Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №240/22307/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

Суд: Житомирський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 01 липня 2026 р.

Справа: №240/22307/25

Суддя: Чернова Ганна Валеріївна

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/22307/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

Національна академія внутрішніх справ (далі - позивач, НАВС) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ) про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, в сумі 130459,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач після закінчення навчання не відпрацював встановлений трирічний термін перебування на службі в Національній поліції, а тому у нього виникло зобов`язання щодо відшкодування витрат на утримання під час навчання, які в добровільному порядку не відшкодовані.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Попової О.Г. від 26.09.2025 дану справу прийнято до провадження і вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

12.01.2026 розпорядженням Житомирського окружного адміністративного суду №23 було призначено повторний автоматизований розподіл справи, оскільки наказом Голови Житомирського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 №01-03-ос суддю Попову О.Г. відраховано зі штату у зв`язку з призначенням на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду.

06.01.2026 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративна справа передана на розгляд судді Черновій Г.В.

Ухвалою від 16.01.2026 дану справу прийнято до провадження суддею Черновою Г.В.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, зазначив, що з вересня 2020 по квітень 2024 року він навчався в Національній академії внутрішніх справ. Перебуваючи на третьому курсі навчання, а саме 23.08.2023, він отримав статус члена сім`ї загиблого захисника України, оскільки його батько, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконуючи бойове завдання в районі н.п. Берестове, Куп`янського району, Харківської області. Вказує, що відповідно до ст. 10-1,15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 53 Конституції України, діти загиблих Захисників України мають право на безоплатне здобуття освіти у державних і комунальних закладах. Також за змістом Порядку №975 державна цільова підтримка надається дітям загиблих (померлих) осіб визначених у частині 1 статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Просить повністю відмовити у задоволенні позовної заяви.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з такого.

Встановлено, що наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 20.08.2020 №173-ос ОСОБА_1 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання НАВС.

22.09.2020 між НАВС, комплектуючим підрозділом - ГУНП в Житомирській області та ОСОБА_1 укладений контракт №20-493 про здобуття освіти у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (далі - Контракт).

Згідно умов вказаного Контракту ОСОБА_1 навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов`язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання – відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі.

ОСОБА_1 у період навчання з 01.09.2020 по 12.04.2024 перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням, медичним забезпеченням та житлом із наданням комунальних послуг. Загальна сума витрат, пов`язаних з його утриманням, становить 130459,21 грн., у тому числі: грошове забезпечення - 24293,70 грн., продовольче забезпечення - 56541,11 грн., медичне забезпечення - 0,00 грн., речове забезпечення - 17 778,56 грн., комунальні послуги та енергоносії - 31845,84 грн.

Відповідно до наказу НАВС від 12.04.2024 № 507 ОСОБА_1 здобув ступінь вищої освіти бакалавра, про що видано диплом.

На адресу Національної академії внутрішніх справ 29.08.2025 надійшов лист ГУНП в Житомирській області від 21.08.2025 №183609-2025, яким позивача повідомлено, що наказом ГУНП в Житомирській області від 19.08.2025 № 509 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням з 19.08.2025.

Листом від 09.09.2025 НАВС повідомило відповідача про необхідність відшкодування витрат у розмірі 130459,21 грн за вказаними у листі реквізитами, проте від відповідача не надходили ні грошові кошти, ні усні чи письмові звернення щодо добровільної сплати коштів чи способів їх сплати (розстрочення суми заборгованості тощо).

Отже, у порушення умов Контракту відповідач звільнився зі служби в Національній поліції до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі після закінчення навчання, однак, добровільно не відшкодував витрат, пов`язаних з утриманням його у навчальному закладі.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості з витрат на утримання у вищому навчальному закладі, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» підготовка фахівців за державним замовленням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між закладом освіти, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

Відповідно до частини 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених закладів освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 5 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 №261 (далі Порядок №261), визначає механізм відшкодування особами, які навчались за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - заклади вищої освіти), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі:

- дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

- звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення закладу вищої освіти з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до п. 2 Порядку №261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між закладом вищої освіти, відповідним органом поліції та особою, яка навчалась.

Пунктом 3 Порядку №261 передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло -, водопостачання, водовідведення, електроенергія).

Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у закладах вищої освіти здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю. Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному закладі вищої освіти на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований заклад вищої освіти, у відповідному навчальному році. На підставі розрахунків закладу вищої освіти складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.

Відповідно до п. 4 Порядку №261 витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання, крім витрат, пов`язаних із проходженням цією особою базової загальновійськової підготовки, і витрат за період залучення її до заходів із забезпечення публічної безпеки і порядку під час воєнного стану. Згідно з п. 8 цього Порядку у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до умов п. 2.3.5. контракту та ч. 4 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» у разі звільнення протягом трьох років після закінчення навчання відповідач зобов`язаний відшкодувати МВС витрати, пов`язані з його утриманням у НАВС, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 Порядку №261 право на звернення до суду з вимогою про відшкодування витрат на утримання виникає у випадку відмови особи добровільно відшкодувати витрати.

Відповідно до Порядку №261 позивач повинен був вручити під підпис або надіслати відповідачу повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання такого повідомлення відшкодувати витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів рахунку для перерахування коштів, задля можливості добровільного відшкодування витрат на навчання.

Повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати відповідач отримав 19.08.2025, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 40), проте у добровільному порядку витрати відповідачем не відшкодовані, відтак позивач правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення коштів.

Стосовно доводів відповідача, викладених у запереченні проти вимог позову, то суд приходить до висновку, що вони не підтверджуються фактичними обставинами справи, оскільки ґрунтуються лише на незгоді відповідача із відшкодуванням спірних витрат.

ОСОБА_1 вважає, що він має право на безоплатне здобуття освіти як особа, яка має статус члена сім`ї загиблого захисника України, а тому не зобов`язаний відшкодовувати витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі.

Слід зазначити, що відповідач навчався у НАВС за державним замовленням (за рахунок коштів державного бюджету), отримав вищу освіту та диплом бакалавра і зобов`язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання – відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі.

Указане чітко передбачене контрактом №20-493 про здобуття освіти у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, укладеним 22.09.2020 між НАВС, комплектуючим підрозділом - ГУНП в Житомирській області та ОСОБА_1 .

Тобто, на переконання суду, право відповідача на безоплатне отримання освіти НАВС не порушено - позивач за рахунок коштів державного бюджету отримав вищу освіту. Проте слід враховувати, що НАВС є закладом освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, тому її випускники, які навчалися за державним замовленням, зобов`язані відпрацювати в підрозділах Національної поліції не менше трьох років. Отже, спір у даній справі, передусім, пов`язаний з питанням виконання умов Контракту, який відповідач уклав добровільно на початку навчання.

Щодо обов`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.

Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.

ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.

Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.

В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.

У справі «Yanaюэk проти Туреччини» (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Тож, ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів, можна дійти висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує практиці Верховного Суду (постанова від 13.01.2023 у справі № 440/2692/20) у справах аналогічної категорії, грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.

Отже, добровільно підписуючи контракт від 22.09.2020 №20-493 про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (Національна академія внутрішніх справ), позивач взяв на себе зобов`язання відпрацювати в органах поліції протягом трьох років після закінчення навчання, а у разі звільнення зі служби за власним бажанням до закінчення указаного строку - відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснює підготовку поліцейських, згідно ч.4 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію".

При цьому, обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в навчальному закладі, як і обізнаність відповідача про такий обов`язок, підтверджені матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні, оскільки позивачем не понесені витрати пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки ОСОБА_1 був у встановленому порядку ознайомлений з повідомленням про зобов`язання відшкодувати витрати, розрахунок, наданий позивачем ним не оспорюється, а зобов`язання щодо відшкодування витрат не виконане, вимоги Національної академії внутрішніх справ є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву Національної академії внутрішніх справ (пл. Солом`янська, 1, м. Київ, 03035, РНОКПП/ЄДРПОУ: 08751177) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ вартість витрат, пов`язаних з його утриманням у навчальному закладі, у розмірі 130459 (сто тридцять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 21 копійка.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

02.07.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua