Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №645/2197/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 645/2197/25 Головуючий 1 інстанції: Сілантьєва Е.Є.

Провадження №33/818/1214/26 Доповідач: Шабельніков С.К.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

при секретарі Вакула Н.С.,

за участю: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , та його захисника – адвоката Олійник С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Олійник С.В. на постанову судді Немишлянського районного суду м.Харкова від 13 березня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який обіймає посаду старшого механіка водія 3 розвідувального відділення взводу розвідки спеціального призначення штабної роти3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,-

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 665 гривень 60 копійок.

Постановою встановлено, що 22 березня 2025 року приблизно о 14 год. 41 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Renault Megan», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 в м.Харків, по Салтівському шосе, 276 км, з ознаками наркотичного сп`яніння: порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОНД, відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху.

В апеляційній скарзі захисник Олійник С.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просить постанову Немишлянського районного суду м.Харкова від 13 березня 2026 року скасувати, а провадження у справі закрити.

В обґрунтування доводів зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції було порушено право на захист, оскільки, незважаючи на подані нею клопотання про відкладення розгляду справи з поважної причини, суд розглянув справу за відсутністю сторони захисту, чим фактично позбавив ОСОБА_1 можливості реалізувати гарантовані законом право подавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися правовою допомогою. Звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення складений відносно « ОСОБА_3 », а судом притягнуто до відповідальності « ОСОБА_4 ». Вказують на те, що на відеозаписі відсутній факт керування ОСОБА_1 о 14 годині 41 хвилин, а також те, що працівники поліції взагалі не повідомили про наявність конкретних ознак наркотичного сп`яніння. При цьому, згідно відеозапису, поведінка та дії ОСОБА_1 були адекватні, розмовляв він без порушення мовлення, тремтіння рук не було. Крім того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 був обмежений у часі, оскільки поспішав на виконання бойового розпорядження, тому відмова від проходження огляду була викликана необхідністю своєчасного виконання бойового розпорядження, пов`язаного з обороною держави від збройної агресії російської федерації. На думку апелянта, з боку працівників поліції була провокація. Звертають увагу на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та, перебуваючи на військовій службі та захищаючи територіальну цілісність держави, життя та здоров`я громадян, щодня ризикуючи власним життям, отримавши тяжку травму, допомагає здобути перемогу України у варварській війні з державою-агресором, роблячи вибір між виконанням наказу командира під час воєнного стану та вимогою пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі, ОСОБА_1 брав обов`язок військовослужбовця, оскільки діяв у стані крайньої необхідності, за що не повинен нести адміністративну відповідальність.

Поряд із цим, захисник Олійник С.В. просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, визнавши причини пропуску поважними, оскільки копію постанови вона отримала в Електронному кабінеті 17 березня 2026 року, а також у зв`язку з хворобою її малолітнього сина, тому не мала можливість у строк, передбачений чинним законодавством, своєчасно подати апеляційну скаргу.

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.

За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника Олійник С.В.

У судовому засіданні Харківського апеляційного суду від 19 червня 2026 року ОСОБА_1 пояснив, що 22 березня 2025 року він виїхав з локації після виконання бойового завдання. Коли відпочив, отримав усний наказ командира їхати на іншу локацію та перевезти запчастини для іншої машини. Автомобіль на якому я їхав цього дня, це приватне авто мого побратима, яке ми використовуємо у військових цілях. Зазначив, що на теперішній час займає посаду водія штабної роти комендантського взводу. Приблизно о 14 годині мене зупинили на блокпосту, та я надав працівникам поліції документи на автомобіль, посвідчення водія, військовий квиток, а також повідомив, що отримав усне розпорядження командира та мені потрібно було терміново їхати на дислокацію для виконання бойового завдання. Однак, працівника поліції смутило те, що я знаходився без шевронів і без звання. Після того, як я показав документи, працівники поліції повністю оглянули машину на наявність заборонених предметів, але нічого не знайшли та запропонували проїхати пройти експертизу. Я одразу погодився, однак у мене залишилось мало часу для виконання бойового завдання командира, тому я і відмовився. Працівники поліції сказали закрити машину та викликати тверезого водія. Після складання протоколу за ст.130 КУпАП, я забрав права, сів до машини та поїхав до іншої локації, де залишив машину. Потім, я зателефонував командиру та протягом двох годин ми проїхали до медичного закладу та зробили експертизу. Командири вирішили відкласти виконання бойового завдання та протягом двох годин ми проїхали та пройшли огляд на стан сп`яніння.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи захисника Олійник С.В. та Євсєєва В.О., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд при розгляді справи відносно ОСОБА_1 дотримався всіх вказаних вимог закону.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, внаслідок порушення ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху.

Так, п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності того підстав, є обов`язком водія, а не його правом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №278566 від 22 березня 2025 року, в якому зазначено про те, що 22 березня 2025 року о 14 годині 41 хвилину в м.Харкові, Салтівське Шосе, 276 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Рено Меган, державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: тремтіння пальців рук, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі КНП ХОР ОКНЛ водій категорично відмовився на місці зупинки транспортного засобу, чим порушив п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_1 був ознайомлений з відомостями цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі в графах: «Дата, час, місце розгляду адміністративної справи: Фрунзенський райсуд м. Харкова»; «Підпис особи, якій роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП та яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи: ( ОСОБА_1 )»; «Пояснення особи, яка притягається до адміністравтиної відповідальності по суті правопорушення»; «Підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (зі змістом протоколу ознайомлений(а), копію протоколу отримав(ла), внесені про мене дані-правильні): ОСОБА_1 ) (арк.1).

Будь-яких заперечень або зауважень щодо незаконних дій працівників поліції ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення або інших документів не зазначав.

У матеріалах справи міститься направлення на огляд водія до КНП ХОР «ОКНЛ» від 22 березня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння водій відмовився (а.с.3).

Також належить взяти до уваги, що згідно рапорту інспектора роти 5 батальйону 4 УПП в харківській області ДПП, лейтенанта поліції, Яковлєва Д., в якому зазначено про те, що 22 березня 2025 року під час несення служби на сп «КУТУЗІВКА» в складі екіпажу 0316 було зупинено транспортний засіб Renault Megan, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час спілкування з водієм були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння. Водію було запропоновано проїхати до медичного закладу для здачі аналізів за адресою6 м.мХарків, вул. Ахієзерів, 18а, на що водій відмовився. Стосовно водія було складено протокол ЕПР1 278566 за ч.1 ст.130 КУпАП. Водія ОСОБА_1 було відсторонено від керування, транспортний засіб залишилось на місці зупинки без порушень ПДР (арк.4).

У матеріалах справи також міститься відеозапис події від 22 березня 2025 року за участю ОСОБА_1 (акр. 2), з якого вбачається, що події відбуваються на стаціонарному блокпосту, а автомобіль з номерним знаком НОМЕР_2 зупиняється біля блоків. Водій знаходився сам та був одягнений у військову форму. Працівник поліції представився та повідомив водію, яким виявися ОСОБА_1 про те, що вони знаходяться на стаціонарному блокпосту «Кутузівка». Під час спілкування з ОСОБА_1 працівник поліції виявив ознаки наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у медичному закладі КНП ХОР ОКНЛ, а також роз`яснені наслідки відмови від проходження огляду в установленому законом порядку. На пропозицію пройти відповідний огляд на стан наркотичного сп`яніння в установленому законом порядку, ОСОБА_1 відмовився, свою відмову пояснив тим, що поспішає. Поряд із цим, ОСОБА_1 на питання працівника поліції, чи є він цивільною особою, останній відповів, що «так». Працівник поліції запитав у ОСОБА_1 чи є він військовим, однак, останній відповів, що «ні». Водію були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП. Працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про те, що відносно нього буде складено протокол за порушення п.2.5 ПДР, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку. Після складання адміністративних матеріалів, ОСОБА_1 було ознайомлено зі змістом протоколу, який останній підписав та отримав його копію без будь-яких зауважень. Водія відсторонено від подальшого керування транспортними засобами.

Таким чином, з відомостей цього відеозапису, об`єктивно вбачаються обставини події, хід спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, виявлення у нього ознак наркотичного сп`яніння, законну вимогу працівника поліції на проходження в установленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння та відмову водія від проходження огляду на стан сп`яніння у відповідному медичному закладі, а також визнання керування транспортним засобом.

Крім того, вимога поліцейського про необхідність проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння була чіткою і зрозумілою для сприйняття, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 не було об`єктивних підстав для не проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку, що, у свою чергу, свідчить про умисне бажання уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме відмова від вимоги поліцейського пройти в установленому порядку огляду на стан сп`яніння у медичному закладі є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, незалежно від того, чи був водій в стані сп`яніння чи ні.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Однак, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на захист, звернувшись за допомогою до професійного адвоката, не скористався своєю процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі.

Більш того, матеріали справи не містять відомостей про те, що стороною захисту подавалася заява у порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації цих матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків при складанні адміністративного матеріалу відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП.

Також стороною захисту не надано відомостей про те, що вони зверталися до суду в порядку КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності працівників патрульної поліції.

Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження їх версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та заслуговують на увагу.

Посилання захисника на порушення вимог ст. 256 КУпАП через невірне написання в в протоколі про адміністративне правопорушення прізвища « ОСОБА_3 » замість « ОСОБА_4 », апеляційний суд не приймає та вважає технічною опискою, яка не впливає на суть правопорушення.

Протокол власноруч підписаний ОСОБА_1 , та є доказом у розумінні положень ст.251 КУпАП.

Щодо доводів про складання протоколу іншим інспектором, ніж тим, що проводив огляд на стан сп`яніння, апеляційний суд зазначає, що обидва працівники поліції входили до складу одного екіпажу, діяли узгоджено, і інспектор Дмитренко Г.О. як службова особа мала повноваження на складання протоколу на підставі інформації та доказів, отриманих під час несення служби.

Доводи захисника Олійник С.В. про те, що у ОСОБА_1 були відсутні ознаки наркотичного сп`яніння, а працівники поліції не повідомили йому цих ознак, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жодним чином не спростовують висновків суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Більш того, підстави вважати чи перебуває особа у стані наркотичного сп`яніння відноситься до виключних повноважень працівників поліції, цьому кореспондує обов`язок водія на вимогу поліцейського пройти в установленому законом порядку огляд у відповідному медичному закладі, що і було запропоновано останньому.

Підстави, умови та порядок проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння визначені ст.266 КУпАП, п.2.5 ПДР України та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року № 1452/735.

За змістом цих нормативних документів водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти огляд з метою встановлення стану сп`яніння.

Відповідно до п.2 Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно з п.4 Розділу І вищенаведеної Інструкції вбачається, що ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак наркотичного сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а саме пройти відповідний огляд в установленому порядку. Крім того, водій транспортного засобу повинен своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп`яніння, чи відмовиться від нього, працівник поліції вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала таку згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров`я.

При цьому, посилання у протоколі на ознаки наркотичного сп`яніння, які є підставою для проведення відповідного огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, відповідає роз`ясненням, що містяться в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати у протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Поняття «виявлення у особи ознак сп`яніння» та «встановлення стану сп`яніння особи» є різними за своїм змістом. Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, тощо і саме ці ознаки є підставою для проходження огляду на стан сп`яніння (п.2.5 ПДР).

Виявлення ознак, із врахуванням вимог діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.

Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння є його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1 №278566 від 22 березня 2025 року.

Зазначене беззаперечно свідчить про обґрунтованість встановлених працівниками поліції ознак наркотичного сп`яніння, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення та направленні на огляд водія, що свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.

В силу ст. 252 КУпАП, відповідно до якої, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними, а від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними.

Твердження сторони захисту про те, що відеозапис події не є повним, у зв`язку з чим його слід визнати неналежним та недопустимим доказом, є необґрунтованими, у зв`язку із наступним.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про національну поліцію» врегульовано застосування поліцейськими технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Крім того, статтею 266 КУпАП та положеннями «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» унормовано використання поліцейськими технічних засобів відеозапису при фіксуванні відмови особи, від проходження огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Крім того, слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Норми ст. 251 КУпАП встановлюють характер джерел та змісту доказової інформації по справі, це «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Слід зазначити, що тільки у справах про адміністративні правопорушення докази можуть мати відносний характер і полягають у тому, що зміст таких доказів відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обстановку, що має значення для правильного розгляду справи. Водночас, докази, що мають відносний характер можуть незначно корелювати з фактичними даними, які мають тісний зв`язок із фактами предмета доведення, що, в свою чергу, здатні підтвердити існування чи відсутність доказових фактів.

Вимогами ч.2 ст.266 КУпАП визначено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.

Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

З відомостей матеріалів справи вбачається, що відеозапис у цій справі доданий до протоколу ЕПР1 №278566 від 22 березня 2025 року відповідальною особою, а матеріали справи не містять даних про незаконне його походження.

Таким чином, відеозапис, здійснений працівником поліції, містить фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, як це передбачено ст. 251 КУпАП.

Поряд із цим, вказаний відеозапис не є єдиним доказом у справі, цей запис узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

При цьому, доводи захисника Олійник С.В. про те, що матеріали справи не містять відомостей керування ОСОБА_1 транспортним засобом, є безпідставними та спростовується відомостями, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та відеозапису події за участю останнього.

Зокрема, з відеозапису вбачається факт руху транспортного засобу «Renauil Megane», з номерним знаком НОМЕР_2 , яке на вимогу працівника поліції здійснило зупинку біля блоків на стаціонарному блокпосту.

Більш того, факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 підтверджений ним особисто, як на відеозаписі, так і у протоколі про адміністративне правопорушення. Заперечення від ОСОБА_1 щодо керування транспортним засобом при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відсутні, навпаки, останній під час спілкування з працівниками поліції поводивсебе як водій цього транспортного засобу.

Таким чином, твердження сторони захисту про те, що на відеозаписах відсутній факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом апеляційним судом розцінюється як обраний спосіб захисту.

Що стосується доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_1 самостійно пройшов огляд в медичному закладі, за результатами якого останній не перебував у стані наркотичного сп`яніння, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.4 ст.266 КУпАП, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладі охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складання висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструються в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі здоров`я.

Згідно з положеннями ч.5 ст.266 КУпАП, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений із порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

З виписки із медичної карти амбулаторного хворого №253 від 22 березня 2025 року вбачається, що огляд ОСОБА_1 відбувався за власною ініціативою та без присутності працівників поліції, а тому відповідно до вимог ч.5 ст.266 КУпАП такий огляд не може вважатися дійсним.

Апеляційний суд вважає, що даний огляд був проведений із порушенням визначеного порядку, передбаченого ч.4 ст.266 КУпАП та п.17 Розділу Інструкції, де зазначено, що огляд на стан сп`яніння, складання висновку за результатами огляду та повідомлення його змісту оглянутій особі, проводиться в присутності поліцейського, який доставив цю особу для огляду. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений із порушенням вимог ст.266 КУпАП (ч.5 ст.266 КУпАП) вважається недійсним, а тому твердження сторони захисту в цій частині є необґрунтованими.

Більш того, дії ОСОБА_1 , які полягали в порушенні п.2.5 Правил дорожнього руху, кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Стосовно доводів апеляційної скарги захисника Олійник С.В. з приводу закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із вчиненням ОСОБА_1 дій у стані крайньої необхідності, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності.

Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

У ході розгляду справи не було встановлено будь-якої дійсної, реальної небезпеки, яка загрожувала державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, а також будь-якої заподіяної та відверненої шкоди водієм ОСОБА_1 .

Так, згідно висновків службового розслідування в/ч НОМЕР_1 НГУ вбачається, що службове розслідування для з`ясування причин та умов, що призвели до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП старшим сержантом ОСОБА_1 завершити, та за не порушення військової дисципліни, вимог ст.ст.1-4 Закону України «Про Дисциплінарний статуту Збройних Сил України «, ст.ст.11,13, 127, 128 Закону України «Про Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», водію автомобільного відділення штабного взводу штабної роти НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення старшому сержанту ОСОБА_1 не оголошувати стягнення.

Поряд із цим, за клопотанням сторони захисту, в суді апеляційної інстанції був допитаний свідок ОСОБА_5 , який пояснив, що 22 березня 2025 року він був безпосереднім командиром ОСОБА_1 . На момент складання протоколу стосовно ОСОБА_1 мені зателефонував командир роти та сказав підготовити транспорт для передачі. Військовослужбовець ОСОБА_1 на той момент перебував у місці тимчасової дислокації, де ми проживали, та я в усному порядку йому про це повідомив, що треба їхати та готувати машини. Підготувати машину означає, що все повинно бути в ідеальному стані, без пошкоджень, тобто в якому стані військовослужбовець отримував машину, в такому стані необхідно її повернути. Для цих дій необхідно певний час. Поряд із цим, необхідно підготовити ще і відповідну документацію. Через деякий час мені повідомили про те, що на ОСОБА_1 було складено протокол, після чого я повідомив про це вищестояще керівництво, та мені сказали, що ОСОБА_1 нікуди не їде і потрібно займатися його протоколом. Ми разом із старшим сержантом ОСОБА_6 поїхали до ОСОБА_1 , та останній пройшов огляд на стан сп`яніння, за результатами якого алкогольного та наркотичного сп`яніння не встановлено. Після чого було проведено службове розслідування за даним фактом, за результатами якого було виявлено відсутність в діях ОСОБА_1 будь-якого правопорушення. Свідок також зазначив, що коли військовослужбовець отримує наказ, він повинен його виконати, якщо він його не виконує, то телефонує та повідомляє причину цього невиконання, але за невиконання наказу є відповідальність.

Таким чином, апеляційний суд не ставить під сумнів виконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків та не виключає наявність наказу командира щодо виконання ним цих обов`язків, але стороною захисту не надано доказів щодо невідкладності наказу, що заважало ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Крім того, слід звернути увагу, що на відеозаписі, наявного в матеріалах справи, ОСОБА_1 поводить себе спокійно, відмовляючись пройти огляд на стан сп`яніння за встановленою законодавством процедурою, не посилається на обставини та причини, що унеможливлюють проходження ним огляду на стан наркотичного сп`яніння у відповідному медичному закладі, зокрема, невідкладне виконання наказу командира та, навпаки, пояснював, що він поспішає, не є військовим, є цивільною особою.

Таким чином, посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, не ґрунтується на вимогах закону та не спростовують наявності в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Доводи про провокацію з боку працівників поліції є необґрунтованими, оскільки це не знаходить свого підтвердження в матеріалах справи. ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви», §55 зазначає, що на стороні, яка стверджує про провокацію, лежить обов`язок довести її факт, чого у даній справі не було зроблено, а тому ці твердження сторони захисту суд апеляційної інстанції розцінює, як обраний спосіб захисту, та ставиться до них критично.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права на захист під час розгляду справи в суді першої інстанції, то суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що в апеляційному розгляді приймали участь ОСОБА_1 разом із своїм захисником – адвокатом Олійник С.В., при цьому сторона захисту не була позбавлена можливості надати усні та письмові пояснення, заявляти відповідні клопотання, надавати докази та реалізувати інші права, які могли бути використані в суді першої інстанції, у тому самому обсязі, які були реалізовані під час апеляційного розгляду. Отже, будь-які обмеження, які сторона захисту могла зазнати, були компенсовані у межах апеляційного провадження, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що у цій справі було дотримано право ОСОБА_1 на захист, а також право на розгляд його справи компетентним та незалежним судом, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Поряд із цим, у матеріалах справи наявна довідка інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №3 УПП в Харківській області, ДПП, лейтенанта поліції, ОСОБА_7 , згідно якої ОСОБА_1 , згідно облікових даних ІПНП, має посвідчення водія серії НОМЕР_4 (арк.2), що свідчить про позитивне складення ним іспиту на знання вимог Правил дорожнього руху, а тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останній знає правила дорожнього руху, в тому числі п. 2.5.

Апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорував Правила дорожнього руху, що також свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та вірно притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставною.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

У зв`язку з викладеним, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання захисника Олійник С.В. про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Немишлянського районного суду м.Харкова від 13 березня 2026 року стосовно ОСОБА_1 задовольнити, поновивши їй цей строк.

Апеляційну скаргу захисника Олійник С.В. залишити без задоволення.

Постанову судді Немишлянського районного суду м.Харкова від 13 березня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков