Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №450/5744/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року

м. Київ

справа № 450/5744/24

провадження № 61-15679св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Головного управління Національної поліції у Львівській області та Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області) про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року задоволено його скаргу на бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та зобов`язання вчинити дії. Зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянути його заяву від 23 квітня 2018 року відповідно до вимог частин першої, четвертої статті 214 КПК України.

Уповноважена особа Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянула ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року, однак жодних об`єктивних даних, викладених у його заяві від 23 квітня 2018 року, які б свідчили про вчинення працівниками Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області кримінальних правопорушень не встановлено, тому викладені відомості не підлягають внесенню до ЄРДР в порядку, передбаченому статтею 214 КУпАП.

Зазначає, що з 12 жовтня 2018 року до 15 грудня 2024 року ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року не виконано та слідчих дій не розпочато.

ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням рішення суду перебуває у постійному стресі, невизначеності, приниженні, дискримінації від протиправних дій органів державної влади, відривається від звичайних занять.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь 1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 11 березня

2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , Львівська обласна прокуратура та ГУНП у Львівській області оскаржили його в апеляційному порядку.

Львівський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Львівської обласної прокуратури та ГУНП у Львівській області залишив без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що з 16 липня 2018 року (день постановлення ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова) до моменту розгляду цивільної справи по суті судом минуло майже сім років, однак рішення суду не виконано, що не заперечував представник Львівської обласної прокуратури.

Відповідачі ГУНП у Львівській області та Львівська обласна прокуратура не надали відомостей про перебіг розгляду і стадію, на якій перебуває кримінальне провадження № 42018140000000238 за частиною другою статті 382 КК України.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суди зазначили, що виконання судового рішення, висока якість та ефективність його виконання корелюються з метою судочинства та є складовою права на справедливий суд у контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Вважали, що тривале (упродовж семи років) невиконання службовими особами Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області та Львівською місцевою прокуратурою № 2 ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року зумовлює порушення прав позивача ОСОБА_1 , які не були реалізовані упродовж цього тривалого проміжку часу, що завдало останньому моральних страждань, зокрема приниження його честі і гідності, постійне перебування у стресі та хвилюванні, невизначеності щодо невиконання судового рішення та інших соціально-побутових і психоемоційних змін, які характерні для особи, яка втратила відчуття справедливості та розчарувалась бездіяльністю органів державної влади.

Врахувавши загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, суди керувалися тим, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суди урахували засади розумності, справедливості, виваженості, характер та обсяг душевних і психічних страждань позивача, факт невиконання рішення суду впродовж семи років.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2025 року через підсистему «Електронний суд», ГУНП у Львівській області просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ГУНП у Львівській області зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:

постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18;

постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, про те, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України; ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди; сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу;

постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 204/6248/20, щодо неможливості повторного відшкодування моральної шкоди;

постановах Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у кримінальній справі № 556/450/18, від 02 лютого 2023 року у кримінальній справі № 347/1400/18, від 12 серпня 2025 року у кримінальній справі № 991/1710/22, про те, що підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, а лише ті, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 02 вересня 2019 року у справі № 367/5934/17-ц, від 12 жовтня 2020 року у справ № 638/5565/18, від 18 жовтня 2021 у справі № 299/3611/19, щодо дотримання принципу добросовісності та недопустимості зловживання процесуальними правами;

постанові Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 205/818/23, про те, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою; довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що:

моральна шкода відшкодовується одноразово, а ОСОБА_1 неодноразово подавав позови про відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому невиконанням ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18; у справах № № 450/3317/18, 461/323/21 на користь ОСОБА_1 вже стягнено відшкодування моральної шкоди за аналогічних обставин; у цій справі суди не урахували того, що моральна шкода відшкодовується одноразово; такі дії позивача свідчать про зловживання процесуальними права і є недобросовісними;

ОСОБА_1 не надав доказів завданої моральної шкоди, а суди такі докази не досліджували;

уповноважені особи на виконання ухвали слідчого судді розглянули заяву ОСОБА_1 ;

невиконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року спростовується листом-відповіддю Львівської місцевої прокуратури № 2 від 20 липня 2018 року № 06/17-06/17-307-09, відповідно до якого було відкрито кримінальне провадження № 42018140000000238; досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні станом на час розгляду справи не здійснюється;

шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачено частиною першою статті 1176 ЦК України, та за таких умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має позивач.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2025 року через підсистему «Електронний суд», Львівська обласна прокуратура просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень Львівська обласна прокуратура зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:

постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22, у якій визначено умови для відшкодування моральної шкоди;

постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19, про те, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою; довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України;

рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-10388св15, про те, що розмір відшкодування має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення;

постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, щодо того, що суд, оцінивши обставини справи, повинен установити, чи мали дії відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання і приниження, встановити причинний зв`язок і визначити розмір відшкодування;

постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 461/2914/17, від 30 березня 2022 року у справі № 638/1923/20, від 29 березня 2023 року у справі № 638/13345/18, від 17 квітня 2023 року у справі № 751/3968/22, про те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама собою не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, тому не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди;

постанові Верховного Судувід 30 вересня 2021 року у кримінальній справі № 556/450/18, про те, що підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, а лише ті, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, про те, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження та є підставою для відшкодування моральної шкоди;

постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 642/4605/20, про те, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що:

заяву ОСОБА_1 на виконання ухвали слідчого судді було розглянуто та підстав для внесення відомостей до ЄРДР не виявлено;

певні недоліки в діяльності прокурора не можуть бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди;

ОСОБА_1 не надав доказів завданої моральної шкоди, зокрема завданих моральних чи фізичних страждань та розрахунку суми, яку він просить стягнути;

шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачено частиною першою статті 1176 ЦК України, та за таких умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має позивач;

суди не надали оцінки наданим доказам щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди на предмет розумності, справедливості, співмірності та достатності; задоволене судами відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн є завищеним.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційні скарги до Верховного Суду не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18 задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області щодо невнесення відомостей до ЄРДР та зобов`язання вчинити дії.

Зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року відповідно до частин першої, четвертої статті 214 КПК України.

Із змісту ухвали слідує, що 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 на підставі статті 214 КПК України подав заяву до Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області про вчинення посадовою особою злочинів, передбачених частиною третьою статті 382, частиною другою статті 365 КК України, однак, усупереч положенням статті 214 КПК України, заяву ОСОБА_1 не було внесено в установленому порядку до ЄРДР.

Листом від 07 травня 2018 року № 5442/43/01/08-18 ОСОБА_1 надано відповідь про те, що його звернення зареєстровано у журналі Єдиного обліку Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області від 23 квітня 2018 року за № 9668 та у результаті проведеної перевірки порушень чинного законодавства працівники поліції Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області не виявили.

Листом Львівської місцевої прокуратури № 2 від 20 липня 2018 року № 06/17-06/17-307-09 ОСОБА_1 повідомлено, що Львівська місцева прокуратура № 2 розглянула ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року, перевірила доводи, викладені у заяві ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року, та не встановлено жодних об`єктивний даних, які б свідчили про вчинення працівниками Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області кримінальних правопорушень, а тому викладені у ній відомості не підлягають внесенню до ЄРДР в порядку, передбаченому статтею 214 КУпАП.

24 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Львівської області із заявою про зобов`язання внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка виконує функції держави на посаді прокурора, ОСОБА_2 за невиконання рішення суду, а саме ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду Львівської області від 16 липня 2018 року щодо внесення відомостей до ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2018 року зобов`язано відповідальну особу прокуратури Львівської області внести відповідні відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 24 липня 2018 року.

03 серпня 2018 року прокуратура Львівської області на підставі заяви ОСОБА_1 від 24 липня 2018 року внесла відомості до ЄРДР за № 42018140000000238 за частиною другою статті 382 КК України.

Відповідачі ГУНП у Львівській області та Львівська обласна прокуратура не надали відомостей про хід розгляду і стадію кримінального провадження № 42018140000000238.

Шевченківський ВП ГУНП у Львівській області перебував у структурному підпорядкуванні ГУНП у Львівській області, а Львівська місцева прокуратура № 2 у структурному підпорядкуванні Львівської обласної прокуратури.

Рух справи у суді касаційної інстанції

12 грудня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року.

12 грудня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ГУНП у Львівській області на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року.

Верховний Суд ухвалою від 25 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури; відмовив їй у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку;витребував матеріали справи.

Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУНП у Львівській області; відмовив йому у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року та постанови Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження виконувача обов`язків заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 березня 2026 року № 306/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2026 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають не повною мірою.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що судове рішення, яке набрало законної сили, станом на час звернення з цим позовом відповідачі не виконали, що свідчить про їх продовжувану тривалу протиправну бездіяльність.

Так, у справі, що переглядається, встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18 задоволено скаргу ОСОБА_1 . Визнано незаконною бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області щодо невнесення відомостей до ЄРДР та зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року відповідно до вимог частин першої, четвертої статті 214 КПК України.

Із змісту ухвали слідує, що 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 на підставі статті 214 КПК України подав заяву до Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області про вчинення посадовою особою злочинів, передбачених частиною третьою статті 382, частиною другою статті 365 КК України, однак, усупереч положенням статті 214 КПК України, заяву ОСОБА_1 не було внесено в установленому порядку до ЄРДР.

Відповідачі, зокрема, посиланням на рішення, що набрали законної сили, у справах № № 450/3317/18, 461/323/21, вважають, що ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18 виконана і немає підстав для стягнення моральної шкоди на користь позивача у цій справі. А результати розгляду кримінального провадження № 42018140000000238 не можуть свідчити про невиконання цієї ухвали слідчого судді.

Верховний Суд частково погоджується з доводами заявників, керуючись таким.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

У справі, що переглядається, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що стосовно ОСОБА_1 посадові особи державного органу не виконали судового рішення, яким встановлено бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області саме щодо невнесення відомостей до ЄРДР, та зобов`язано уповноважену особу Львівської місцевої прокуратури № 2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року відповідно до вимог частин першої, четвертої статті 214 КПК України.

У касаційній скарзі ГУНП у Львівській області, зокрема, посилається на те, що суди не урахували висновків у аналогічних справах № № 450/3317/18, 461/323/21 за позовами ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за аналогічних обставин.

Так, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень у справах № 450/3317/18 (за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: прокуратура Львівської області, ГУНП у Львівській області, про стягнення моральної шкоди, завданої невиконанням органом досудового слідства ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18) та № 461/323/21 (за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої, зокрема, невиконанням органом досудового слідства ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18) вже досліджувалося питання невиконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18, на тривале продовжуване невиконання якої позивач посилається і у справі, що переглядається.

У справі № 450/3317/18 заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року, яким було стягнено моральну шкоду на користь ОСОБА_1 за аналогічних обставин, було скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року з підстав того, що прокуратура Львівської області та ГУНП у Львівській області, на неправомірність дій яких посилається позивач, не були залучені як відповідачі у справі.

Водночас у справі № 461/323/21 Галицький районний суд м. Львова рішенням від 09 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнивчастково, стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 10 000,00 грн.

Місцевий суд у вказаній справі встановив, що ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18 не виконано.

Постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 квітня 2021 року - без змін.

Рішення суду у справі № 461/323/21 набрало законної сили 28 вересня 2021 року.

Водночас місцевий суд мотивував оскаржуване рішення одночасно тим, що ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18 не виконується упродовж семи років і тим, що суду не надано відомостей про вчинення будь-яких слідчих дій у кримінальному провадженні № 42018140000000238.

Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд:

не перевірив змісту позовної заяви щодо належного формулювання предмета та підстав позову та не виклав достатніх обґрунтувань стосовно дослідження обставин того, на невиконання якого саме судового рішення і щодо яких конкретних обставин його невиконання (щодо якого кримінального провадження) посилається позивач у справі, що переглядається;

не взяв до уваги, що кримінальне провадження № 42018140000000238 відкрито на виконання іншого судового рішення, а саме ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2018 року у справі № 461/5453/18;

не урахував висновків, викладених в остаточному рішенні у справі № 461/323/21, про часткове стягнення на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування, тривалим невиконанням ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 липня 2018 року у справі № 466/4210/18; не встановив, якими саме неправомірними діями відповідачів завдано моральної шкоди.

Отже, фактичні обставини справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, доводів апеляційних скарг заявників про виконання ухвали слідчого судді, повторність звернення про відшкодування моральної шкоди та відсутність підстав для її відшкодування у цій справі належно не спростували.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2019 року у справі № 350/67/1 5-ц (провадження № 14-652цс18) викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення.

Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Оскільки за змістом частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати обставини, що не були встановлені судами, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною другою статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З урахуванням доводів касаційної скарги оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц).

З урахуванням висновку щодо часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Головного управління Національної поліції у Львівській області та Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік