини ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , дружина позивача) ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 , мати дружини позивача), яка є особою з інвалідністю ІІ групи. За доводами адвоката Данилюк І.М. у рапорті від 13.03.2026 позивачем було зазначено, що мати його дружини інших родичів, які б могли здійснювати постійний догляд немає, оскільки її син ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4 ) відповідно до Висновку №20/5 від 05.03.2026 Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної допомоги" Вигодської селищної ради (далі – КНП "Центр первинної медичної допомоги" Вигодської селищної ради) сам потребує постійного стороннього догляду, а її донька – дружина позивача є особою з інвалідністю та відповідно до Висновку ЛКК №32/7 Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної допомоги" Долинської міської ради (далі – КНП "Центр первинної медичної допомоги" Долинської міської ради) за станом здоров`я, внаслідок захворювання, не може здійснювати постійний сторонній догляд. Однак, ВЧ НОМЕР_1 у відповіді №1472/2/3876 від 20.03.2026 повідомила позивачу про відсутність підстав для звільнення з військової служби згідно з абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки не надано доказів, що донька ОСОБА_3 ОСОБА_2 сама потребує постійного стороннього догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я.

Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про дострокове звільнення ОСОБА_1 з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, позивач, через уповноваженого представника, звернувся до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) (а.с.53-54).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 04.05.2026 №1472/2/268, який 14.05.2026 надійшов до суду засобами поштового зв`язку (а.с.58-61). За доводами ВЧ НОМЕР_1 , до рапорту позивача від 13.03.2026 не додано документів, які б підтвердили, що інші члени сім`ї першого чи другого ступенів споріднення ОСОБА_3 самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я, зокрема відсутні докази про потребу у постійному догляді за донькою ОСОБА_3 – ОСОБА_2 .

З огляду на викладене ВЧ НОМЕР_1 просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Від представника позивача на адресу суду, 20.05.2026, засобами поштового зв`язку, надійшла відповідь на відзив від 18.05.2026 (а.с.63-66). Адвокат Данилюк І.М. вважає, що позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт, додав всі необхідні документи, що підтверджують право на звільнення з військової служби, а аргументи, наведені у відзиві на позов є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не спростовують вимог позову.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, заслухавши позиції представників сторін, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 21.01.2026 звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у лавах Збройних Сил України у відповідності до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ. В коментованому рапорті позивач повідомив що мати його дружини ОСОБА_3 відповідно до висновку ЛКК №135/9 КНП "Центр первинної медичної допомоги" Долинської міської ради від 04.11.2025, за станом здоров`я, внаслідок захворювання, потребує постійного стороннього догляду (а.с.39-40).

За результатами розгляду вищезазначеного рапорту відповідач повідомив позивачу, що у доданому до рапорту акті обстеження сімейного стану ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.11.2025 зазначено, що в матері дружини військовослужбовця, ОСОБА_3 , є дочка - ОСОБА_5 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи та син - ОСОБА_4 , однак, доказів, що вищезазначені члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я не надано. Таким чином, підстави для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 закону №2232-XII – відсутні (а.с.41).

Далі, 13.03.2026 ОСОБА_1 повторно звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив повторно розглянути його рапорт від 21.01.2026, щодо звільнення з військової служби у лавах Збройних Сил України у відповідності до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ (а.с.42-43).

У коментованому рапорті позивач зазначив, що сину матері його дружини ОСОБА_4 05.03.2026 КНП "Центр первинної медичної допомоги" Вигодської селищної ради було видано Висновок №20/5 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, яким визнано потребу у постійному сторонньому догляді, а дружина позивача ОСОБА_2 згідно з Висновком ЛЛК при КНП "Центр первинної медичної допомоги" Долинської міської ради від 11.03.2026 №32/7 за станом здоров`я, внаслідок захворювань, здійснювати постійний сторонній догляд не може.

Однак, відповідач листом від 20.02.2026 №1472/2/3876 "Щодо рапорту про звільнення з військової служби" повідомив позивачу, що в доданому до рапорту акті обстеження сімейного стану ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.11.2025 зазначено, що в матері дружити військовослужбовця, ОСОБА_3 , є дочка - ОСОБА_5 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи та син – ОСОБА_4 , однак, доказів, що ОСОБА_5 сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я не надано. У доданому висновку від 11.03.2026 №32/7 про це не зазначено. Крім цього, даний висновок не відповідає формі, згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067 про потребу в постійному догляді. Таким чином, підстави для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 закону №2232-XII – відсутні (а.с.44-45).

Вважаючи протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про дострокове звільнення ОСОБА_1 з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, позивач звернувся до суд за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні цієї справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу".

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Також, статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.

Так, пунктом 233 Положення №1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України № 548-XIV від 24 березня 1999 року (далі - Статут).

Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.

Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), який набрав чинності 08.08.2024.

Порядок №531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту. Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку №531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом ІV Порядку №531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у рапорті в паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства. Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Розгляд рапорту військовослужбовця у паперовому вигляді всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Отже, з огляду на вказані вище норми подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому/прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати поставлені у рапорті питання по суті.

Окрім того, пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Згідно з пунктом 26 частини 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII)) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, зокрема, через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого такі як необхідністю здійснення постійного догляду за одним із батьків дружини, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому, здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_3 від 20.07.2003 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 ) одружилися 20.07.2003 (а.с.33).

Згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_4 матір`ю ОСОБА_6 є ОСОБА_3 (а.с.31).

У відповідності до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 АААА №088438 від 25.10.2010 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи з 19.10.2010 безстроково (а.с.19).

Згідно з висновком ЛЛК від 04.11.2025 №135/9 ОСОБА_3 визначена такою, що за станом здоров`я, внаслідок захворювання потребує постійного стороннього догляду (а.с.21).

Таким чином, із аналізу наведеного слідує, що мати дружини позивача – ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, ОСОБА_1 21.01.2026 звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у лавах Збройних Сил України у відповідності до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ. В коментованому рапорті позивач повідомив що мати його дружини ОСОБА_3 відповідно до висновку ЛКК №135/9 КНП "Центр первинної медичної допомоги" Долинської міської ради від 04.11.2025, за станом здоров`я, внаслідок захворювання, потребує постійного стороннього догляду (а.с.39-40).

За результатами розгляду вищезазначеного рапорту відповідач повідомив позивачу, що в доданому до рапорту акті обстеження сімейного стану ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.11.2025 зазначено, що в матері дружини військовослужбовця, ОСОБА_3 , є дочка - ОСОБА_5 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи та син - ОСОБА_4 , однак, доказів, що вищезазначені члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я не надано. Таким чином, підстави для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 закону №2232-XII – відсутні (а.с.41).

Далі, 13.03.2026 ОСОБА_1 повторно звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив повторно розглянути його рапорт від 21.01.2026, щодо звільнення з військової служби у лавах Збройних Сил України у відповідності до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ (а.с.42-43).

У коментованому рапорті позивач зазначив, що сину матері його дружини ОСОБА_4 05.03.2026 КНП "Центр первинної медичної допомоги" Вигодської селищної ради видано Висновок №20/5 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, яким визнано потребу у постійному сторонньому догляді, а дружина позивача ОСОБА_2 згідно з Висновком ЛЛК при КНП "Центр первинної медичної допомоги" Долинської міської ради від 11.03.2026 №32/7 за станом здоров`я, внаслідок захворювань, здійснювати постійний сторонній догляд не може.

Однак, відповідач листом від 20.03.2026 №1472/2/3876 "Щодо рапорту про звільнення з військової служби" повідомив позивачу, що в доданому до рапорту акті обстеження сімейного стану ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.11.2025 зазначено, що в матері дружини військовослужбовця, ОСОБА_3 , є дочка - ОСОБА_5 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи та син – ОСОБА_4 , однак, доказів, що ОСОБА_5 сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я не надано. У доданому висновку від 11.03.2026 №32/7 про це не зазначено. Крім цього, даний висновок не відповідає формі, згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067 про потребу в постійному догляді. Таким чином, підстави для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 закону №2232-XII – відсутні (а.с.44-45).

Щодо зазначеної підстави для відмови у звільненні з військової служби, суд зазначає таке.

Як вже зазначалося судом вище по тексту судового рішення, з огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Зі змісту наведеної норми слідує, що для звільнення з військової служби у цьому випадку достатньою є наявність таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2122-IX.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Як свідчить Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 14.11.2025 встановлено наявність інших осіб І ступеня споріднення, а саме: дочка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.22-24).

На підтвердження неможливості здійснення постійного догляду дочкою ОСОБА_5 до рапорту від 13.03.2026 було долучено висновок ЛКК від 11.03.2026 №32/7 згідно з яким ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи з 01.12.2024 до 01.01.2028 та за станом здоров`я, внаслідок захворювань постійний сторонній догляд здійснювати не може (а.с.38).

На думку суду, вищевказана обставина, є прямим свідченням того, що ОСОБА_2 , хоча юридично є родичкою І ступеня споріднення ОСОБА_3 , фізично не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, що фактично виключає таку із переліку членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Відтак, із урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що позивач підтвердив факт необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю дружини, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати постійний догляд, а отже, й наявність підстав для звільнення із військової служби.

Суд зазначає, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про дострокове звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Водночас, суд зауважує, що за своєю правовою природою бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи, в той час, як дії є активною формою поведінки суб`єкта владних повноважень, які виражаються у прийнятті рішень або інших активних формах здійснення наданих повноважень, з урахуванням чого у подальшому виникає публічно-правовий спір.

Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, у спірному випадку, відповідач листом від 20.02.2026 №1472/2/3876 "Щодо рапорту про звільнення з військової служби" повідомив позивачу про відсутність підстав для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , згідно з абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII (а.с.44-45)

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту щодо звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" є протиправною.

Щодо позовних вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 245 частини 4 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.

Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення повторно розглянути звернення, з урахуванням оцінки суду. Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

У межах даної справи судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з рапортом, у якому просив про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю дружини – ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. До рапорту позивач додав усі документи, які підтверджують вказані обставини. Відповідач повідомив позивачу про те, що його рапорт розглянутий та відсутні правові підстави для його звільнення з військової служби, з урахуванням наданих підтверджуючих документів. Отже, рапорт був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено.

При цьому судом визнано протиправною таку відмову.

За наведеного, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1331,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція №KF6D-9755-MS1E від 07.04.2026 (а.с.1).

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з ВЧ НОМЕР_1 , то з останньої підлягають стягненню за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 665,60 гривень, що пропорційно до задоволених позовних вимог.

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) у задоволенні рапорту щодо звільнення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 , з військової служби у лавах Збройних Сил України за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_5 ) частину сплаченої суми судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_5 ;

відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 .

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.