Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №280/2265/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 липня 2026 року Справа № 280/2265/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 2), в якій позивач просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.02.2026 «Про призов та поставку військовозобов`язаних під час мобілізації» в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією до Військової частини НОМЕР_1 ;

- Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач від 23.07.2025 прийнятий на роботу на посаду лікаря-інтерна з медицини невідкладних станів підстанції спеціалізованих бригад швидкої медичної допомоги за спеціальністю «Медицина невідкладних станів» з 01.08.2025 по 31.07.2027. 10 лютого 2026 року позивачу виповнилось 25 років і коли він направлявся у ЦНАП для оформлення відстрочки від мобілізації його було доставлено до органів ТЦК та СП для проходження ВЛК та подальшої мобілізації, ігноруючи надані працівникам поліції та ТЦК та СП документи, що слугували підставою для надання відстрочки від призову. Того ж дня позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Позивач вважає такі дії протиправними та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року було відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

06 квітня 2026 року до суду надійшов письмовий відзив від представника Військової частини НОМЕР_1 , в якому представником зазначено, що громадянина ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Відповідач 2 звертає увагу на той факт, що Наказ, яким зараховано позивача до списків особового складу військової частини, є виконаним з моменту зарахування позивача до списків особового складу, що є початком проходження військової служби. З цієї дати припинились правовідносини щодо призову позивача на військову службу та виникли правовідносини між позивачем та Державою Україна щодо проходження військової служби, врегульовані Законом №2232-ХІІ, Положенням 1153/2008 та іншими нормативно правовими актами з питань проходження служби. Відповідач вважає свої дії правомірними та заперечує проти задоволення позовних вимог.

21 квітня 2026 року до суду надійшов письмовий відзив від представника ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій відповідач 1 підтримав позицію відповідача 2 та додатково зазначив, що позивача було затримано та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , як порушника військового обліку та правомірно було проведено процедуру ВЛК та подальшу мобілізацію. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 02 червня 2026 року було задоволено клопотання представника позивача та витребувано додаткові докази у відповідача 1. У відповідь на витребування до суду документів не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

30 червня 2025 року ОСОБА_1 закінчив навчання закінчив навчання за спеціальністю «Медицина» Запорізького державного медико-фармацевтичного університету та здобув освітній рівень «Магістр».

На підставі наказу від 23.07.2025 прийнятий на роботу на посаду лікаря-інтерна з медицини невідкладних станів підстанції спеціалізованих бригад швидкої медичної допомоги Запорізької станції екстреної медичної допомоги за спеціальністю «Медицина невідкладних станів» з 01.08.2025 по 31.07.2027.

10 лютого 2026 року ОСОБА_1 виповнилось 25 років.

В цей день позивач громадським транспортом рухався до ЦНАПу Шевченківського району м. Запоріжжя з метою подання заяви про надання відстрочки від призову на військову службу, однак автобус був зупинений Національною поліцією України у групі з працівниками ТЦК та СП та був примусово доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 і після цього був мобілізований не зважаючи на проходження інтернатури.

Позивач вважаючи такі дії протиправними звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII) та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі — Закон № 3543-XII).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 2232-XII, призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Правові засади мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення обов`язків підприємств, установ, організацій, а також громадян щодо виконання мобілізаційних обов`язків встановлені Законом № 3543-XII.

Згідно з положеннями статті 23 Закону № 3543-XII, визначено категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Держава, встановлюючи відповідні відстрочки, збалансовує потреби оборонного сектору із життєво важливими інтересами суспільства, збереженням людського, наукового, освітнього та медичного потенціалу країни.

Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII (із змінами та доповненнями), призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Суд зазначає, що правовий статус «лікаря-інтерна» має свою специфічну подвійну правову природу, оскільки поєднує в собі ознаки трудових правовідносин та освітнього процесу, спрямованого на отримання кваліфікації.

Правові засади функціонування системи вищої освіти визначені Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (далі — Закон № 1556-VII). За змістом статті 61 цього Закону, особами, які навчаються у закладах вищої освіти, є, зокрема, інтерни.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 61 Закону № 1556-VII, інтерн — це особа, яка має ступінь магістра медичного або фармацевтичного спрямування і проходить первинну спеціалізацію в інтернатурі для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.

Згідно з Положенням про інтернатуру, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.06.2021 № 1254 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.2021 за № 1081/36703), інтернатура є обов`язковою формою первинної спеціалізації осіб за медичними та фармацевтичними спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста. Навчання в інтернатурі проводиться у закладах вищої освіти (післядипломної освіти) та на базах стажування лікарів-інтернів за денною формою навчання.

Аналіз наведених норм права свідчить, що лікарі-інтерни є категорією осіб, які здобувають післядипломну освіту за денною формою, а тому на них у повному обсязі поширюються імперативні гарантії, встановлені пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, щодо неможливості їх призову на військову службу під час мобілізації. Зазначена норма закону містить пряму заборону на призов такої категорії осіб, яка не залежить від дискреції чи волевиявлення органів ТЦК та СП.

Судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу від 23.07.2025 прийнятий на роботу на посаду лікаря-інтерна з медицини невідкладних станів підстанції спеціалізованих бригад швидкої медичної допомоги Запорізької станції екстреної медичної допомоги за спеціальністю «Медицина невідкладних станів» на період з 01.08.2025 по 31.07.2027.

Отже, станом на 10.02.2026 (день винесення спірного наказу про призов) позивач мав офіційний статус лікаря-інтерна, проходив навчання в інтернатурі за денною формою, а відтак мав безумовне, гарантоване законом право на відстрочку від призову за мобілізацією.

Суд звертає увагу на обставини, за яких відбувся призов позивача. Досягнувши 10 лютого 2026 року 25-річного віку, позивач не ухилявся від виконання обов`язків військового обліку, а навпаки — правомірним шляхом прямував до Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) Шевченківського району м. Запоріжжя з метою офіційного подання заяви та відповідних документів для юридичного оформлення відстрочки від призову.

Проте, під час руху позивач був примусово зупинений та доставлений працівниками поліції та ТЦК та СП до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , де «одним днем» щодо нього було проведено процедуру військово-лікарської комісії (ВЛК) та невідкладно видано наказ про мобілізацію, повністю проігнорувавши надані ним документи, які підтверджували його статус лікаря-інтерна.

Оцінюючи ці дії відповідачів, суд наголошує на такому.

В Україні, як у правовій державі, найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека (стаття 3 Конституції України). Принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Основного Закону, вимагає від держави та її органів дотримання справедливості, правової визначеності та заборони свавілля.

Конституційне право особи на реалізацію своїх законних прав та інтересів є фундаментом демократичного устрою. Громадянин, який діє відкрито та правомірно, має право очікувати від державних органів передбачуваної, законної та добросовісної поведінки.

Дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо примусового доставлення, ігнорування документів про навчання та мобілізації особи, яка мала заборону на призов, є проявом крайнього адміністративного свавілля. Держава не може і не має права вимагати від громадян виконання обов`язків шляхом насильницького та протиправного нівелювання їхніх фундаментальних прав. Працівники ТЦК та СП фактично перетворили законну процедуру мобілізації на інструмент позбавлення особи її правового статусу, знехтувавши людською гідністю позивача.

Особливого цинізму цій ситуації додає те, що позивач є лікарем-інтерном екстреної медичної допомоги. У прифронтовому місті Запоріжжі, яке щодня перебуває під ворожими обстрілами, робота лікаря «швидкої» є щоденним подвигом та безпосереднім порятунком життів мирних громадян і поранених військовослужбовців.

Щодо заперечень Військової частини НОМЕР_1 про те, що наказ про призов вже виконаний, а виключення зі списків особового складу можливе лише на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII (звільнення за станом здоров`я, сімейними обставинами тощо), суд зазначає таке.

Усталена практика Верховного Суду свідчить, що у випадку, коли сам призов особи на військову службу відбувся із грубим та очевидним порушенням закону (за наявності прямої заборони на призов), наказ про призов є протиправним ab initio (з моменту його видання).

Правова доктрина «отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree), яка активно застосовується Верховним Судом та Європейським судом з прав людини, передбачає, що якщо першоджерело є протиправним, то і всі похідні від нього рішення та дії є неправомірними. Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу є прямим наслідком протиправного наказу ТЦК та СП про його мобілізацію.

Суд не приймає позицію пасивного спостерігача, легітимізуючи протиправні дії державних органів тому, що паперовий наказ уже виконано. Будь-яке триваюче порушення прав людини має бути припинене судом.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту. Ефективний засіб захисту передбачає не формальне декларативне визнання порушення, а повне, реальне та практичне відновлення правового становища особи, яке існувало до моменту вчинення правопорушення.

Єдиним законним, логічним та справедливим способом повного відновлення порушених прав ОСОБА_1 є скасування наказу про призов, скасування наказу про зарахування його до списків особового складу військової частини з негайним виключенням із цих списків. Юридично, оскільки призов відбувся всупереч закону, військова служба позивача не мала розпочинатися взагалі, а тому норми статті 26 Закону № 2232-XII, щодо загальних підстав звільнення військовослужбовців до цих правовідносин не застосовуються. Йдеться не про звільнення зі служби, а про анулювання наслідків неправомірної діяльності, вчиненої ТЦК та СП.

В Україні, попри правовий режим воєнного стану та надважкі випробування, правосуддя залишається останнім бастіоном захисту людини від неправомірної діяльності державного апарату. Право особи на реалізацію своїх законних прав є непохитним, і суд не визначає компромісів у реалізації цього принципу.

З огляду на викладене, позовні вимоги є повністю обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають повному задоволенню.

Окремо суд вважає за необхідне надати правову оцінку процесуальній поведінці ІНФОРМАЦІЯ_1 під час розгляду цієї справи.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року було задоволено клопотання представника позивача та витребувано у відповідача 1 додаткові докази, а саме: засвідчену належним чином копію особової справи ОСОБА_1 та наказ про мобілізацію ОСОБА_1 .

Проте, у встановлений судом строк та станом на момент винесення цього судового рішення, жодних витребуваних документів чи письмових пояснень про неможливість їх надання від ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду не надійшло. Відповідач 1 проігнорував законні вимоги суду.

Відповідно до частини шостої статті 80 КАС України, будь-яка особа, у якої суд витребовує докази, зобов`язана надіслати їх до суду або повідомити про неможливість подання із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Згідно з частиною дев`ятою статті 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі про витребування доказів та прийматиме рішення на основі наявних доказів.

Оскільки відповідач 1, на якого покладено тягар доказування, не надав жодного належного та допустимого доказу правомірності своїх дій і проігнорував ухвалу про їх витребування, суд розглядає справу виключно за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, суд виходячи за рамки позовних вимог вважає, що належним заходом захисту прав ОСОБА_1 буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 скасувати наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу у зв`язку з протиправністю призову, звільнити його від проходження військової служби за мобілізацією та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.02.2026 «Про призов та поставку військовозобов`язаних під час мобілізації» в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією до Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 скасувати наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу у зв`язку з протиправністю призову, звільнити його від проходження військової служби за мобілізацією та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі 02 липня 2026 року.

Суддя Р.В. Сацький