Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №194/1437/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6793/26 Справа № 194/1437/25 Суддя у 1-й інстанції - СКИБА М. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді БондарЯ.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

сторони:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року, ухваленого суддею Скиба М.М. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (дата складення повного судового рішення не зазначена),

ВСТАНОВИВ

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.03.2024 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №426097578 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 12800 грн. на її банківську картку № НОМЕР_1 на умовах зворотності, платності, строковості, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за його користування відповідно до умов Договору.

28.11.2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу №28/1118-01. 31.12.2020 року Додатковою угодою №26 до зазначеного договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди про викладення тексту договору у новій редакції.

Окрім того 27.02.2025 року між ТОВ "Таліон плюс" та ТОВ "Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів" уклали договір факторингу №27/0225-01, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 426097578.

Після відступлення позивачу права грошової вимоги, відповідач не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості в загальному розмірі 63880,39 грн. та судові витрати у справі.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати дане заочне рішення та ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача понесені судові витрати.

В апеляційній скарзі позивачем зазначені обставини, аналогічні доводам позовної заяви. Також зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено наявне у нього право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №426097578 про надання споживчого кредиту від 23.03.2024 року, укладеним з ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю доказів оплати за договором факторингу. Посилається, що наявні у матеріалах справи документи належним чином підтверджують перехід права вимоги на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу не надано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Колегією суддів встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23 березня 2024 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем був укладений Кредитний договір № 426097578, у порядку визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Згідно з п. 2.1. Договору Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 12800 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА»

Відповідно до умов вказаного Договору відповідачу було надано кредит у розмірі 12800 грн.

Згідно з пунктом 8.3. Договору на момент укладення Договору та отримання першого Траншу за цим Договором Базова процентна ставка складає 2,50 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 912,50 відсотків річних.

На підтвердження надання кредиту шляхом безготівкового зарахування грошей позивач надав копію електронного платіжних доручень від 23.03.2024, 27.03.2024, 30.03.2024, 02.04.2024, 04.04.2024, 05.04.2024, на загальну суму 12800,00 грн., які були переведені на картку відповідача № НОМЕР_2 .

Таким чином суд виснував, що ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" свої зобов`язання за Договором виконало та надало грошові кошти в розмірі 12800 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, встановивши, що між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 склалися відносини споживчого кредитування, вважав доведеною вказану обставину. Разом, з тим суд зазначив, що позивач не підтвердив факту відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ТОВ «Таліон Плюс» своїх прав вимоги за кредитним договором №426097578 від 23.03.2024 року, в якому боржником є ОСОБА_1 , тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суду не може погодитися та погоджується з доводами позивача в цій частині викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

28 листопада 2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118/-01, відповідно до умов якого ТА РЕЄСТРОМ БОРЖНИКІВ право вимоги за договором №426097578 про надання споживчого кредиту від 23.03.2024 року перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». Яке в свою чергу 27 лютого 2025 року відповідно до договору факторингу №27/0225-01 передало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №426097578 від 23.03.2024 року до позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Перелічені вище документи містять підписи сторін та підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", до фактора, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У даній справі договори факторингу у встановленому законом порядку відповідачем не визнавався недійсним.

Враховуючи, що відповідач не оспорив зазначені вище договори, не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.

Отже, відповідні договори факторингу є чинними, їх дійсність ніким не оспорено, а тому вони підлягають до виконання.

Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.

Таким чином, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

В даному випадку суду першої інстанції було надано копію Договору факторингу, витяг з реєстру боржників до договорів факторингу, що в свою чергу підтверджує та дозволяє дійти висновку, що ТОВ «Факторингова компанія «ТАЛІОН ПЛЮС» одержав від первісного кредитора право вимоги по заборгованості відповідача.

Крім того, слід наголосити на тому, що договір факторингу між первісними кредиторами та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Тобто, не надання суду першої інстанції окремо визначеного додатку до договорів факторингу не може слугувати підставою для відмови в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

При цьому закон не містить конкретного переліку таких доказів.

Ні положення статті 512 ЦК України, ні положення статті 517 цього Кодексу не пов`язують факт виникнення у нового кредитора правових вимог у зобов`язанні з передачі документів, які засвідчують правові вимоги, що передаються, і так само не передбачають зобов`язань первісного кредитора передавати новому кредиторові оригінали таких документів.

Верховним Судом в постанові від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні [...], а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що долучені до позову договір факторингу та реєстр боржників є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Апеляційний суд звертає також увагу, що згідно зі статтею 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, на момент його виконання.

Жодних заперечень щодо зобов`язання зі сплати боргу ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", як і доказів про сплату цього боргу попередньому кредитору, чи принаймні вживала заходів для такої сплати ОСОБА_1 не навела, відповідно решта правовідносин, які виникли з договору факторингу, зокрема й його оплата, стосуються лише його сторін ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» і не впливають на обсяг прав і обов`язків відповідачки.

Відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України«Про електроннийцифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону відповідно до Закону України«Про електроннийцифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.

Як видно з матеріалів справи договір про надання споживчого кредиту між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, місце проживання, електронну адресу, номери телефонів.

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав ОСОБА_1 за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявниця використала для підтвердження підписання договору позики.

Сторони узгодили розмір кредитів, грошову одиницю, в якій надано кредити, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Укладаючи договір №426097578 про надання споживчого кредиту від 23.03.2024 року сторони погодили наступні умови:

Згідно з умовами договору товариство надає споживачу кошти у кредит у національній валюті України гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума кредиту (загальний розмір) становить 12800,00 грн. Кредит надається строком до 1826 днів,(дисконтний період 30 днів з можливістю продовження). Тип процентної ставки фіксована. За період від дати видачі першого траншу до 22.04.2024 року включно розрахунок витрат за кредитом здійснюється за процентною ставкою 0,73%. Стандартна процента ставка 2,5 % в день.

Отже враховуючи вищенаведене, нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, яке підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеними між первісним кредитором і ОСОБА_1 , надані суду позивачем, є належними та допустимими доказами, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (ст. 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів немає.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте, відповідачка відзиву на позовну заяву не подала, як і жодних доказів, які б спростовували розмір заборгованості або свідчили про її погашення.

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за Кредитним договором №426097578 від 23.03.2024 року, яку він просив стягнути, становить 63880,39 грн., що складається з: 12818,06 грн. – заборгованість за кредитом, 44662,42 грн. – заборгованість за нарахованими процентами, 6399,91 грн. – неустойка.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судом встановлено, що кредитний договір укладено 23.03.2024 року року, відповідно і штрафні санкції нараховані після 24.02.2022 року. Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо розміру процентів, які заявлені до стягнення позивачем колегія суддів зазначає наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», звертаючись до суду з позовом, просив у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом - ставкою 2,5 % – 912,50 % річних (п. 8.3 кредитного договору).

Проте, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24 грудня 2023 року згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроєкту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону(яким, зокрема, доповнено п. 17розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір кредитної лінії №426097578 укладений відповідачем з першим кредитором 23.03.2024 року, тобто, після внесення та набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому положення п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Зі змісту положень ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Відповідно, визначений договором розмір денної процентної ставки не відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».

Отримано кредит відповідачем декількома траншами всього в сумі 20700 грн., після часткового погашення станом на 28.05.2024 року -залишилося 12818,06 грн.

Ставка процентна за законом не може перевищувати 1%, тому розмір процентів за цей складає 12818,06*275*1,0%= 35249.66 грн.

Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 35249.66 грн.

Отже апеляційна скарга представника відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду – скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог, про стягнення тіла кредиту та процентів у розрахунку, наведеному колегією суддів. Крім того, з відповідача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме по сплаті судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій в сумі 5677,50 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.

Заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором №426097578 про надання споживчого кредиту від 23.03.2024 року у розмірі 48067,72 гривень, з яких 12818,06 гривень заборгованість за кредитом, 35249,66 гривень – заборгованість за процентами.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5677,50 грн..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 01 липня 2026 року.

Головуючий

Судді