Окрема думка від 30 червня 2026 р. у справі №522/1181/24-Е — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Воробйової І. А.

щодо ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2026 року у справі № 522/1181-Е (провадження № 61-9924св25)

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», Акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: Малиновський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року

Ухвалою від 01 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду закрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (далі - ТОВ «Дебт Форс») на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у зазначеній справі.

Ухвалу про закриття касаційного провадження мотивував тим, що після надходження цивільної справи до Верховного Суду з`ясувалося, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2025 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2024 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року, скасовано, а справу призначено до розглядув порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Дебт Форс»,

АТ «УкрСиббанк», треті особи: Малиновський ВДВС, ОСОБА_2, про зняття арешту з нерухомого майна закрито, оскільки справа не підлягає розгляду

в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено порядок вирішення спору

в порядку, визначеному розділом VII ЦПК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на час надходження справи у провадження Верховного Суду предмета процесуального перегляду у касаційному порядку (заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2024 року, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року), - немає, провадження у справі № 522/1181/24-Е закрито, а отже існують підстави для закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ТОВ «Дебт Форс» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року.

З висновками, викладеними в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2026 року, не погоджуюсь у зв`язку із чим, відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України викладаю окрему думку, керуючись такими міркуваннями.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства, серед інших, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи й у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд має бути «встановлений законом», що відзеркалює принцип верховенства права, який є невід`ємною складовою системи захисту, встановленої Конвенцією та протоколами до неї (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року у справі «Jоrgicпроти Німеччини», № 74613/01, § 64).

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. ЄСПЛ підкреслив, що суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом [пункти 27, 28 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine)].

Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції дає підстави виокремити, серед інших, таку складову поняття «суд, встановлений законом», як компетенційна, яка, зокрема, стосується не лише правильного застосування правил юрисдикції, а і використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.

Процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також для того, щоб учасники судового провадження мали право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до всіх - не лише до сторін провадження, а й до національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія-97» проти України», пункт 47).

У вузькому значенні право на справедливий судовий розгляд називається правомна належну судову процедуру. Поцесуальний закон надає учасникам судового процесу відповідні процесуальні гарантії, які забезпечують їм реалізацію права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в статті 6 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ від 09 січня 2013 рокуу справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) ЄСПЛ констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм.

Суд, який не дотримується норм процесуального закону, не може в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ вважатися «судом, заснованим на законних підставах».

Вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Згідно з конституційним принципом, закладеним у частині другій статті 19 Конституції України, суд як державний орган і суб`єкт публічного права зобов`язаний «...діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

ЦПК України встановлює повноваження, якими наділені суди кожної з інстанцій при прийнятті скарг (заяв) та розгляді справ по суті.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави для відкриття касаційного провадження у справі та відмови у відкритті касаційного провадження визначені у статті 394 ЦПК України.

Підстави для закриття касаційного провадження визначено у статті 396 ЦПК України, у частині першій якої передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження якщо:

1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги;

2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося;

4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом;

5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вказана норма не містить такої підстави для закриття касаційного провадження, як відсутність на час надходження справи до Верховного Суду процесуального предмета перегляду у касаційному порядку.

Виключно ЦПК України можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження, в тому числі щодо його закриття. У Верховного Суду відсутні підстави відступати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6Конвенції.

Відсутність у статті 396 ЦПК України повноважень суду касаційноїінстанції на закриття касаційного провадження у випадку, коли після його відкриття настали обставини, за яких вбачається відсутність предмета процесуального перегляду, не можна розцінювати як прогалину у праві (яка б надавала можливість застосувати аналогію, зокрема як закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору за пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України), що виключає можливість формулювання судом правила поведінки, яке фактично розширює повноваження касаційного суду порівнено з визначеною у процесуальному законі нормою, яка визначає перелік підстав для закриття касаційного провадження.

Не заперечую, що за певних виключних умов допускається можливість закриття касаційного провадження, зокрема у випадку відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення, які не підлягали перегляду в суді касаційної інстанції, що само по собі не ставить під загрозу порушення суть права заявника на доступ до суду.

Проте у випадку, що розглядався, Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на судові рішення, які підлягали касаційному оскарженню, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і вказували на неправильність висновків судів попередніх інстанцій на момент ухвалення оскаржуваних рішень підлягали перевірці. Ключові аргументи сторони, яка оскаржувала судові рішення у касаційному порядку і ставила під сумнів їх правильність на момент ухвалення, потребували оцінки і відповіді.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції вмежах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими(частина перша статті 400 ЦПК України).

Повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги визначені у статті 409 ЦПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

З урахуванням наведеного вважаю, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла помилкових висновків про закриття касаційного провадження, посилаючись на відсутність процесуального предмета перегляду, оскільки за наявними у цій справі обставинами, у Верховного Суду не було перешкод переглянути у касаційному порядку правильність оскаржуваних судових рішень в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірити законність і обґрунтованість цих рішень на момент їх ухвалення та в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) ухвалити судове рішення за результатами касаційного провадження, відповідно до повноважень, визначених у статті 409 ЦПК України.

Суддя І. А. Воробйова