Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №120/7825/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 липня 2026 р. Справа № 120/7825/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому компенсації середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Тому, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 10.06.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, цією ж ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.

30.06.2025 відповідач на вимогу суду надав довідку-розрахунок середньомісячного та середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

17.05.2023 року наказом начальника командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2023 №155 позивача виключено зі списків особового складу.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/4927/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України :

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2022-2023 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 17.05.2023;

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 17.05.2023;

нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 17.05.2023.

31.05.2025 військовою частиною НОМЕР_2 на картковий рахунок позивача зараховано грошове забезпечення у розмірі 117786,52 грн.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні фактично проведено 09.05.2025.

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та просить суд зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити відповідний середній заробіток за період з 17.05.2023 по 09.05.2025.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати військовослужбовцям середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 КЗпП України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022, який діяв на момент звільнення позивача зі служби та виплати йому недоотриманих сум грошового забезпечення).

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У цьому контексті суд враховує, що 16.05.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 позивача 17.05.2023 року виключено зі списків особового складу.

Однак повний розрахунок при звільненні проведено лише 09.05.2025 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 76444,00 грн.

Тобто період затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби у військовій частині НОМЕР_1 становить з 17.05.2023 по 09.05.2025 або 724 календарних дні.

Згідно з довідкою, наданою відповідачем на вимогу суду, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 900,00 грн.

Відтак за період з 17.05.2023 по 09.05.2025 за 900 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 651600 грн. (900 грн. х 724 календарних днів).

Водночас ця сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Також при вирішенні справи суд враховує постанову Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій наголошено на тому, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, а відтак час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, становить шість місяців та не може бути зменшений.

Щодо періоду з 17.05.2023 по 09.05.2025, то, виходячи з нової редакції статті 117 КЗпП України, такий період має бути обмежений шестимісячним строком, тобто охоплюватись періодом з 09.11.2024 по 09.05.2025, що складає 182 дні.

Таким чином, оскільки середньоденний заробіток позивача становив 900 грн., розмір відшкодування за час затримку розрахунку при звільненні за період з 09.11.2024 по 09.05.2025 становить 163800 грн. (900 грн. х 182 календарних днів).

З огляду на викладене загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2023 по 09.05.2025, обчисленого з обмеженням шістьма місяцями, становить 163800 грн.

При цьому, підлягають застосуванню критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає (76444,00 грн.) / 163800 грн. (сума виплаченого грошового забезпечення на виконання судових рішень / середній заробіток за час затримки розрахунку (за шість місяців) = 0,47.

Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 76986,00 грн. (900,00 грн. х 182 календарних днів х 0,47).

З огляду на викладене суд доходить висновку, що пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 76986,00 грн. за період з 09.11.2024 по 09.05.2025.

Аналогічного висновку щодо розрахунку розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №240/2331/23 від 10 січня 2024 року, № 120/11846/23 від 18 січня 2024 року, №120/6197/23 від 23 січня 2024 року, № 120/725/22-а від 29 січня 2024 року, № 120/12812/23 від 12 лютого 2024 року.

Водночас, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та стягнення з військової частини НОМЕР_1 НГУ на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 76986,00 грн.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити, обравши при цьому правильний і ефективний спосіб захисту порушених прав позивачки у спірних правовідносинах, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 76986,00 грн. (сімдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят шість гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 )

Суддя Чернюк Алла Юріївна