Окрема думка від 29 червня 2026 р. у справі №569/3036/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.,

30 червня 2026 року

м. Київ

справа № 569/3036/24

провадження № 61-4280св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2025 року скасував. Провадження у справі № 569/3036/24за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 про захист ділової репутації та зобов`язання спростувати інформацію закрив.

Колегія суддів вказала, що:

«право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, викладену в телеграмі ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 13 листопада 2023 року за вих. № 372/с у довідці, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд за належними вимогами в адміністративному суді, стосовно припинення відрядження, в якому дані, зафіксовані у телеграмі, будуть доказом».

Не можу погодитися із постановою касаційного суду з таких мотивів.

Фактичні обставини

1. Відповідно до наказу т.в.о. командира в.ч. НОМЕР_1 № 234 від 29 серпня 2023 року ОСОБА_2 начальник командного центру штабу в/ч НОМЕР_1 вибув у відрядження до ОУВ « ОСОБА_3 ».

1.1. Згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 200 від 24 липня 2023 року ОСОБА_4 командир в/ч НОМЕР_1 з 24 липня 2023 року вибув до оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання обов`язків командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

1.2. Згідно наказу № 159 від 02 жовтня 2023 року, виданого командувачем ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_4 , майор ОСОБА_1 , старший офіцер відділення спеціальних дій загону спеціальних дій військової частини НОМЕР_2 з в/ч НОМЕР_2 прибув до складу сил та засобів оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та приступив до виконання бойових (спеціальних) завдань. Підставою було: бойове розпорядження командира оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 28 вересня 2023 року № 313/1849/2362т., рапорт полковника ОСОБА_6 від 02 жовтня 2023 року № 995/в, посвідчення про відрядження № 635/290 від 30 вересня 2023 року.

1.3. Майор ОСОБА_1 прибув у відрядження та був зарахований до складу сил та засобів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », командувачем якого був ОСОБА_4 , та начальником штабу - ОСОБА_2 . Отже, всі питання проходження військової служби ОСОБА_1 з 03 жовтня 2023 року регулювалися ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

1.4. ІНФОРМАЦІЯ_3 за вих. № 372/с за підписом начальника штабу-заступника командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 через засоби «СЕДО» командиру військової частини НОМЕР_2 була надіслана телефонограма наступного змісту: «У зв`язку з невідповідністю професійного рівня вимогам займаної посади, неспроможністю виконувати бойові (спеціальні) завдання, відсутністю належної комунікації та довіри з боку особового складу групи ПсО та інших структурних підрозділів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » просили провести ротацію офіцера взаємодії та застосування підрозділів ПсО майора ОСОБА_1 на іншого підготовленого військовослужбовця у найкоротший термін».

1.5. Зазначена телефонограма була підготовлена та подана на відправлення ОСОБА_2 при виконанні ним посадових обов`язків у ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та адресувалась тільки командиру військової частини НОМЕР_2 для прийняття відповідних управлінських рішень.

1.6. Згідно наказу командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_4 № 217 від 29 листопада 2023 року майор ОСОБА_1 вибув із складу сил та засобів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до військової частини НОМЕР_2 29 листопада 2023 року на підставі: розпорядження командувача оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 23 листопада 2023 року № 313/1849/3144т., рапорт полковника ОСОБА_6 від 29 листопада 2023 року вх. № 1327/в, посвідчення про відрядження № 332 від 28 вересня 2023 року.

1.7. Оперативне угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » припинило свою діяльність.

1.8. Телеграма за №372/с від 13 листопада 2023 року зміст якої позивач вважає такою, що є недостовірною, бездоказовою і такою, що принижує ділову репутацію, передавалась засобами зв`язку військової частини НОМЕР_1 в зв`язку з тим що в оперативному угрупованні військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » була відсутня технічна можливість здійснити так відправку за відсутності необхідних технічних засобів, а військова частина НОМЕР_3 знаходилась територіально близько до оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Право, яке підлягало застосуванню

2. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

2.1. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

2.2. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

2.3. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

2.4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

2.5. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

2.6. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказувала, що «тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22)).

2.7. Касаційний суд вже зазначав, що:

- цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23));

- висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)).

2.8. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див.: п. 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20).

2.9. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

2.10. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

2.11. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що «судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Ці позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших».

2.12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) зазначено:

«47. Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).

48. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної.

49. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом від 5 лютого 2018 року; близький за змістом припис є і в поточній редакції цієї частини, чинній із 23 червня 2018 року).

50. Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

51. Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Інструкції, затвердженої Наказом № 737, оскаржив діяння відповідача, житлова комісія якого не зарахувала позивача на квартирний облік як військовослужбовця. Соціальна гарантія, якої, як він вважав, його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу. Інакше кажучи, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців). З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір позивача з відповідачем є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду».

2.13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) зазначено, що :

«16. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

17. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

18. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

19. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21)).

20. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

21. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

35. Крім того, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу проходження публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України). А за змістом пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба належить до служби публічної.

36. Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку, оскаржив відмову у призначенні йому як особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення. Така гарантія соціального захисту як вказана компенсація є однією з передбачених зазначеним законом пільг для осіб, які проходили військову, тобто публічну службу та набули статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений спір є публічно-правовим, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства».

2.14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

2.15. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Ключове питання

3. У справі, що переглядалася:

ключове питання, яке постало перед колегією суддів, полягало в тому чи стосується спір, що виник між сторонам, проходження військової служби як різновиду публічної?

при звернення із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що негативна характеристика, викладена у телеграмі, мала на меті звести наклеп на його службову діяльність. Позивач вказував, що командир в/ч НОМЕР_2 використав телеграму від 13 листопада 2023 року за вих. № 372/с як підставу відкликання ОСОБА_1 з відрядження. При цьому позивач має відзнаку міністра оборони України № 1559 від 08 грудня 2023 року за роботу виконану у відрядженні до в/ч НОМЕР_1 (а.с.1-3);

у зв`язку із наведеним позивач просив: визнати інформацію викладену відповідачем у телеграмі вих. № 372/с від 13 листопада 2023 року, недостовірною, бездоказовою і такою, що принижує ділову репутацію позивача, у зв`язку з чим визнати дії відповідача протиправними; зобов`язати відповідача спростувати інформацію, викладену в телеграмі вих. №372/с від 13 листопада 2023 року, шляхом відміни оскаржуваної телеграми, підписати і надіслати адресатам (в/ч НОМЕР_2 і в/ч НОМЕР_4 ) нову телеграму зі спростуванням з таким текстом : «Спростування! Інформація викладена в телеграмі вих. №372/с від 13 листопада 2023 року щодо ОСОБА_1 (за підписом начальника штабу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 ) є неправдивою та недостовірною»; надати докази спростування до суду і позивачу;

суди встановили, що згідно з наказом № 159 від 02 жовтня 2023 року, виданим командувачем ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_4 , майор ОСОБА_1 , старший офіцер відділення спеціальних дій загону спеціальних дій військової частини НОМЕР_2 з в/ч НОМЕР_2 прибув до складу сил та засобів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та приступив до виконання бойових (спеціальних) завдань;

ІНФОРМАЦІЯ_3 за вих. № 372/с за підписом начальника штабу-заступника командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 через засоби «СЕДО» командиру військової частини НОМЕР_2 була надіслана телефонограма наступного змісту: «У зв`язку з невідповідністю професійного рівня вимогам займаної посади, неспроможністю виконувати бойові (спеціальні) завдання, відсутністю належної комунікації та довіри з боку особового складу групи ПсО та інших структурних підрозділів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » просили провести ротацію офіцера взаємодії та застосування підрозділів ПсО майора ОСОБА_1 на іншого підготовленого військовослужбовця у найкоротший термін»;

згідно з наказом командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_4 № 217 від 29 листопада 2023 року майор ОСОБА_1 вибув із складу сил та засобів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до військової частини НОМЕР_2 29 листопада 2023 року на підставі: розпорядження командувача оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 23 листопада 2023 року № 313/1849/3144т., рапорт полковника ОСОБА_6 від 29 листопада 2023 року вх. № 1327/в, посвідчення про відрядження № 332 від 28 вересня 2023 року;

у суді першої інстанції військова частина НОМЕР_1 вказувала, що інформація з телеграми ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 13 листопада 2023 року за вих. № 372/с мала наслідком припинення відрядження ОСОБА_1 до ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та його подальше вибуття до військової частини НОМЕР_2 . Тобто спір стосується порядку проходження військової служби, а саме - припинення відрядження, та є спором між військовослужбовцем та особою публічного права (військовою частиною). Розгляд таких справ щодо оскарження особою з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності з приводу проходження позивачем військової служби як різновиду публічної служби належить до юрисдикції адміністративних судів (а.с. 79, 87);

отже, на думку позивача, відповідачі розповсюдили інформацію, яка стосується проходження ним військової служби (здійснення повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій військовослужбовця), та яка порушує його немайнові права;

суди не звернули уваги на те, що військова служба є різновидом служби публічної; поза увагою судів залишилось те, що оспорювана інформація стосується належного здійснення позивачем повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій військовослужбовця. Тобто визначений позивачем предмет позову є захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації під час проходження ним військової служби; встановлення правомірності дій військової частини НОМЕР_1 передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення;

суди не врахували, що цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями здійснення повноважень, пов`язаних з належним виконанням завдань і функцій військовослужбовця;

судам слід було закрити провадження у справі, оскільки спір, що виник між сторонам, стосується проходження військової служби як різновиду публічної, а тому віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

4. У зв`язку із наведеним касаційну скаргу слід було задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, провадження у справі закрити, повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду та відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснити позивачу його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до суду адміністративної юрисдикції.

Суддя В. І. Крат