Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №140/5761/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5761/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, рекомендованій довідкою ВЛК №298 від 21.02.2023 на 30 календарних днів, та зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі, збільшеному до 100 000 грн в розрахунку на місяць перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, рекомендованій довідкою ВЛК № 298 від 21.02.2023 на 30 календарних днів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби 01.02.2023 отримав травму, а саме пошкодження зв`язок лівого гомілково-ступеневого суглобу, часткове пошкодження м`язів задньої групи лівої гомілки внаслідок чого проходив довготривале лікування. У зв`язку з отриманням бойового поранення позивач перебував у відпустці для лікування тяжкого поранення. 18.11.2024 направив рапорт до командування військової частини НОМЕР_1 з проханням нарахувати на виплатити йому додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ № 168 від 28.02.2022. Станом на 15.01.2025 йому не було виплачено додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 - за відпустку, рекомендовану довідкою ВЛК № 298 від 21.02.2023. Отже, у період перебування у відпустці за станом здоров`я, йому не здійснювали виплату додаткової грошової винагороди у повному розмірі. Позивач вважає, протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди. З наведених підстав просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

У відзиві на позовну заяву від 24.06.2025 відповідач позовних вимог не визнав та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування даної позиції посилається на те, що позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду за такі періоди: за лютий 2023 року (11 днів) у розмірі 39 285,71 грн; за квітень 2023 року (12 днів) у розмірі 40 000,00 грн; за травень 2023 року (8 днів) у розмірі 25 806,45 грн; за жовтень 2023 року (25 днів) у розмірі 80 645,16 грн. Однак у лютому 2023 року ОСОБА_1 двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності за вживання алкогольних напоїв, що виключає право на додаткову винагороду за цей місяць, включаючи період відпустки. Таким чином, військова частина правомірно не включила його до наказу про виплату за цей місяць.

У відповіді на відзив від 04.07.2025 представник позивача зазначає, що твердження відповідача у відзиві є передчасними, оскільки відповідачем не надано документів, які він просив суд витребувати, а саме витягів з наказу про надання позивачу відпустки на 30 календарних днів рекомендованій довідкою ВЛК №298 від 21.02.2023. Невідомо коли відповідачем було розглянуто відповідний рапорт.

У зв`язку з відрахуванням з 04.06.2026 судді Валюха В.М. зі штату Волинського окружного адміністративного суду на підставі наказу голови суду від 19.05.2026 №02-07/7/26 та на виконання розпорядження керівника апарату суду від 25.05.2026 №01-87/436/26 проведено повторний автоматизований розподіл справи №140/5761/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №140/5761/25 було визначено суддю Мачульського В.В.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 вищевказану справу прийнято до провадження.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 клопотання представника позивача задоволено та витребувано від відповідача письмові докази.

25.06.2026 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Інших заяв чи клопотань по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , ОСОБА_1 01.02.2023 року отримав пошкодження зв`язок лівого гомілково-ступеневого суглобу. Часткове пошкодження м`язів задньої групи лівої гомілки, відповідно до довідки про обставини, внаслідок чого проходив довготривале лікування.

Згідно з довідкою ВЛК №298 від 21.02.2023 травма тяжкого ступеню, на підставі статті 81 графи ІІ розкладу хвороб – потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів.

Відповідно до витягу з протоколу засідання штатної 20 РВЛК №4032 від 02.11.2024 вбачається, що травма, яку отримав старший сержант ОСОБА_1 , підтверджена довідкою ВЛК КП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» КМР від 21.02.2023 № 298. Травма: «Стан після лікування 15.02.2023 - іммобілізація гіпсовий лонгетом лівої нижньої кінцівки з приводу пошкодження дельтоподібної зв`язки лівого гомілковостопного суглобу, з тимчасовим порушення функції лівої нижньої кінцівки, акубаротравматичного ураження без порушення цілісності барабанних перетинок, як наслідок вибухової травми (01.02.2023)». Згідно наказу МОЗ України №370 від 04.07.2007, травма тяжкого ступеню, - травма «Так», повязана із захистом Батьківщини. Постанову про причинний зв`язок травми у довідці ВЛК КНП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» КМР від 21.02.2023 №298, відмінити.

15.01.2025 представник позивача повторно звернувся з заявою до в/ч НОМЕР_1 з проханням надати інформацію про те чи був позивач включений до наказу про виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період перебування у відпустці, рекомендованій довідкою ВЛК № 298 від 21.02.2023. Нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 тис. грн. розмірі згідно Постанови КМУ №168 пропорційно періоду перебування у відпустці, рекомендованій довідкою ВЛК №298 від 21.02.2023.

Листом від 09.04.2025 №2063 відповідач повідомив, що позивачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду за такі періоди: за лютий 2023 року (11 днів) у розмірі 39 285,71 грн; за квітень 2023 року (12 днів) у розмірі 40 000,00 грн; за травень 2023 року (8 днів) у розмірі 25 806,45 грн; за жовтень 2023 року (25 днів) у розмірі 80 645,16 грн.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, щодо ненарахування та невиплати додаткової грошової винагороди за період перебування у відпустці, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 та 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Абзацом 4 пункту 1 Постанови №168 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

На думку суду, аналіз наведених норм Постанови №168 дає підстави для висновку про встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини та факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України №2011-XII військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Як вже зазначалось судом, відповідно до довідки ВЛК №298 від 21.02.2023 у позивача наявна травма тяжкого ступеню, та на підставі статті 81 графи ІІ розкладу хвороб він потребував відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів.

Доказів про те, що позивач перебував у відпустці за станом здоров`я, рекомендованої довідкою ВЛК №298 від 21.02.2023 на 30 календарних днів, ні позивачем ні його представником суду не надано.

На виконання ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 про витребування письмових доказів, відповідач надіслав заяву від 25.06.2026 в якій повідомив суд, що військовослужбовець ОСОБА_1 не ходив у відпустку за наказами командира військової частини НОМЕР_1 , у період пов`язаний з рекомендацією ВЛК №298 від 21.02.2023.

Таким чином суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством; бездіяльність щодо позивача не допустив, і не порушив права та законні інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.

У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, на підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору.

Керуючись статями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський