Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №160/10238/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 рокуСправа №160/10238/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

21.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.1 1.2021 по 18.01.2023;

- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2021 по 18.01.2023 в сумі 264863,9 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 14.092017 по 05.11.2021 року. У період проходження служби відповідач не здійснював індексацію грошового забезпечення та не виплачував у повному розмірі грошове забезпечення. Рішенням суду від 22.11.2024 у справі № 160/25242/24 його позов було задоволено частково та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 02.09.2017 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 05.11.2021. Рішенням суду від 22.11.2024 у справі № 160/25244/24 його позов було задоволено повністю. На виконання рішень суду відповідач виплатив 27.03.2026 суму коштів у розмірі 171595,79 грн. Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 05.11.2021, а виплату відповідач здійснив 27.03.2026 року, то затримано виплату на 1604 дні. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2021 по 18.01.2023 складає 264863,9 грн, які позивач просить стягнути з відповідача. З урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 29 квітня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/10238/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 03.05.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що не погоджується з розміром відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивачеві, оскільки він є безпідставним та таким, що суперечить нормам діючого законодавства.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), проходив слжбу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 14 вересня 2017 року по 05 листопада 2021 року.

У період проходження військової служби відповідач не здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та не в повному розмірі виплачував грошове забезпечення.

Вказані обставини встановлені рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 160/25242/24 та від 22 листопада 2024 року у справі № 160/25244/24.

На виконання зазначених рішень суду у справі № 160/25242/24 та № 160/25244/24 відповідач виплатив позивачеві 27.03.2026 суму коштів у розмірі 171595,79 грн., що підтверджується скріншотом із банківської картки позивача.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 05.11.2021, а виплату відповідач здійснив 27.03.2026 року, то затримано виплату на 1604 дні.

Позивач надав до суду розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2021 по 18.01.2023 у сумі 264863,9 грн.

Відповідач надав відзив в якому зазначив, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2021 по 18.01.2023 наданий позивачем має бути судом зменшений.

Позивач вважає, що відповідач протиправно без діяв щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.1 1.2021 по 18.01.2023, у зв`язку з чим звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Згідно із частиною першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правилами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відтак можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку зі звільненим працівником та наявність самого факту звільнення особи з роботи. Тобто, обов`язок роботодавця нарахувати та виплатити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні виникає лише у разі припинення з особою трудових відносин, що вимагає проведення з останнім повного розрахунку при звільненні, а також затримка у проведенні відповідного розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

В силу пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості календарних днів протягом періоду такої затримки.

Разом з тим, суд зазначає, що наведені положення статті 117 Кодексу законів про працю України не можуть застосовуватися формально та без урахування конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 сформувала правовий висновок, відповідно до якого суд при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має враховувати принцип співмірності, оскільки передбачена статтею 117 КЗпП України виплата має компенсаційний характер та спрямована на відшкодування майнових втрат працівника, а не на отримання ним необґрунтованого збагачення.

Зазначений правовий підхід передбачає, що при визначенні розміру відповідальності роботодавця суд має оцінити: розмір несвоєчасно виплачених сум; період затримки розрахунку; поведінку сторін у спірних правовідносинах; причини виникнення заборгованості; співвідношення між сумою заборгованості та розміром заявленої до стягнення компенсації.

Суд зазначає, що наявність факту порушення відповідачем строків проведення остаточного розрахунку із позивачем сама по собі не є безумовною підставою для стягнення будь-якої суми, розрахованої механічно за весь період затримки.

Як встановив суд, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 05.11.2021 року.

Належні позивачу суми грошового забезпечення, право на отримання яких було встановлено рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.2024 у справах №160/25242/24 та №160/25244/24, були виплачені відповідачем лише 27.03.2026 року у загальному розмірі 171595,79 грн.

Таким чином, відповідачем було допущено затримку проведення остаточного розрахунку із позивачем після його звільнення з військової служби.

Посилання відповідача на те, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку має бути зменшений, суд враховує як такі, що фактично стосуються застосування принципу співмірності, визначеного у правових висновках Верховного Суду.

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність підстав для застосування статті 117 КЗпП України, оскільки факт виникнення заборгованості був підтверджений судовими рішеннями.

Відповідач був зобов`язаний здійснити повний розрахунок із позивачем саме у день його звільнення. Подальше встановлення судом права позивача на отримання відповідних виплат не змінює момент виникнення обов`язку відповідача щодо проведення такого розрахунку.

Суд також враховує, що спірні виплати виникли не внаслідок помилки при проведенні остаточного розрахунку у день звільнення, а у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язку щодо правильного нарахування та виплати грошового забезпечення під час проходження позивачем військової служби, що у подальшому стало предметом судового розгляду.

Разом з тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 264863,90 грн.

Вказана сума перевищує розмір коштів, які були фактично виплачені позивачу після звільнення (171595,79 грн.), майже у 1,5 рази.

Отже, застосування до відповідача відповідальності у заявленому позивачем розмірі фактично призведе до ситуації, за якої сума компенсаційної виплати буде більшою за суму несвоєчасно виплаченого доходу.

Суд вважає, що такий розмір відповідальності не відповідає завданню статті 117 КЗпП України та принципу справедливого балансу між інтересами сторін.

Суд враховує, що позивач не був позбавлений права на отримання належних йому сум остаточного розрахунку, однак заявлений ним спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення конкретно визначеної суми середнього заробітку не відповідає критерію пропорційності.

Суд звертає увагу, що положення статті 117 КЗпП України не передбачають автоматичного стягнення середнього заробітку у будь-якому розмірі, а вимагають оцінки судом фактичних обставин справи та наслідків допущеного порушення.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що хоча факт порушення відповідачем строків проведення остаточного розрахунку із позивачем встановлено, проте заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 264863,90 грн є неспівмірним із розміром несвоєчасно виплачених сум та наслідками допущеного порушення.

Враховуючи, що позивач заявив вимогу саме про стягнення конкретно визначеної суми середнього заробітку, а не про зобов`язання відповідача здійснити його нарахування із подальшим визначенням розміру судом, підстави для її задоволення у заявленому розмірі відсутні.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому частина грошового забезпечення в день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

Суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 пункту 2 два Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту два Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи встановлене, суд вважає належним способом захисту прав в цьому випадку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021 року по 27.03.2026 року, тому нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні провести, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно достатті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплатив суму судового збору у розмірі 2648,50 грн, що документально підтверджується платіжною інструкцією № 55693246 від 21.04.2026 року, тому необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ НОМЕР_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2648,50 грн.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021 року по 27.03.2026 року включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021 року по 27.03.2026 року, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2648,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук