Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №280/4032/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 липня 2026 року Справа № 280/4032/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 158-б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 103950007657 від 17 квітня 2026 року Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, що працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 10 квітня 2026 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 10 квітня 2026 року у зв`язку із досягненням пенсійного віку (зі зменшенням, передбаченим статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") позивач звернулась з заявою про призначення пенсії до територіальних органів Пенсійного фонду України. В квітні 2026 року позивач дізналась про те, що 17 квітня 2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області винесено рішення № 103950007657, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку із відсутністю проживання або відпрацювання в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років до 01 січня 1993 року. Однак, звертаючись до територіальних органів ПФУ з заявою про призначення пенсії позивач надала документи, які підтверджують її статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи та факт її постійного проживання, роботи та навчання, в тому числі не менше 4 років станом на 01 січня 1993 року, у зоні посиленого радіоекологічного контролю у м. Фастові, зокрема посвідчення громадянина, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4) серії НОМЕР_2 , а також довідкою про місце проживання. Однак Відповідач безпідставно відмовив позивачу у призначенні пенсії згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", посилаючись на те, що позивачем не підтверджено період у м. Фастові у період з навчання відповідно до диплому № НОМЕР_3 , оскільки, на думку відповідача, довідка про проживання не підтверджена доказами. З огляду на вказане, позов просить задовольнити.

Ухвалою судді від 04 травня 2026 року відкрито провадження у справі №280/4032/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи, витребувано докази по справі.

13 травня 2026 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти його задоволення з огляду на наступне. В результаті розгляду документів, доданих до заяви, позивачу було зараховано всі періоди роботи до страхового стажу. Звертає увагу суду, що ОСОБА_1 проживала та працювала у зоні посиленого радіологічного контролю з 22 червня 1988 року по 31 серпня 1988 року, з 06 липня 1990 року по 31 грудня 1992 року, що становить на 01 січня 1993 рік 02 роки 08 місяців 06 днів. Не зараховано до періоду проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю період навчання по диплому НОМЕР_3 від 05 липня 1990 року, оскільки місце розташування учбового закладу м. Київ не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Роз`їзний характер навчання з проживанням в м. Фастів документально не підтверджено. Враховуючи вищенаведене, відповідачем прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з відсутністю проживання або відпрацювання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років на 01 січня 1993 рік. З огляду на вказане, у задоволенні позову просить відмовити.

15 травня 2026 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив, у якій останній не погоджується із доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Відповідно до посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986– 01 січня 1993 роках (Категорія 4), серії НОМЕР_2 , виданого 27 липня 1994 року, ОСОБА_1 має статус громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю у період 1986– 01 січня 1993 років та віднесений до категорії 4.

10 квітня 2026 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, додавши всі необхідні документи.

Вказана заява позивача з урахуванням принципу екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішенням № 103950007657 від 17 квітня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у зв`язку із відсутністю проживання або відпрацювання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років на 01 січня 1993 року.

Згідно вказаного рішення Страховий стаж позивача складає 40 років 02 місяця 03 дні.

Також, позивача повідомлено про те, що в результаті розгляду документів, доданих до заяви, позивачу було зараховано всі періоди роботи до страхового стажу.

Вказано, що ОСОБА_1 проживала та працювала у зоні посиленого радіологічного контролю з 22 червня 1988 року по 31 серпня 1988 року, з 06 липня 1990 року по 31 грудня 1992 року, що становить на 01 січня 1993 року рік 02 роки 08 місяців 06 днів.

Не зараховано до періоду проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю період навчання по диплому НОМЕР_3 від 05 липня 1990 року, оскільки місце розташування учбового закладу м. Київ не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Роз`їзний характер навчання з проживанням в м. Фастів документально не підтверджено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Закон України» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі – Закон № 796-XII), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - № 1058-IV), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (надалі - Порядок № 22-1).

Приписами статті 9 Закону № 796-XII передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на них територіях

Відповідно до частини третьої статті 65 Закону № 796-XII посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та потерпілого від Чорнобильської катастрофи з документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок: Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і адміністраціями за поданням районних Севастопольською міськими посвідчень встановлюється Кабінетом державних адміністрацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі - Порядок № 51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.

Так, відповідно до пунктів 2 та 6 Порядку № 51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Статтею 55 Закону № 796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

За змістом вказаної статті особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження, - зменшення віку передбачено 10 років.

Відповідно до статті 15 Закону № 796-ХII підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Судом установлено, що під час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України № 796-ХІІ позивачем було подано, зокрема, посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986– 01 січня 1993 роках (Категорія 4), серії НОМЕР_2 , видане Київською обласною державною адміністрацією 27 липня 1994 року.

Зазначене посвідчення є чинним, містить відомості про проживання позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю у період 1986– 01 січня 1993 років та станом на час розгляду справи не скасоване і недійсним не визнавалося.

З наявних в матеріалах справи відомостей з реєстру територіальної громади про місце проживання особи ОСОБА_2 з 07 серпня 1982 року і по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”» м. Фастів був віднесений до переліку територій радіоактивного забруднення.

Згідно диплому № НОМЕР_3 ОСОБА_1 в 1988 році вступила Київського міського педагогічного училища № 1 Н.К. Крупської. Згідно вказаного диплому 05 липня 1990 року позивачу присвоєно кваліфікацію вихователя дитячого садка.

На зворотньому боці вказаного диплому вказано, що у 1990 році позивач закінчила повний курс вказаного вище вузу за спеціальністю дошкільне виховання, місто Київ, дата видачі 05 липня 1990 року, реєстраційний номер № 8488.

Згідно довідки Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації Управління освіти від 22 січня 2026 року за № 108/31-228 позивач з 01 серпня 199о року по 01 жовтня 1991 року на посаді вихователя дошкільної установи № 349 Залізничного району м. Києва.

З вищевикладеного вбачається, що позивач у період з 1988 року по 1990 рік була зареєстрована та проживала у місті Фастів, однак враховуючи місцезнаходження її навчального закладу їздила на навчання до міста Києва.

Крім того, посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986– 01 січня 1993 роках (Категорія 4), серії НОМЕР_2 , видане 27 липня 1994 року, є чинним та міститься в матеріалах пенсійної справи позивача.

Враховуючи наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986– 01 січня 1993 роках (Категорія 4), серії НОМЕР_2 , видане 27 липня 1994 року, Витягу з реєстру територіальної громади № 2026/001074535 від 22 січня 2026 року про реєстрацію та проживання у населеному пункті, віднесеному до зони радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи.

Більш того, з оскаржуваного рішення не зрозуміло, яким чином та яким документами позивач мала підтвердити роз`їзний характер навчання із міста Києва до міста Фастів.

З огляду на вказане, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період її навчання за дипломом НОМЕР_3 від 05 липня 1990 року, у зв`язку із чим оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Так, згідно зі з статтею 58 Закону №1058-IV призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області № 103950007657 від 17 квітня 2026 року про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком згідно із статтею 55 Закону № 796-XII, а також зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII період її навчання згідно диплому НОМЕР_3 від 05 липня 1990 року.

При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб`єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 10 квітня 2026 року щодо призначення пенсії за віком.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1064,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області, яким прийнято протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 103950007657 від 17 квітня 2026 року, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, що працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, що працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення, період навчання відповідно до диплому НОМЕР_3 від 05 липня 1990 року, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 квітня 2026 року про призначення пенсії за віком з урахуванням мотивувальної частини рішення суду у справі № 280/4032/26.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02 липня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов