Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №127/18316/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року

м. Київ

справа № 127/18316/20

провадження № 61-2225св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Собчук Валентин Васильович,

стягувач - ОСОБА_1 ,

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Омельчук Сергій Леонідович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року у складі колегії суддів Матківської М. В., Сопруна В. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області (далі - приватний виконавець) Собчук В. В. звернувся до суд із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти,

в якому просив надати дозвіл на реалізацію нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , а саме: житлового будинку із спорудами, загальною площею

109,8 кв. м, житловою площею 63,9 кв. м, в якому зареєстровані малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та земельної ділянки, кадастровий номер 510136600:02:074:0074, загальною площею 0,028 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до виконавчого листа № 127/18316/20, виданого 30 грудня 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області згідно з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2022 року, яке набрало законної сили.

Подання мотивовано тим, що вказане рішення суду не виконане. В ході здійснення виконавчих дій у боржника знайдено таке майно: житловий будинок із спорудами загальною площею 109,8 кв. м та земельна ділянка загальною площею 0,028 га, що розташовані на АДРЕСА_1 . За цією адресою зареєстровані двоє малолітніх дітей. З метою виконання рішення суду приватний виконавець звернувся до органу опіки та піклування для отримання дозволу на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають малолітні діти, однак у його задоволенні відмовлено.

Реєстрація малолітніх дітей у будинку боржника проведена під час дії арешту на майно і спрямована виключно на недопущення звернення стягнення на майно.

Малолітні діти є онуками боржника і зареєстровані за адресою знаходження його нерухомого майна, проте будинком не користуються та не проживають у ньому.

Діти народилися у Федеративній Республіці Німеччині (далі - ФРН), де з народження проживають із своїми батьками: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які мають іще одну дитину - ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Вінниці, але не зареєстрована за адресою реєстрації матері, що також вказує на її проживання із батьками у ФРН. Там же проживає сам боржник ОСОБА_2 та його колишня дружина Шумська Н. М .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області від 04 грудня 2024 року відмовив у задоволенні подання приватного виконавця Собчука В. В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, у якому зареєстровані діти, суд першої інстанції керувався тим, що таке подання є передчасним, оскільки всі встановлені судом обставини свідчать про те, що звернення стягнення на нерухоме майно буде неспівмірним із порушенням прав малолітніх дітей на житло.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Вінницький апеляційний суд постановою від 22 січня 2025 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2024 року скасував і ухвалив нове судове рішення.

Подання приватного виконавця Собчука В. В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , задовольнив.

Надав дозвіл на реалізацію нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , а саме: житлового будинку зі спорудами, загальною площею 109,8 кв. м, житловою площею 63,9 кв. м, в якому зареєстровані малолітні ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та земельної ділянки, кадастровий номер 0510136600:02:074:0074, загальною площею 0,028 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно

до виконавчого листа № 127/18316/20, виданого 30 грудня 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звернення стягнення на житловий будинок, який належить на праві приватної власності дідові малолітніх дітей, в якому ці діти зареєстровані, але не проживають, не порушують прав дітей, оскільки вони мають право на проживання за місцем проживання кожного із їх батьків.

Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги

20 лютого 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Омельчук С. Л., засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року і залишити в силі ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) та постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі

№ 2-537/11 (провадження № 61-5415св22), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не оцінив через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме з якого часу діти зареєстровані у спірному приміщенні, не надав оцінки отриманню встановленого чинним законодавством порядку їх реєстрації та вселення у спірне приміщення, не врахував, що спірне приміщення є єдиним місцем їх постійного проживання та не встановив чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватися як постійне місце проживання дітей.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець Собчук В. В. вказує на законність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Провадження в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 травня 2025 року колегією суддів у складі Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження, витребував матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційні скарги.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 вересня 2022 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

в цивільній справі № 127/18316/20, яке набрало законної сили 15 грудня

2022 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 115 000,00 доларів США боргу за договором позики від 06 лютого 2014 року (том 3, а. с.17-20).

30 грудня 2022 року представник позивача Синяковича О. В. отримав виконавчий лист у справі № 127/18316/20 (том 3, а. с.70).

09 січня 2023 року постановою приватного виконавця Собчука В. В. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_6 (том 3, а. с.144).

24 вересня 2023 року постановами приватного виконавця Собчука В. В. накладено арешти на житловий будинок зі спорудами, загальною прощею 109,8 кв. м, житловою площею 63,9 кв. м, та на земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:074:0074, загальною площею 0,0280 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (том 3, а. с.145-148).

13 травня 2024 року приватний виконавець Собчук В. В. звернувся до Вінницької міської ради із листом № 1894, яким просив розглянути питання про можливість надання дозволу органом опіки та піклування на реалізацію будинку, власником якого є ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні діти, шляхом проведення електронних торгів (том 3, а. с.149).

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 13 червня 2024 року № 1430 відмовлено приватному виконавцю Собчуку В. В. у наданні дозволу на реалізацію будинку АДРЕСА_1 , право користування яким мають малолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 3, а. с.150-151).

З довідок Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 12 жовтня 2023 року № 69721, від 06 травня 2019 року № 26419 та № 26422 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані двоє малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також троє повнолітніх осіб (том 3, а. с.152-154). Діти зареєстровані за цією адресою з 06 травня 2019 року.

Батьками дітей є: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , виданими відділами реєстрації актів цивільного стану ФРН, копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 27 квітня 2010 року

(том 3, а. с.156-158). ІНФОРМАЦІЯ_3 у цих батьків народилась ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 03 вересня 2021 року (том 3, а. с.159).

З листа Департаменту освіти Вінницької міської ради від 03 вересня 2024 року № 15/00/011/158448 вбачається, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в закладах дошкільної світи, загальної середньої освіти та позашкільної освіти на території Вінницької міської територіальної громади не навчаються (том 3, а. с.186).

Згідно з листом Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 19 вересня 2024 року № 19-64562/18/24-Вих, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в останнє в`їжджали на територію України 09 липня 2019 року, де перебували до 28 лютого 2022 року (том 3, а. с.194-201).

ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , актовий запис № 4601 від 13 жовтня 1989 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, повторно 25 травня 2010 року (том 3, а. с.155).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає з огляду на таке.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу

між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України

«Про виконавче провадження»).

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року

за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника,

а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від можливого порушення.

Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) , також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним стосовно однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі

№ 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, вказано, що «на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців». […]

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Розглянувши вказану справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність отримання державним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, однак саме у цій справі не погодилася з доводами скаржниці, оскільки дійшла висновку, що у її онуків житлові права на її нерухомість не виникли з огляду на недобросовісні дії скаржниці щодо реєстрації місця проживання власних онуків саме з метою перешкоджання виконавчому провадженню.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 295/2933/15-ц (провадження № 61-16109св21) зазначено, що пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. У разі звернення особи, яка вважає, що її права порушено діями або бездіяльністю державного/приватного виконавця, оцінку діям виконавця щодо виконання судового рішення із урахуванням прав дітей (якщо такі права порушуються) надає саме суд, враховуючи конкретні обставини справи, а також доводи сторін спору.

Статтею 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Згідно із частиною першою статті 144 СК України батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов`язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України). Цьому кореспондує абзац другий частини другої статті 13 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (частини перша та третя статті 160 СК України).

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків.

З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові

від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, сам факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Правочин щодо відчуження за договором купівлі-продажу квартири, яка належить на праві приватної власності бабі малолітньої дитини, в якій ця дитина проживала, не порушують прав цієї дитини, оскільки вона має право на проживання за місцем проживання кожного з її батьків.

Верховний Суд у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 травня 2019 року в справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року в справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року в справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), зазначив, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Суд апеляційної інстанції повно та всебічно оцінивши наявні у справі докази, встановивши, що малолітні діти, які зареєстровані у спірному будинку є онуками боржника, народилися та проживають у ФРН, батьки яких також є громадянами ФРН та проживають за межами території України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання приватного виконавця.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли

під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору

на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів

не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого і правильного висновку суду апеляційної інстанції про задоволення подання приватного виконавця.

Щодо клопотання про відмову від касаційної скарги

30 жовтня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання

Шумської Н. М. , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності, про відмову від касаційної скарги.

05 січня 2026 року Шумська Н. М. , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності, повідомила суду про обізнаність ОСОБА_2 та Шумської Н. М. про наслідки закриття касаційного провадження, передбачені частиною п`ятою статті 398 ЦПК України.

У пункті 18 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.

Підпунктом 11 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.

Частиною четвертою статті 131-2 Конституції України визначено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визначені судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Із 01 січня 2017 року представництво у Верховному Суді та судах касаційної інстанції у справах, провадження у яких розпочате після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися виключно адвокатами.

Як убачається зі змісту частини першої та другої статті 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають із трудових відносин, а також справ

у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правової допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Таким чином, у суді касаційної інстанції представництво від імені заявника в усіх категоріях справ, окрім малозначних справ та справ із трудових спорів, може здійснюватися виключно адвокатом або законним представником.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина шоста статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі складає суму у розмірі 115 000,00 доларів США. Справа, яка переглядається, до категорії малозначних справ не відноситься.

Колегія суддів зауважує, що подання заяви про відмову від касаційної скарги за своєю суттю є процесуальною формою реалізації повноважень із представництва.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що початок «вирішення спору» щодо своїх «прав та обов`язків цивільного характеру» пов`язується з поданням цивільного позову (зокрема, «Редька проти України», заява № 19164/04, § 32, ЄСПЛ, від 21 червня 2007 року; «Васильчук проти України», заява № 31387/05, § 49, ЄСПЛ, від 10 грудня 2009 року). Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру («Литвинюк проти України», заява № 55109/08, § 19, ЄСПЛ, від 01 березня 2018 року).

Враховуючи те, що касаційна скарга у цій справі була подана після 01 січня 2017 року, представництво у Верховному Суді як суді касаційної інстанції у цій справі має здійснюватися виключно адвокатами.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24 (провадження № 61-5803сво24).

Клопотання про відмову від касаційної скарги подано та підписано

Шумською Н. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності.

На підтвердження своїх повноважень Шумська Н. М. до касаційної скарги додала нотаріально посвідчену довіреність від 28 серпня 2023 року. Згідно з відкритими даними з Єдиного реєстрі адвокатів України відсутні відомості про здійснення Шумською Н. М. адвокатської діяльності та набуття нею статусу адвоката.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Згідно із частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Колегія суддів звертає увагу, що параграфом 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу ІІІ ЦПК України не врегульовано наслідків у випадку підписання заяви з процесуальних питань особою, яка не має права її підписувати, однак такі наслідки врегульовані пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, відповідно до якої заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано, яка застосовується до таких правовідносин за аналогією Закону.

Отже, клопотання Шумської Н. М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності, підлягає поверненню у зв`язку з поданням такого клопотання особою, яка не має права його підписувати, з врахуванням тієї обставини, що

ОСОБА_2 не підтвердив обізнаність поданого клопотання про відмову від касаційної скарги, а також не засвідчив розуміння наслідків закриття касаційного провадження, передбачених частиною п`ятою статті 398 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Шумської Наталії Михайлівни , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про відмову від касаційної скарги повернути особі, яка його підписала.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Омельчук Сергій Леонідович, залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара