Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №160/37440/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року Справа № 160/37440/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

31 грудня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 , поданий представником ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами, з урахуванням уточнень від 15.01.2026:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо перебування громадянки ОСОБА_1 — представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю — у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вжити позитивні дії:

1) негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації;

2) вважати відповідно до Постанові Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 360/777/23 що “Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках;

3) здійснювати виплату поточної пенсії Позивачки на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ “Акцент Банк”;

4) здійснити виплату пенсії Позивачки, яку відповідач, відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі № 160/25168/24, мав поновити з 12.03.2016 року, на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ “Акцент Банк”;

5) визнати протиправним скасувати рішення Відповідача про відмову у поновлені виплати пенсії за віком, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі № 160/25168/24, в частині відмови у поновленні виплати на визначений позивачкою банківський рахунок № НОМЕР_2 від 10.07.2025 року;

6) розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України;

7) встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Вказана позовна заява ухвалою суду від 05.01.2026 року залишена без руху через невідповідність вимогам ст..ст.160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів, з моменту отримання копії даної ухвали.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.03.2026 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа № 160/37440/25 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 21.04.2026 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що вона є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 12.03.2016 року та отримує пенсію за віком, яку було призначено на підставі рішення суду від 24.04.2019 по справі № 0400/7017/18. Проте її виплату було припинено оскільки позивач проживає на території іншої країни. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі № 160/25168/24 зобов`язано відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2024 року про поновлення виплати пенсії. Проте рішенням №0400-010308-8/132240 від 10.07.2025 року, відповідачем було відмовлено у поновлені виплати пенсії за віком. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушують гарантовані Конституцією соціальні права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачу було направлено копію зазначеної ухвали про відкриття провадження у справі в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою відповідального працівника суду від 24.04.2026. Правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався. Відповідачем до суду подано матеріали електронної пенсійної справи позивача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, проживає: АДРЕСА_1 , в зв`язку із чим виплату пенсії було припинено.

Відповідно до Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 року, яка була змінена Постановою Верховного суду від 26 квітня 2021 року по справі №0440/7017/18 судом прийнято наступне рішення:

“Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 в частині, в якій залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії за період з 12.03.2016 по 18.03.2018 скасувати. Змінити абзац шостий резолютивної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019, виклавши його в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з віком з 12.03.2016 у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, індексацією і компенсацією втрати частини доходів».

24.07.2019 року відповідач повідомив про призначення пенсії, однак без врахування окремих періодів з трудової книжки, тому позивач знову звернулась до суду з позовом у справі №160/5242/20.

Суд в Рішенні від 30.09.2020 року встановив наступне: “Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене протоколом від 18.06.2019р. про призначення пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно вирішити питання щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи, які зазначені в трудовій книжці та періоду навчання позивача у Дніпропетровському ордена Трудового Червоного Прапора металургійному інституті”.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про виплату її пенсії на особистий банківський рахунок в АТ “Ощадбанк”. Проте, судом першої та апеляційної інстанції у справі №160/12411/20 рішеннями від 31.12.2020 року та 08.12.2021 року було відмовлено у задоволені на позову. Ухвалою Верховного Суду України від 14.02.2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

10 квітня 2024 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про перерахунок пенсії та поновлення її виплати з дня припинення з компенсацією втрати частини доходів та просила виплачувати пенсію на визначений нею банківський рахунок відкритий в АТ «Абанк» відповідно зазначеним реквізитам.

09.05.2024 року у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 10.04.2024р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано лист № 28524-18279/М-01/8-0400/24, яким повідомлено, що для вирішення питання поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись особисто та надати відповідну заяву та документи до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі № 160/25168/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2024 року про поновлення виплати пенсії з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010308-8/132240 від 10.07.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у поновлені виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі №160/25168/24 та зазначено, що – «Відділом досконало вивчені всі документи і заява від 10.04.2024, яка надана представником Богод Л.С. Вадимом Меламедом, щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок, та прийнято рішення про відмову у поновленні виплати пенсії враховуючи наступне.

По-перше, відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі-Закон 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 49 зазначеного Закону 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

По-друге, відповідно до п.1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Згідно пункту 2.9. вказаного Порядку особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства- паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.

В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".

Вирішили: досконало вивчивши документи, прийнято рішення про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , оскільки не виконані вищезазначені вимоги».

Вважаючи зазначене рішення Пенсійного органу щодо не поновлення виплати пенсії, протиправним, щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, позивач через свого представника звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідачів, викладених в відзивах на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно зі ст. 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення №25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 року у справі № 21-168а15.

Частиною 1 ст. 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 ст. 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.5 Порядку № 22-1 визначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Згідно із п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Отже з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.

І саме з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

За правилами ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Аналіз норм пенсійного законодавства вказує на те, що особа, яка має право на виплату пенсії та здійснила визначені законом дії на реалізацію свого права щодо поновлення виплати пенсії, має право на таке поновлення незалежно від місця свого проживання або перебування.

Приписами ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.

Крім того, наведені норми містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення виплати пенсій не особисто, а через законного представника.

З матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами, що позивача взято на облік, однак пенсійний орган виплату пенсії позивачу не здійснює.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі № 160/25168/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2024 року про поновлення виплати пенсії з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків суду.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010308-8/132240 від 10.07.2025 року про відмову ОСОБА_1 у поновлені виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі №160/25168/24 - є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги здійснити нарахування та виплату поточної пенсії Позивачки на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ “Акцент Банк”, суд зазначає, що Порядок №1596, в редакції постанови Кабінету Міністрів України №662 від 22.09.2016, визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги в уповноважених банках.

Уповноваженими банками, згідно з пунктом 2 Порядку №1596 є банки, визначені переможцями конкурсу на право виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ через поточні рахунки відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. №1231.

Виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (пункт 4 Порядку №1596).

Як зазначено в пункті 6 Порядку №1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Згідно із нормами пунктів Порядку №1596:

- між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін (пункт 9);

- заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток1) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду чи органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду чи органом соціального захисту населення від установи уповноваженого банку(пункт 10);

- органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках (пункт 12).

- списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів (пункт 13);

- на підставі складених документів органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки одержувачів (пункт 14).

Таким чином, норми статті 47 Закону № 1058-ІV визначають можливість виплати пенсії через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 6 Порядку №1596 визначено, що пенсіонери самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Пунктом 10 Порядку №1596 визначено, що заява про виплату пенсії подається:

- одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України;

- приймається органом Пенсійного фонду від установи уповноваженого банку.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав до суду будь-яких доказів на спростування доводів позивача, суд вважає, що позивачем була дотримана вимога щодо подачі заяви про виплату пенсії на банківський рахунок від установи уповноваженого банку, а тому з метою захисту порушених прав позивача є підстави для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату поточної пенсії Позивачки на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ “Акцент Банк”.

Вимоги позивача про зобов`язання відповідача розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України – суд вважає такими, що не підлягають задоволенню з огляду саме не дискреційні повноваження відповідача щодо розробити та впровадити таких заходів.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили – суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що статтею 382 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу.

Разом з тим, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.

Відтак, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - суд може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - суд може лише під час прийняття рішення у справі.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №160/37440/25.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

З метою захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_3 , починаючи з 01.11.2024 року та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок зазначений в заяві від 19.09.2025 року.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі №П/800/490/15 як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1064,96 грн., що документально підтверджується квитанцією від 15.01.2026 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 532,48 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010308-8/132240 від 10.07.2025 року про відмову ОСОБА_1 у поновлені виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 по справі №160/25168/24.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату поточної пенсії ОСОБА_1 на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ “Акцент Банк”.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_3 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань понесені витрати з оплати судового збору в сумі 532,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 01 липня 2026 року.

Суддя Е.О. Юрков