Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №179/145/26 — Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

справа № 179/145/26

провадження № 2/179/454/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року с-ще Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

у складі головуючого судді Кравченко О.Ю.

за участю секретаря судового засідання Чабаненко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

УСТАНОВИВ:

До Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 27.07.2019 вони з відповідачкою ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, спільних дітей не мають. Подружнє життя не склалося внаслідок несумісності характерів, втрати взаємної довіри, непорозумінь та конфліктів. Подружні стосунки між ними фактично припинені вже тривалий час. Спільного господарства не ведуть. За наявною у позивача інформацією, відповідач повернулася на батьківщину, спільне життя стало неможливим. Оскільки фактичні сімейні стосунки припинені давно, тому час на примирення позивач просить не надавати. Зазначає, що подальше збереження шлюбу суперечить його інтересам.

На підставі наведеного, позивач просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою, зареєстрований 27.07.2019 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Магдалинівському, Петриківському, Царичанському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровські області.

Ухвалою суду від 23.02.2026 позовна заява залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.03.2026 відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін. Відповідачу запропоновано подати відзив.

В судове засідання позивач та його представник, адвокат Підуст В.А., не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач в позовній заяві просив розглянути справу у його відсутність. Представник відповідача подала заяву про розгляд справи без присутності позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, шляхом опублікування оголошення на веб-порталі судової влади України, про причини своєї неявки суд не повідомляла. Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, що не з`явились у судове засідання.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши доводи позовної заяви та надані письмові докази, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що 27 липня 2019 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою Республіки Білорусь, Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Магдалинівському, Петриківському, Царичанському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області був зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис №80 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Спільних дітей сторони не мають.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Згідно п.7 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2019 року в справі № 553/703/18 (провадження №61-7956св19) зроблено висновок по застосуванню статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» та вказано, що «якщо подружжя, що є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України. У випадку відсутності такої ситуації - правові наслідки шлюбу визначаються правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином».

Отже з огляду на те, що хоча відповідачка і є громадянкою Республіки Білорусь, тобто іншої держави, але шлюб між сторонами зареєстрований на території України, позивач є громадянином України, сторони мешкали на території України, а відтак суд вважає, що до даних правовідносин слід застосувати законодавство України.

Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статті 21 Сімейного кодексу України (далі – СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч. 1 ст.24 СК України).

За приписами частин третьої, четвертої статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 105 ч. 3 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання його права вимагати розірвання шлюбу.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.

Як передбачено ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

З доводів позивача, викладених у позовній заяві, випливає, що шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони проживають окремо та шлюб набув формальних ознак. У позивача відсутній намір продовжувати шлюб чи зберегти сім`ю.

Відповідачка заперечень щодо доводів позовної заяви не висловила, правом на подання відзиву не скористалася

Приймаючи до уваги існуючі взаємини між подружжям, причини розлучення, вказані в позовній заяві та небажання позивача продовжувати шлюбні відносини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки почуттів взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки у родині немає, тобто морально-правові основи шлюбу відсутні. Заходи щодо примирення подружжя та збереження родини неможливі, оскільки жодна із сторін не висловила бажання щодо надання строку для примирення.

Враховуючи те, що однією з основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, суд вважає, що у зв`язку з відсутністю вільної згоди позивача на продовження шлюбу, а також згідно принципу добровільності шлюбу, подальше збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому шлюб між сторонами необхідно розірвати.

Згідно ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (ч.3 ст.115 СК України).

Датою ухвалення рішення, у відповідності до ч.5 ст. 268 ЦПК України та правової позиції ОП КЦС ВС у справі 1519/2-5034/11 від 05.09.2022, є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 84, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою Республіки Білорусь, зареєстрований 27 липня 2019 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Магдалинівському, Петриківському, Царичанському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровські області, актовий запис №80.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 01.07.2026.

Суддя О.Ю. Кравченко