Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №569/3036/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

30 червня 2026 року

м. Київ

справа № 569/3036/24

провадження № 61-4280св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2024 року у складі судді: Панас О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., Хилевич С. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 про захист ділової репутації та зобов`язання спростувати інформацію.

Позов мотивований тим, що у листопаді 2023 року ОСОБА_1 перебував у відрядженні у в/ч НОМЕР_1 , та дізнався від сторонніх осіб про складення про нього телеграми з голослівною негативною характеристикою (за підписом начальника штабу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 ), яка була надіслана на в/ч НОМЕР_2 з метою звести наклеп на нього і його службову діяльність (мотиви поки що йому не відомі).

В адміністративній частині в/ч НОМЕР_1 йому відмовили у наданні копії телеграми вих. №372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4. При персональному зверненні до начальника штабу в/ч НОМЕР_1 , він отримав відмову у отриманні відповіді на його запитання.

Тому по поверненні 01 грудня 2023 року до в/ч НОМЕР_2 він запросив копію цієї телеграми для оскарження, але рішенням командира частини НОМЕР_2 йому усно було відмовлено в отриманні копії цієї телеграми ІНФОРМАЦІЯ_5.

Позивачем було подано заяву про порушення права на доступ до інформації до Уповноваженого з прав людини, та копію до в/ч НОМЕР_2 .

З огляду на вище зазначене, вважає порушенням його немайнових прав, честі, гідності, приниження його ділової репутації шляхом розповсюдження про нього недостовірної інформації в телеграмі вих. №372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4 (за підписом начальника штабу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 ). Цю телеграму було надіслано до в/ч НОМЕР_2 і в/ч НОМЕР_3 , що мало на меті принизити його ділову репутацію.

ОСОБА_1 просив:

визнати інформацію викладену відповідачем у телеграмі вих. № 372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4, недостовірною, бездоказовою і такою, що принижує ділову репутацію позивача, у зв`язку з чим визнати дії відповідача протиправними;

зобов`язати відповідача спростувати інформацію, викладену в телеграмі вих. №372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4, шляхом відміни оскаржуваної телеграми, підписати і надіслати адресатам (в/ч НОМЕР_2 і в/ч НОМЕР_3 ) нову телеграму зі спростуванням з таким текстом : «Спростування! Інформація викладена в телеграмі вих. №372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо ОСОБА_1 (за підписом начальника штабу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 ) є неправдивою та недостовірною»;

надати докази спростування до суду і позивачу.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2024 року залучено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про захист ділової репутації та зобов`язання спростувати інформацію, співвідповідача ОСОБА_2 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

22 березня 2024 року позивачем ОСОБА_1 було подано клопотання про залучення як співвідповідача у справі ОСОБА_2 . Клопотання обґрунтоване тим, що полковник ОСОБА_2 є військовослужбовцем і посадовою особою в/ч НОМЕР_1 (в/ч НОМЕР_1 є Відповідачем), полковник ОСОБА_2 підписав телеграму №372/с з недостовірною інформацією, телеграма № 372 /с була відправлена Відповідачем (в/ч НОМЕР_1 ) по електронним каналам, відповідні копії наказів і телеграма знаходяться в матеріалах справи. Таким чином, п/к ОСОБА_2 , перебуваючи на службі в в/ч НОМЕР_1 , підписав телеграму №372/с з недостовірною інформацією, а Відповідач поширив цю телеграму, а тому відповідач і співвідповідач мають спростувати цю інформацію;

з метою повного, об`єктивного та справедливого розгляду справи, суд прийшов до висновку, що заява позивача ОСОБА_1 про залучення співвідповідача подана відповідно до вимог частини третьої статті 51 ЦПК, а тому підлягає до задоволення.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

визначений позивачем предмет позову є захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації під час проходження ним службових обов`язків. У період коли мало місце підготовки та направлення оспорюваної телеграми, ОСОБА_1 проходив військову службу в ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а не військовій частині НОМЕР_1 . Тому позовна заява в частині визнання інформації, викладеної відповідачем (НОМЕР_1, так як позов було пред`явлено до них, а в подальшому вимоги не змінювалися) недостовірною, бездоказовою і такою, що принижує репутацію позивача та спростування ними інформації викладеної у телеграмі вих. № 372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4 до задоволення не підлягає у зв`язку з тим, що цей відповідач є неналежним. Спростувати таку інформацію може лише орган, який її склав, оскільки є автором інформації, яку позивач вважає недостовірною. ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » припинило свою діяльність, документація задана до галузевого архіву у м. Львів;

суд першої інстанції вважав за доцільне роз`яснити позивачу право скористатися судовою практикою Верховного Суду в разі якщо «відсутня» особа», яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа може звернутися із заявою про встановлення факту згідно з абзацом частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону (для прикладу постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20, 333/8899/21).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

ІНФОРМАЦІЯ_4 за вих. № 372/с, за підписом начальника штабу-заступника командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 , через засоби «СЕДО», командиру військової частини НОМЕР_2 була надіслана телефонограма наступного змісту: «у зв`язку з невідповідністю професійного рівня вимогам займаної посади, неспроможністю виконувати бойові (спеціальні) завдання, відсутністю належної комунікації та довіри з боку особового складу групи ПсО та інших структурних підрозділів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » просили провести ротацію офіцера взаємодії та застосування підрозділів ПсО майора ОСОБА_1 на іншого підготовленого військовослужбовця у найкоротший термін». Зазначена телефонограма була підготовлена та подана на відправлення ОСОБА_2 при виконанні ним посадових обов`язків в ОУВ « ОСОБА_6 », та адресувалась командиру військової частини НОМЕР_2 для прийняття відповідних управлінських рішень. Як вбачається з матеріалів справи автором телеграми №372/с був Начальник штабу - заступника командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », полковник, ОСОБА_2 ;

отже, відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 277 ЦК належним відповідачем у справі є ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » тобто особа, у якій виконував повноваження полковник ОСОБА_2 . Сторони взаємно визнали, що оперативне угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » припинило свою діяльність. Відомостей про правонаступників матеріали справи не містять. Тому правильним висновок суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову до неналежного відповідача;

у телеграмі №372/с викладено звернення начальника штаба ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до ВЧ НОМЕР_2 про проведення ротації ОСОБА_1 на іншого військовослужбовця, тобто у цьому випадку мала місце реалізація посадовою особою власних повноважень та функціональних обов`язків, що, відповідно, не може розглядатися як поширення недостовірної інформації ВЧ НОМЕР_1 ;

посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду у справах, де спір виник з інших відносин, то такий недолік не спростовує правильного висновку про можливість встановлення факту недостовірності інформації у порядку передбаченому абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України.

Аргументи учасників справи

03 квітня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2025 року, в якій просив:

рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати;

ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити;

вирішити питання щодо судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

інформація, викладена в телеграмі №372с, містить недостовірну інформацію, оскільки відповідачі не можуть довести протилежне;

ОСОБА_2 є автором телеграми, а в/ч НОМЕР_1 є розповсюджувачем телеграми;

апеляційний суд проігнорував факт встановлення недостовірності інформації та встановлення автора і розповсюджувача;

відсутні докази, на підтвердження слів, викладених у телеграмі №372/с. Тому інформація, яка викладена в телеграмі №372/с, є недостовірною;

співвідповідач на час підписання телеграми №372/с був військовослужбовцем відповідача (в/ч НОМЕР_1 ), а тому відповідно до статті 277 ЦК України поширювачем інформації є юридична особа, в якій працює підписант;

під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

25 квітня 2025 року військова частина НОМЕР_1 через Електронний суд подала відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_8., в якому просила:

відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 ;

вирішити питання щодо судових витрат.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

начальник штабу - заступник командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » полковник ОСОБА_2 в телеграмі від ІНФОРМАЦІЯ_4 №372/с лише звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 з проханням провести ротацію військовослужбовців та прийняття рішення про заміну ОСОБА_1 на іншого військовослужбовця, однак саме рішення про ротацію не приймалось посадовими особами ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » або військової частини НОМЕР_1 . Тому військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у справі. Фактичне поширення інформації було здійснено посадовими особами ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

зміст телеграми від ІНФОРМАЦІЯ_4 №372/с не містить інформації, яка принижувала ділову репутацію позивача;

позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки сама телеграма була направлена до військової частини НОМЕР_2 посадовими особами ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за допомогою технічних засобів зв`язку НОМЕР_1 , які лише були передані в тимчасове користування ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Позивач не надав будь яких доказів, що можуть свідчити про порушення його прав, нанесення шкоди або настання негативних наслідків які мали вплив на подальше проходження ним військової служби, від інформації яка була викладена в телеграмі від ІНФОРМАЦІЯ_4 №372/с.

10 червня 2025 року ОСОБА_1 через Електронний суд подав до Верховного Суду відповідь на відзив.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що:

відповідачі не заперечували, що інформація, викладена в телеграмі №372с, містить недостовірну інформацію, оскільки відповідачі не можуть довести протилежне;

автор телеграми ОСОБА_2 на час написання і відправки телеграми був військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , відряджений до ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 через Електронний суд подала заперечення, яке підписане представником ОСОБА_8 ..

Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що:

викладена у телеграмі інформація є оціночними судженнями ОСОБА_2 ;

військова частина НОМЕР_1 не зобов`язана була перевіряти достовірність інформації, оскільки не є її автором чи розповсюджувачем, а діяла як технічний посередник;

на момент відправлення зазначеної телеграми ОСОБА_2 у зв`язку з відрядження фактично був військовослужбовцем в ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на посаді начальника штабу - заступника командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тобто має відповідний статус і повноваження підписувати документи від імені ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », телеграма від ІНФОРМАЦІЯ_4 №372/с є офіційним документом ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а отже відповідальність за його зміст і наслідки поширення несе саме ОУВ « ОСОБА_6 » таа особа яка його підписала.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 через Електронний суд подав до Верховного Суду додаткові пояснення.

У поясненнях ОСОБА_1 зазначає, що:

відповідач визнає недостовірність інформації викладеній в телеграмі від ІНФОРМАЦІЯ_4 №372/с, але посилається на те, «що це було оціночне судження співвідповідача ОСОБА_2 »;

військова частина НОМЕР_1 має всі ознаки юридичної особи та користується всіма правами юридичної особи, але задля уникнення відповідальності готова давати неправдиві свідчення в суді.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року:

поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2024 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2025 року.

відкрито касаційне провадження у справі.

03 червня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 квітня 2025 року зазначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 761/8049/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Відповідно до наказу т.в.о. командира в.ч. НОМЕР_1 № 234 від 29 серпня 2023 року ОСОБА_2 начальник командного центру штабу в/ч НОМЕР_1 вибув у відрядження до ОУВ « ОСОБА_6 ».

Згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 200 від 24 липня 2023 року ОСОБА_9 командир в/ч НОМЕР_1 з 24 липня 2023 року вибув до оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання обов`язків командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Згідно наказу № 159 від 02 жовтня 2023 року, виданого командувачем ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_9 , майор ОСОБА_1 , старший офіцер відділення спеціальних дій загону спеціальних дій військової частини НОМЕР_2 з в/ч НОМЕР_2 прибув до складу сил та засобів оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та приступив до виконання бойових (спеціальних) завдань. Підставою було: бойове розпорядження командира оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 28 вересня 2023 року № 313/1849/2362т., рапорт полковника ОСОБА_11 від 02 жовтня 2023 року № 995/в, посвідчення про відрядження № 635/290 від 30 вересня 2023 року.

Майор ОСОБА_1 прибув у відрядження та був зарахований до складу сил та засобів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », командувачем якого був ОСОБА_9 , та начальником штабу - ОСОБА_2 . Отже, всі питання проходження військової служби ОСОБА_1 з 03 жовтня 2023 року регулювалися ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

ІНФОРМАЦІЯ_4 за вих. № 372/с за підписом начальника штабу-заступника командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 через засоби «СЕДО» командиру військової частини НОМЕР_2 була надіслана телефонограма наступного змісту: «У зв`язку з невідповідністю професійного рівня вимогам займаної посади, неспроможністю виконувати бойові (спеціальні) завдання, відсутністю належної комунікації та довіри з боку особового складу групи ПсО та інших структурних підрозділів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » прошу провести ротацію офіцера взаємодії та застосування підрозділів ПсО майора ОСОБА_1 на іншого підготовленого військовослужбовця у найкоротший термін».

Зазначена телефонограма була підготовлена та подана на відправлення ОСОБА_2 при виконанні ним посадових обов`язків у ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та адресувалась тільки командиру військової частини НОМЕР_2 для прийняття відповідних управлінських рішень.

Згідно наказу командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_9 № 217 від 29 листопада 2023 року майор ОСОБА_1 вибув із складу сил та засобів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до військової частини НОМЕР_2 29 листопада 2023 року на підставі: розпорядження командувача оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 23 листопада 2023 року № 313/1849/3144т., рапорт полковника ОСОБА_11 від 29 листопада 2023 року вх. № 1327/в, посвідчення про відрядження № 332 від 28 вересня 2023 року.

Оперативне угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » припинило свою діяльність.

Телеграма за №372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4 зміст якої позивач вважає такою, що є недостовірною, бездоказовою і такою, що припижує ділову репутацію, передавалась засобами зв`язку військової частини НОМЕР_1 в зв`язку з тим що в оперативному угрупованні військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » була відсутня технічна можливість здійснити так відправку за відсутності необхідних технічних засобів, а військова частина НОМЕР_1 знаходилась територіально близько до оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Позиція Верховного Суду

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, приватного права чи інтересу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Обраний спосіб захисту цивільного права або інтересу має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. Якщо ж заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (пункт 23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2025 року у справі № 757/29209/22-ц (пункт 26)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. […] Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №127/16663/15-а (провадження №11-246апп18) зазначено: «як установили суди, 17 вересня 2014 року Комітет видав ОСОБА_2 довідку про те, що ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав до дня смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) за адресою: АДРЕСА_1, та вів спільне господарство зі своєю тіткою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Аналогічного змісту інформація міститься і в довідці, виданій Комітетом 18 березня 2015 року № 149. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було з`ясовано, що позивач оскаржує не факт видачі довідок Комітетом як суб`єктом владних повноважень, а видачу довідок саме зазначеного змісту. Таким чином, у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов`язані з питаннями оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад цього спору, суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що цей спір не пов`язаний з питаннями оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а отже, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства».

У пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18 (провадження № 11-1173апп18) зазначено: «щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 про визнання протиправним та скасування розрахунку від 04 вересня 2017 року № 91 слід зазначити таке. Оскаржуваний розрахунок не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, тому він не може бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на викладене такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. В силу вимог частини першої статті 354 КАС зазначене є підставою для скасування судових рішень в частині відмови в задоволенні зустрічного позову із закриттям провадження у справі в цій частині незалежно від доводів касаційної скарги.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 640/280/20 (адміністративне провадження № К/9901/19268/20) зазначено: «як свідчать матеріли справи предметом спірних правовідносин є довідка Державної служби України з безпеки на транспорті № 025622, акт № 040653 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів від 19 грудня 2019 року та розрахунок до акту № 1369/19 від 19 грудня 2019 року, які складені Чорноморським міжрегіональним Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області. [...] Отже, спірний акт, довідка та розрахунок не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, тому вони не можуть бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, а тому правильно закрив провадження у справі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 357/5084/21 (провадження № 61-12494св23) зазначено: «позивач пред`явив позовну вимогу про визнання дій директора УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого ОСОБА_2 щодо скорочення посади і звільнення позивача протиправним і незаконним, які кваліфікуються за частиною першою статті 172 КК України, тим самим вимагаючи встановлення в порядку цивільного судочинства факту вчинення відносно нього кримінально караних правопорушень директором УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого; суди виходили з того, що визнання дій директора УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого ОСОБА_2 щодо скорочення посади позивача і його звільнення протиправними і незаконними, які кваліфікуються за частиною першою статті 172 КК України, належить до повноважень правоохоронних органів та підлягає доказуванню в рамках кримінального провадження. При цьому суди вважали, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом та є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, тому вказана вимога задоволенню не підлягає; проте суди не врахували, що вказані обставини підлягають доказуванню в межах кримінального провадження, а тому їх встановлення/дослідження судами загальної юрисдикції в порядку позовного провадження суперечить завданню цивільного судочинства. З огляду на викладене провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій директора УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого ОСОБА_2 щодо скорочення посади і звільнення позивача протиправним і незаконним, які кваліфікуються за частиною першою статті 172 КК України, підлягало закриттю в зв`язку з тим, що такі вимоги не підлягають розгляду в судах у позовному провадженні».

Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45), від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (пункт 30)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2026 року у справі № 670/729/22 (провадження № 61-8280св24) зазначено: вимоги позивачки про встановлення юридичних фактів по суті є підставами інших позовних вимог. Дії суду зі встановлення фактів мають бути спрямовані на вирішення спору за належними вимогами. Інакше кажучи, таке встановлення може бути потрібним для оцінки судом обґрунтованості інших позовних вимог. Задоволення вимог позивачки про встановлення фактів не забезпечить захист її прав та інтересів. Ці вимоги не спрямовані на вирішення юридичного спору позивачки з відповідачами та не можуть бути способами захисту її прав й інтересів. Тому вказані вимоги не слід розглядати у порядку будь-якого виду судочинства. Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати правомірну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивачки юридичної можливості заявляти як позовні вимоги про встановлення фактів є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається тим, що позивачка має можливість заявити та доводити належні позовні вимоги, на які їй вказали суди у цій справі. З огляду на викладене судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині вимог про встановлення фактів слід скасувати, а провадження у справі за такими вимогами закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 760/3455/21 (провадження № 61-10841св23) зазначено: «ОСОБА_1, звертаючись із позовом у порядку адміністративного судочинства щодо правомірності накладення на нього дисциплінарного стягнення, вже реалізував спосіб захисту порушеного, як він вважав, права шляхом оскарження наказів командира військової частини та МО України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Тому є правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що звернення ОСОБА_1 до суду загальної юрисдикції з позовом про спростування недостовірної інформації, викладеної в акті службового розслідування, правомірність якого вже досліджувалася іншим судом, фактично спрямоване на повторну оцінку іншим судом обставин, які були предметом розгляду при вирішенні судового спору в порядку адміністративного судочинства. […] позивач не може спростовувати інформацію, викладену в акті службового розслідування від 05 квітня 2018 року № 306/2/2066, поза межами адміністративного процесу, оскільки аргументи щодо достовірності такої інформації уже перевірені Окружним адміністративним судом м. Києва у справі № 826/9277/18, що набрало законної сили, де вказаний акт досліджено в якості доказу. Правильність цього висновку підтверджується й тим, що заявник у касаційній скарзі цей висновок судів взагалі не спростовує, аргументи не наводить. У порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що негативна характеристика, викладена у телеграмі, мала на меті звести наклеп на його службову діяльність. Позивач вказував, що командир в/ч НОМЕР_2 використав телеграму від ІНФОРМАЦІЯ_4 за вих. № 372/с як підставу відкликання ОСОБА_1 з відрядження. При цьому позивач має відзнаку міністра оборони України № 1559 від 08 грудня 2023 року за роботу, виконану у відрядженні до в/ч НОМЕР_1 (а.с.1-3);

у зв`язку із наведеним позивач просив: визнати інформацію викладену відповідачем у телеграмі вих. № 372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4, недостовірною, бездоказовою і такою, що принижує ділову репутацію позивача, у зв`язку з чим визнати дії відповідача протиправними; зобов`язати відповідача спростувати інформацію, викладену в телеграмі вих. №372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4, шляхом відміни оскаржуваної телеграми, підписати і надіслати адресатам (в/ч НОМЕР_2 і в/ч НОМЕР_3 ) нову телеграму зі спростуванням з таким текстом : «Спростування! Інформація викладена в телеграмі вих. №372/с від ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо ОСОБА_1 (за підписом начальника штабу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 ) є неправдивою та недостовірною»; надати докази спростування до суду і позивачу;

суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_4 за вих. № 372/с за підписом начальника штабу-заступника командувача ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 через засоби «СЕДО» командиру військової частини НОМЕР_2 була надіслана телефонограма наступного змісту: «У зв`язку з невідповідністю професійного рівня вимогам займаної посади, неспроможністю виконувати бойові (спеціальні) завдання, відсутністю належної комунікації та довіри з боку особового складу групи ПсО та інших структурних підрозділів ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » прошу провести ротацію офіцера взаємодії та застосування підрозділів ПсО майора ОСОБА_1 на іншого підготовленого військовослужбовця у найкоротший термін»;

у суді першої інстанції військова частина НОМЕР_1 вказувала, що інформація з телеграми ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від ІНФОРМАЦІЯ_4 за вих. № 372/с мала наслідком припинення відрядження ОСОБА_1 до ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та його подальше вибуття до військової частини НОМЕР_2 . Тобто спір стосується порядку проходження військової служби, а саме - припинення відрядження, та є спором між військовослужбовцем та особою публічного права (військовою частиною). Розгляд таких справ щодо оскарження особою з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності з приводу проходження позивачем військової служби як різновиду публічної служби належить до юрисдикції адміністративних судів (а.с. 79, 87);

суди не звернули уваги на те, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою;

не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування інформації, викладеної в телеграмі ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від ІНФОРМАЦІЯ_4 за вих. № 372/с;

незважаючи на те, що спір виник щодо проходження публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України), спірна телеграма не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків позивача, а є різновидом кореспонденції службового характеру (як характеристика, службова записка тощо) та має визначеного адресата. Тому вимоги про визнання недостовірною інформації у службовій кореспонденції та про її спростування в іншій службовій кореспонденції не можуть бути способами захисту прав позивача у жодному виді судочинства;

у позивача відсутнє право вимагати через суд втручання у зміст кореспонденції, яку він не створював і яка йому не адресована, для внесення до неї змін (заміни інформації у ній на протилежну шляхом спростування). Відсутність юридичного спору щодо змісту службової кореспонденції виключає можливість звернення до суду із вимогами, які заявив позивач, у будь-якому виді судочинства;

поняття «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 КАС України), «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 ЦПК України), «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 238 КАС України) згідно з усталеною практикою Верховного Суду слід тлумачити у широкому значенні, тобто як поняття, що стосуються тих заяв, справ, позовів, які не підлягають розгляду не тільки в порядку цивільного й адміністративного судочинства, але й узагалі не підлягають судовому розгляду;

право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, викладену в телеграмі ОУВ «Волинь» від ІНФОРМАЦІЯ_4 за вих. № 372/с у довідці, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд за належними вимогами в адміністративному суді, стосовно припинення відрядження, в якому дані, зафіксовані у телеграмі, будуть доказом.

З огляду на викладене судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід скасувати, а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати, провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2025 року скасувати.

Провадження у справі № 569/3036/24за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 про захист ділової репутації та зобов`язання спростувати інформацію закрити.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 жовтня 2024 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 30 січня 2025 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко