Окрема думка від 16 червня 2026 р. у справі №757/20538/20-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2026 року в справі № 757/20538/20 (провадження № 61-12033св25)

за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Тузова Владислава Олександрівна, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року в складі колегії суддів Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - відповідач, AT КБ «ПриватБанк»), у якому просив стягнути з відповідача 3 939 495,22 грн коштів, які знаходяться на картковому рахунку; 497 952,17 грн - інфляційних втрат; 706 842,39 грн - 3 % річних.

10 серпня 2023 року рішенням Печерського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 19 листопада 2013 року № SAMDN80000739252508 суму вкладу у розмірі 148 604,12 дол США; 3 % річних за період часу з 27 березня 2020 року до 20 травня 2020 року в розмірі 671,77 дол. США. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

01 вересня 2025 року ухвалою Київського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою AT КБ «ПриватБанк» на рішення Печорського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року на підставі частини другої статті 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, враховуючи ту обставину, що представник AT КБ «ПриватБанк» адвокат Тузова В. О. подала апеляційну скаргу на рішення суду після спливу більше, ніж одного року з дня складення повного тексту судового рішення, відповідач був обізнаний про судовий розгляд, будь-яких обставин непереборної сили, що завадило йому подати апеляційну скаргу у строки, визначені ЦПК України, представником відповідача в апеляційній скарзі не зазначено, виснував про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

24 вересня 2025 року представник AT «КБ «ПриватБанк» - адвокат Тузова В. О. через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року, просить скасувати її та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 11 вересня 2019 року в справі № 204/2113/14, від 25 листопада 2020 року в справі № 2-9436/2007, від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18. AT КБ «ПриватБанк» отримало повний текст рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року лише 07 березня 2025 року і 07 квітня 2025 року, тобто в межах строку апеляційного оскарження, подало апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Проголошення рішення у цій справі учасникам справи судом не здійснювалось, щодо результатів розгляду відповідачу стало відомо після отримання повного тексту судового рішення, який з`явився в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 10 березня 2025 року. Те, що повний текст судового рішення був відсутнім в Єдиному державному реєстрі судових рішень до вказаного часу, підтверджується також отриманням позивачем виконавчого листа щодо примусового виконання рішення суду лише у квітні 2025 року. Відповідач неодноразово звертався до суду першої інстанції із заявами про направлення на його адресу повного тексту судового рішення, зокрема 15 листопада 2023 року, 26 грудня 2023 року та 29 лютого 2024 року, що підтверджується відповідними заявами AT КБ «ПриватБанк», наявними в матеріалах справи.

17 червня 2026 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу AT КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року залишено без змін.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що із матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звертався до Печерського районного суду м. Києва з відзивом на позов та із заявою про залучення до участі в справі третьої особи, 31 січня 2023 року - із клопотанням про долучення додаткових доказів та із заявою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Про всі судові засідання, призначені у вказаній справі, зокрема і про судове засідання, призначене на 10 серпня 2023 року, коли було постановлено судове рішення, відповідач повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки за місцезнаходженням юридичної особи та шляхом надсилання судових повісток до електронного кабінету, зареєстрованого у встановленому законодавством порядку, що підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах справи. Отже, в цій справі відповідач достовірно знав про наявність справи, брав участь в її розгляді через представника в суді першої інстанції, проте не вживав заходів, щоб дізнатися про стан відомого йому судового провадження, що й призвело до порушення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Відповідач своєчасно не скористався правом на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу 07 квітня 2025 року, тобто більше ніж через рік після розгляду справи.

Колегія суддів зазначила, що посилання заявника на несвоєчасне внесення судом першої інстанції тексту повного рішення суду до Єдиного державного реєстру судових рішень та отримання повного тексту рішення 07 березня 2025 року не впливають на висновки суду, оскільки в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 405/4689/19 зазначено, що законодавець у частині другій статті 358 ЦПК України не визначив, що під час її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи, який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України. Отже, процесуальна бездіяльність відповідача не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Дотримання цього права має забезпечуватися також відповідною умовою - особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень.

Саме з метою забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, а також права на оскарження судового рішення процесуальним законом передбачена можливість поновлення пропущеного з поважних причин строку на апеляційне оскарження.

Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Згідно із статтею 354 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Апеляційне оскарження особою судового рішення суду першої інстанції з пропуском річного строку з дня складення повного тексту такого рішення має наслідком постановлення судом ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження, в інших випадках - суд зобов`язаний надати оцінку наведеним скаржником у відповідній заяві підставам пропуску такого строку.

Аналіз змісту положень частини другої статті 358 ЦПК України свідчить про те, що відлік річного (присічного) строку на подання апеляційної скарги здійснюється з дня складення повного тексту судового рішення суду першої інстанції.

Для застосування судом апеляційної інстанції цієї норми процесуального права суду необхідно достовірно встановити дату складення повного тексту рішення суду першої інстанції.

Як убачається за матеріалів справи, 10 серпня 2023 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторін та проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення. Відомості щодо направлення сторонам копій вступної та резолютивної частин рішення суду в матеріалах справи відсутні.

В апеляційній скарзі та заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідач посилався на те, що до березня 2025 року (дата отримання копії повного тексту рішення на електронну адресу) не був обізнаний з результатами розгляду справи та не отримував повного тексту судового рішення.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, як вступна та резолютивна частини рішення, так і повний текст рішення Печорського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року в справі №757/20538/20 від 10 серпня 2023 року надіслані судом до реєстру 06 березня 2025 року, зареєстровані - 07 березня 2025 року, а оприлюднені для загального доступу - 10 березня 2025 року.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 04 листопада 2024 року в справі № 405/4689/19 зазначено, що законодавець при конструюванні частини другої статті 358 ЦПК України не визначив, що під час її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень за умови, що учасник справи (зокрема, котрий ініціював позов позивач), який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.

Подібні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).

Проте в цій справі встановлені відмінні обставини, що унеможливлюють застосування наведених висновків, адже в справі № 490/9587/18 та в справі № 405/4689/19 суд касаційної інстанції досліджував питання застосування положень частини другої статті 358 ЦПК України за умови встановлених у судовому порядку відомостей про дату виготовлення повного тексту оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).

У рішенні Печорського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року зазначено, що повний текст судового рішення складений та підписаний 12вересня 2023 року. Однак повний текст рішення суду першої інстанції надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 06 березня 2025 року, що ставить під сумнів виготовлення повного тексту рішення суду першої інстанції у день, зазначений у тексті рішення (12вересня 2023 року).

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року в справі № 757/27787/22-ц.

Крім того, матеріали справи не містять доказів надсилання судом оскаржуваного рішення учасникам справи до 07 березня 2025 року, що б також дало змогу визначити дату складення повного тексту цього рішення.

Процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення -шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет».

Відповідно до статті 272 ЦПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення. У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до пункту 10 розділу IIІнструкції діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової

адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814 (далі - Інструкція), документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до Електронного кабінету таких осіб.

Повідомлення про вручення поштового відправлення адресатові після повернення до суду, у тому числі засобами підсистеми «Електронний суд», долучаються до матеріалів судової справи. При цьому до автоматизованої системи документообігу суду вносяться відомості про факт вручення (не вручення) документів адресатові та дату повернення до суду повідомлення (пункт 12 розділу II Інструкції).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Невиконання судом першої інстанції обов`язку щодо направлення копії рішення на адреси учасників справи свідчить про порушення вимог частини п`ятої статті 272 ЦПК України, що унеможливило ознайомлення відповідача з таким рішенням й подання обґрунтованої апеляційної скарги в межах строку апеляційного оскарження.

Про відсутність у сторін інформації щодо результатів розгляду справи та змісту судового рішення суду першої інстанції свідчать неодноразові звернення учасників справи щодо отримання інформації про результати розгляду справи та видачу копії рішення суду. Так, позивач та його представник неодноразово звертались із відповідними заявами, починаючи з 15 листопада 2023 року, а відповідач 28 січня 2025 року подав заяву, в якій прямо зазначив про неотримання копії рішення суду та відсутність його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, оригінал виконавчого листа, виданого на підставі вказаного рішення, був направлений судом на адресу позивача лише 04 квітня 2025 року, тобто після направлення до Єдиного державного реєстру судових рішень як вступної та резолютивної частин рішення, так і його повного тексту.

З аналізу практики ЄСПЛ убачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадку, зокрема, якщо недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України», рішення від 18 листопада 2010 року, заява № 8863/06).

У справі «Пономарьов проти України» (рішення від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03) ЄСПЛ наголосив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі.

У справі «Кірєєв та Ліман проти України» від03 квітня 2025 року (заява № 27010/24) ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв?язку з відмовою в доступі до суду вищої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно не поновив строку на апеляційне оскарження. ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку слід застосовувати з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Переглядаючи вказану справу за виключними обставинами, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 березня 2026 року (справа № 761/42070/23, провадження № 13-68зво25) зазначила, що 03 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва надіслав копію постанови від 16 січня 2024 року на поштову адресу ОСОБА_2 , а вже 10 квітня 2024 року вказану постанову було надіслано місцевим судом до Єдиного державного реєстру судових рішень. 24 квітня 2024 року захисник подав апеляційну скаргу на вказану постанову місцевого суду, в якій клопотав про поновлення строку апеляційного оскарження, оскільки копія постанови Шевченківського районного суду м. Києва не вручалась ні ОСОБА_2 , ні її захиснику, а зі змістом цієї постанови захисник ознайомився із сайту Єдиного державного реєстру судових рішень лише 16 квітня 2024 року. Вказане також підтверджується матеріалами провадження, а саме повернутою кореспонденцією Шевченківського районного суду м. Києва, що міститься в матеріалах справи, яка надсилалась ОСОБА_2 проте так і не була отримана останньою. Інші докази, які б підтверджували дату отримання захисником або ОСОБА_2 постанови суду першої інстанції, у матеріалах справи відсутні. Наведені обставини залишились поза увагою суду апеляційної інстанції. Ураховуючи наведене вище, Велика Палата зробила висновок, що постанова суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження та повернуто апеляційну скаргу, суперечить вимогам закону, оскільки ухвалена з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції у зв?язку з відмовою в доступі до суду вищої інстанції.

У справі, що переглядається, встановлені подібні обставини, та апеляційний суд не врахував, що відповідачеві повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення.Загалом повний текст рішення суду першої інстанції надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень лише 06 березня 2025 року, зареєстровано - 07 березня 2025 року, оприлюднено для загального доступу - 10 березня 2025 року. На електронну адресу повний текст рішення відповідач отримав лише 07 березня 2025 року.

Апеляційний суд не вказав дати ознайомлення відповідача з повним текстом оскаржуваного рішення, однак саме така дата є визначальною для правильного застосування частини другої статті 358 ЦПК України та визначення виключних випадків для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду.

ЄСПЛ у рішенні «Лазаренко та інші проти України» від 27 вересня 2017 року зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою, вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, мала повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагало, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи (пункти 15 та 21). Якби цю процедуру було дотримано, то в матеріалах справи містилось би підтвердження про отримання. Дотримання такої процедури дозволило б уникнути труднощів, викликаних знищенням реєстрів вихідної кореспонденції, що завадило державі надати докази повідомлення заявників (пункти 19 та 33).

Колегія суддів ураховує, що обов`язку сторони у справі кореспондує обов`язок суду повідомляти про рух справи у суді, тобто про призначення справи до розгляду, а також повідомляти про наслідки розгляду справи. Цей обов`язок є гарантією права на справедливий суд, оскільки в протилежному випадку може мати наслідком свавілля з боку суду і фактично позбавлення сторони можливості оскаржити судове рішення.

Апеляційний суд у цій справі передчасно виснував про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, що зумовило необґрунтовану відмову у відкритті апеляційного провадження.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження без належної оцінки обставин обізнаності заявника із повним текстом оскаржуваного рішення суду першої інстанції та дати його складення, суд апеляційної інстанції порушив право відповідача на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягала скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання відкриття апеляційного провадження.

Суддя О. М. Ситнік