Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №160/9221/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 рокуСправа №160/9221/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/9221/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), що надійшла в підсистемі «Електронний Суд» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/9221/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

20 квітня 2026 року Дніпропетровський окружним адміністративним судом зареєстровано уточнену позовну заяву, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки за період з 11.07.2025 року по 23.07.2026 року у розмірі 242 425,80 грн (двісті сорок дві тисячі чотириста двадцять п`ять гривень вісімдесят копійок), а саме:

1.1. грошову компенсацію за затримку виплати грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2024 за 30 діб у розмірі 48 485,16 грн; 1.2. грошову компенсацію за затримку виплати грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2025 за 15 діб у розмірі 48 485,16 грн;

1.3. грошову компенсацію за затримку виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021-2025 роки за 70 діб у розмірі 48 485,16 грн;

1.4. грошову компенсацію за затримку виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, згідно наказу №71 від 12.03.2025 року у розмірі 48 485,16 грн;

1.5. грошову компенсацію за затримку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, згідно наказу №56 від 25.02.2025 року у розмірі 48 485,16 грн;

- зобов`язати відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 11.07.2025 року по 23.07.2025 року у розмірі 242 425,80 грн (двісті сорок дві тисячі чотириста двадцять п`ять гривень вісімдесят копійок), а саме:

2.1. грошову компенсацію за затримку виплати грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2024 за 30 діб у розмірі 48 485,16 грн;

2.2. грошову компенсацію за затримку виплати грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 2025 за 15 діб у розмірі 48 485,16 грн;

2.3. грошову компенсацію за затримку виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021-2025 роки за 70 діб у розмірі 48 485,16 грн;

2.4. грошову компенсацію за затримку виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, згідно наказу №71 від 12.03.2025 року у розмірі 48 485,16 грн;

2.5. грошову компенсацію за затримку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, згідно наказу №56 від 25.02.2025 року у розмірі 48 485,16 грн.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стверджує, що наявні підстави для стягнення з відповідача відповідних коштів, адже відповідач остаточний розрахунок при звільненні провів лише на виконання рішення суду і значно пізніше, ніж було звільнено позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду в адміністративній справі №160/9221/26 задоволено, визнано поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено пропущений строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9221/26, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

01 липня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі. Зазначає, що підстави для виплати середнього заробітку відсутні.

02 липня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач наводить доводи щодо строку звернення до суду, повторює доводи позовної заяви, а також посилається на пропуск відповідачем строку для подання відзиву також вказує, що у наданій довідці відсутня повна інформація щодо грошового забезпечення за червень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали в адміністративній справі №160/9221/26 відмовлено.

Щодо строку подання відзиву суд зауважує, що з метою повноти та всебічності судового розгляду, для забезпечення сторонам їх процесуальних прав, а також враховуючи відсутність для позивача негативних наслідків, оскільки відповідь на відзив подано, відзив підлягає прийняттю та врахуванню судом.

Щодо повноти наданої довідки суд зазначає, що цей спір містить інший предмет, а тому не передбачає дослідження відповідних обставин, оскільки вони не входять в предмет доказування у справі.

У відповідності до ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом відповідача від 11.07.2025 року №192 позивача виключено зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби.

23 липня 2025 року позивачу виплачено 193460,09 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне

Строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначено у ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України та складає місяць.

Такий правовий висновок сформовано Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20 та дотепер застосовується Верховним Судом (постанови від 31.10.2023 року у справі №240/15141/22, від 28.09.2023 року у справі №420/5436/22).

Розрахунок з позивачем здійснено 23.07.2025 року, позов подано 12.04.2026 року, тобто – з пропуском строку звернення до суду.

Водночас, ухвалою суду від 24 квітня 2026 року позивачу поновлено строк звернення до суду.

Щодо права позивача на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні категорії осіб, до якої належить позивач, не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Вказаний правовий висновок застосовується до спірних правовідносин за аналогією.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Оскільки відповідач лише 23.07.2025 року здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні 11.07.2025 року, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо розміру відшкодування в цій справі.

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.

Вказаний правовий висновок застосовується до спірних правовідносин за аналогією.

В цій справі позивача звільнено 11.07.2025 року, остаточний розрахунок проведено 23.07.2025 року. Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає з 12.07.2025 року по 22.07.2025 року.

Суд зауважує, що спірні правовідносини повністю врегульовані редакціями ст. 117 Кодексу законів про працю України, які були чинними з 19.07.2022 року.

Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.

Суд звертає увагу на те, що існує актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду з цього питання, викладений у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.

Серед іншого, зроблено відступ від правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, а також вказано наступне.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, співмірність застосовується і до спірного періоду.

Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.

Суд виходить зі змісту довідки від 27.11.2025 року №1168, складеної відповідачем. Згідно такої довідки грошове забезпечення позивача за два попередні місяці перед звільненням склало:

1) травень 2025 року – 178233,00 грн;

2) червень 2025 року – 68233,08 грн.

Водночас, в даному випадку йдеться про отримання позивачем в т.ч. додаткової винагороди згідно Постанови №168.

Так, у пункті 2 розділу І Порядку № 260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 року у справі №280/8933/24.

У спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.02.2026 року у справі №420/77/25, від 17.04.2026 року у справі №420/39934/24.

Суд враховує правову природу додаткової винагороди згідно Постанови №168, в зв`язку з чим вважає за необхідне виключити її з розміру грошового забезпечення позивача для цілей визначення середньоденного грошового забезпечення в межах даного спору. Вищевказані правові висновки в даному випадку стосуються природи такої додаткової винагороди та застосовуються за аналогією – у вказаних прикладах її виключено з підрахунку грошового забезпечення для компенсації відпустки.

Після виключення додаткової винагороди згідно Постанови №168 з розміру грошового забезпечення позивача він складає:

1) травень 2025 року – 24899,75 грн;

2) червень 2025 року – 24899,75 грн.

В травні та червні сумарно 61 день, в зв`язку з чим середньоденне грошове забезпечення позивача складає: 816,38 грн.

Відповідно, суд відхиляє розрахунки позивача, наведені у позовній заяві.

При цьому в даній справі не було коштів, виплачених безпосередньо при звільненні, що є типовим для спорів даної категорії, оскільки затримана виплата виплачена не на виконання рішення суду, а з відносно невеликою затримкою.

Отже, в такому випадку належить застосувати одноденне грошове забезпечення як самостійну величину.

Тривалість затримки склала 11 днів. Як наслідок, розмір компенсації складає: 816,38*11=8980,18 грн.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.

В т.ч. суд зауважує, що ефективним способом захисту прав в спорах даної категорії є стягнення коштів з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.09.2025 року у справі №160/14452/24, від 12.08.2025 року у справі №160/6450/25, від 30.07.2025 року у справі №280/11061/24.

Належним та ефективним способом захисту порушеного права є поновлення прав позивача шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.06.2025 року у справі №160/7947/24.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 8980,18 гривень (вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят гривень 18 копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині заявлених позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко