Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №240/26870/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/26870/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом через систему «Електронний суд», у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) від 29 жовтня 2025 року № 183250006885, яким відмовлено у в перерахунку пенсії за віком із зарахуванням до страхового стаду в подвійному розмірі періоду роботи з 01 січня 2004 року по теперішній час на посаді завідувача відділенням анестезіології та реанімації з повним робочим днем у КНП «Роменська центральна районна лікарня» Роменської міської ради Сумської області» та зобов`язання вчинити відповідні дії, здійснити перерахунок та виплату пенсії з дати призначення, а саме з 12 липня 2023 року з урахуванням раніше виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у липні 2025 року отримав першу виплату пенсії та ознайомившись з її розміром та зарахованим страховим стажем, дізнався, про незарахування у подвійному розмірі періоду страхового стажу після 01 січня 2004 року. З метою проведення перерахунку звернувся з відповідною заявою за наслідками розгляду якої відповідач відмовив у її задоволенні. Вважає, що таке рішення є протиправним та просить зобов`язати орган пенсійного фонду провести перерахунок страхового стажу та розміру пенсії з моменту її призначення.

Ухвалою суду від 01 листопада грудня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзивів на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

01 січня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що з 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким не передбачаються пільги у вигляді зарахування стажу в подвійному розмірі для посади, на якій працював позивач, а тому відсутні законні підстави для обчислення стажу позивача в подвійному розмірі.

З огляду на ненадання відповідачем копії пенсійної справи позивача, 04 лютого 2026 року судом постановлено ухвалу про витребування у Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області копії пенсійної справи та зупинено провадження у справі до дати її отримання.

06 березня 2026 року до суду надійшла частина пенсійної справи позивача, а 05 червня 2026 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про надання додаткового часу для виконання вимог ухвали суду.

12 червня 2026 року надійшли всі матеріали пенсійної справи ОСОБА_2 .

За результатами вивчення зазначених матеріал суд дійшов висновку про необхідність поновлення провадження у справі та витребування у Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області копії заяви ОСОБА_2 про перерахунок пенсії, а саме зарахування періоду роботи з 01 січня 2024 року по даний час до страхового стажу у подвійному розмірі, та додані до неї документи, за наслідками розгляду якої прийнято оскаржуване у справі рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 29 жовтня 2025 року № 183250006885, що обумовило постановлення 17 червня 2026 року відповідної ухвали.

29 червня 2026 року до суду надійшли витребувані документи, що обумовило постановлення 02 липня 2026 року ухвали про поновлення провадження у справі.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивач з 12 липня 2023 року перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Сумській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України ««Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1058-ІV).

24 жовтня 2025 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, а саме зарахування періоду роботи з 01 січня 2004 року по день подання заяви до страхового стажу у подвійному розмірі.

За принципом екстериторіальності заява розподілена для розгляду відповідачу, який 29 жовтня 2025 року прийняв рішення № 183250006885 про відмову в перерахунку пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи з 01 січня 2004 року.

Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до преамбули Закону України № 1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 24 Закону України №1058-IV визначено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі – Закон України №1788-ХІІ) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Таке правове регулювання визначає, що положення Закону України №1788-ХІІ, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Відповідно до статті 60 Закону України №1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_1 стверджує, і це не заперечує відповідач, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02 вересня 1980 року у спірний період працював повний робочий день на посаді завідувача відділенням анестезіології та реанімації у КНП «Роменська центральна районна лікарня» Роменської міської ради Сумської області.

Однак, зазначений період не зараховано до страхового стажу в подвійному розмірі. Так, згідно з розрахунком стажу форми РС-право періоди роботи позивача на посаді завідувача відділенням анестезіології та реанімації у КНП «Роменська центральна районна лікарня» Роменської міської ради Сумської області з 07 грудня 1991 року по 31 грудня 2003 року зарахований до страхового стажу у подвійному розмірі.

У подальшому період роботи на зазначеній посаді врахований до страхового стажу в одинарному розмірі.

Відповідач уважає, що такий період може зараховуватися лише для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах.

Суд зазначає, що за правилами статті 60 Закону України №1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV період роботи, зокрема, у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17, від 27 лютого 2022 року у справі №462/1713/17, від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22, у яких суди дійшли висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України №1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України№1058-IV.

Ураховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність порушення прав позивача з боку відповідача щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 01 січня 2004 року у відділенні анестезіології та реанімації КНП «Роменська центральна районна лікарня» Роменської міської ради Сумської області в подвійному розмірі.

Підсумовуючи наведене, суд уважає, що рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 29 жовтня 2025 року № 183250006885 є протиправним, оскільки при його прийнятті не дотримано вимог, закріплених у пунктах 3, 5, 6 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу у подвійному розмірі період роботи з 01 січня 2004 року по теперішній час, перевести перерахунок та виплату пенсії з дати призначення, а саме з 12 липня 2023 року, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду цієї справи відповідач не довів правомірність оскаржуваного позивачем рішення.

Також суд уважає за необхідне зауважити, що відповідно до приписів статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

Отже належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи з 01 січня 2004 року по 24 жовтня 2025 року – дати звернення з відповідною заявою.

Також суд звертає увагу, що позивач просить зобов`язати відповідача провести перерахунок пенсії з 12 липня 2023 року.

Проте, відповідно до частини 4 статті 45 Закону України № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною 1 статті 35, частиною 2 статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною 5 статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії – з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Позивач, після призначення йому пенсії із розрахунку страхового стажу без урахування періоду роботи після 01 січня 2004 року у подвійному розмірі з липня 2023 року, заперечень щодо такого розрахунку не висловлював.

Із вимогою щодо проведення перерахунку звернувся тільки 24 жовтня 2025 року, надавши додаткові документи (зокрема, уточнююча довідка від 24 жовтня 2025 року №737).

Жодних обґрунтувань вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з дати призначення, а саме з 12 липня 2023 року, позивач не наводить.

З огляду на викладене, ураховуючи той факт, що за перерахунком пенсії позивач звернувся до пенсійного органу 24 жовтня 2025 року, суд приходить до висновку, що такий перерахунок слід провести з першого числа наступного місяця, оскільки заяву подано після 15 числа, а саме з 01 листопада 2025 року. Відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого відмовлено в проведенні перерахунку.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії по віку, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Житомирській області.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.

Оцінюючи у сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 29 жовтня 2025 року №1832500006865 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 01 листопада 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 01 січня 2004 року по 24 жовтня 2025 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_3 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

02.07.26