Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №641/1124/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 641/1124/26

Номер провадження 22-ц/818/3085/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Мальованого Ю.М.,

суддів – Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року в складі судді Кожихової Г.В. по справі № 641/1124/26 за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 в якому просила встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шлюб між якими зареєстровано 19 лютого 2019 року в Харківському міському відділі ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про що зроблено відповідний актовий запис № 2641.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя - повернуто позивачу.

Дії позивача ОСОБА_1 щодо повторного звернення до суду із тотожними позовними заявами - визнано неодноразовим зловживанням процесуальними правами.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету штраф в сумі п`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) грн 00 коп.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині визнання дій позивача ОСОБА_1 щодо повторного звернення до суду із тотожними позовними заявами, неодноразовим зловживанням процесуальними правами та накладення в дохід державного бюджету штрафу в сумі п`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16 640,00 грн.

В обґрунтування вказує, що позивач ОСОБА_1 дійсно подавала до суду позовні заяви до ОСОБА_2 про встановлення режимму окремого проживання подружжя. Оскільки між подружжям відбуваються часті сварки, після чого відбувається перемир`я, позивач періодично подавала позов до суду, а коли наставало перемир`я між подружжям, такий спір втрачав актуальність. Крім того, оскільки між ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_2 відбуваються постійні непорозуміння, ОСОБА_1 , задля збереження сім`ї, заради дітей, зверталась з позовом про встановлення режиму окремого проживання подружжя, тобто без розірвання шлюбу. Втім, через різні погляди на життя та вихованняя дітей, що призвводить до частих сварок з чоловіком, у ОСОБА_1 виникає бажання звернутись до суду з позовом про розірвання шлюбу, щоб взагалі припинити шлюбно-сімейні відносини. Але ж відповідач пом`якшує свою поведінку та вони миряться, через що її намір розірвати шлюб з відповідачем перестає бути актуальним. Відповідач не хоче розривати шлюб, не хоче з`являтися в судове засідання та не хоче проживати в окремому режимі, і через все це страждають малолітні діти, тому позивач ОСОБА_1 стільки разів зверталась до суду з позовом про встановлення режиму окремого проживання подружжя, але до кінця не доводила, оскільки примирялась з чоловіком та намагалась зберегти сім`ю та сумісне проживання заради дітей. При цьому ОСОБА_1 не мала наміру зловживати своїми процесуальними правами, ні в койому разі не намагалась маніпулювати автоматичним розподілом справ, оскільки взагалі не розуміє що це таке і як він відбувається. Її дії не були направлені на затягування розгляду справи, завдання шкоди. Ніяких негативних наслідків від неодноразового звернення з аналогічними позовними вимоги не настало.

Таким чином, сторона позивача вважає, що ознак зловживання наданими ОСОБА_1 процесуальними правами при зверненні з позовом до суду 11 лютого 2026 року не мало міста, а тому правові підстави для накладення на неї заходу процесуального примусу у вигляді штрафу, в порядку ст. 148 ЦПК України при постановленні оскаржуваної ухвали, були відсутні.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 2 статті 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Застосовуючи заходи процесуального примусу та стягуючи з позивача штраф, суд першої інстанції виходив з того, що дії позивача не відповідають завданням та суперечать засадам цивільного судочинства, а тому розцінені судом як зловживання процесуальними правами, а саме маніпуляція автоматизованим розподілом справ, яка полягає в тому, що позивачка більше ніж 8 разів подавала позов до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Згідно ч. ч. 1. 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У цивільному судочинстві діє принцип пропорційності, який є елементом комплексного принципу верховенства права, а саме: суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо, ст. 11 ЦПК України.

Матеріалами справи встановлено, що згідно даних автоматизованої системи документообігу суду та офіційного веб-порталу «Судова влада України»:

- 21 жовтня 2025 року в провадження судді Слобідського районного суду міста Харкова Маньковської О.О. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, яка ухвалою суду від 27 жовтня 2025 року залишена без руху (справа № 641/8015/25). Ухвалою суду від 31 жовтня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу, у зв`язку із надходженням відповідного клопотання представника позивача;

- 27 жовтня 2025 року в провадження судді Слобідського районного суду міста Харкова Онупко М.Ю. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, яка ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року залишена без руху (справа № 641/8239/25) з підстав несплати судового збору та ненадання додатків до позовної заяви;

- 27 жовтня 2025 року в провадження судді Слобідського районного суду міста Харкова Василенко О.Я. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, яка ухвалою суду від 31 жовтня 2025 року залишена без руху (справа № 641/8240/25) з аналогічних підстав;

-12 листопада 2025 року в провадження судді Слобідського районного суду міста Харкова Кожихової Г.В. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, яка ухвалою суду від 12 листопада 2025 року повернута позивачу, дії позивача ОСОБА_1 щодо повторного звернення до суду із тотожними позовними заявами - визнано зловживанням процесуальними правами;

-14 листопада 2025 року в провадження судді Слобідського районного суду міста Харкова Курганникової О.А. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, яка ухвалою суду від 17 листопада 2025 року повернута позивачу, дії позивача ОСОБА_1 щодо повторного звернення до суду із тотожними позовними заявами - визнано зловживанням процесуальними правами;

-12 січня 2026 року в провадження судді Слобідського районного суду міста Харкова Музиченко В.О. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, яка ухвалою суду від 13 січня 2026 року повернута позивачу (справа № 641/169/26) з підстав до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України.

-12 січня 2026 року в провадження судді Слобідського районного суду міста Харкова Богдан М.В. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, яка ухвалою суду від 13 січня 2026 року повернута позивачу (справа № 641/171/26) з підстав до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України;

-27 січня 2026 року в провадження судді Слобідського районного суду міста Харкова Музиченко В.О. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, яка ухвалою суду від 28 січня 2026 року повернуто позивачу (справа № 641/557/26) з підстав до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України.

Отже, позовна заява позивача систематично передавалась на розгляд суддів Слобідського районного суду міста Харкова, однак дії позивача не свідчать про її бажання, щоб справа розглядалась суддею, який визначений відповідно до автоматизованого розподілу судової справи.

11 лютого 2026 року до Слобідського районного суду міста Харкова через засоби поштового зв`язку знову надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя ідентичного змісту без підпису позивача, без сплати судового збору та долучення додатків до позовної заяви.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК України).

Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства.

З метою виконання завдання судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отже, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей, така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.

Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій статті 44, частині дев`ятій статті 141, частині першій статті 143, пункті 5 частини першої статті 144, статті 148 ЦПК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина перша статті 143 ЦПК України).

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0, 3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що такі дії ОСОБА_1 не спрямовані на ефективний захист прав, свобод та інтересів заявника, суперечать завданню цивільного судочинства, встановивши факт зловживання процесуальними правами, дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви та за наявності підстав застосував до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді накладення штрафу.

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

З урахуванням наведеного, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права не викликає сумнівів, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи, не допустив порушень норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни судового рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 30 червня 2026 року

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

Н.П. Пилипчук