Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №372/1729/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року

м. Київ

справа № 372/1729/25

провадження № 61-3944св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року у складі судді Кравченка М. В.та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив усунути відповідачку від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на майно, що складається із земельної ділянки, площею 3,9397 га, кадастровий номер 3223182000:04:004:0006, та транспортного засобу марки OPEL ASTRA, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

ОСОБА_4 за життя заповіту не складав, на час смерті у зареєстрованому шлюбі не перебував.

Позивач пояснив, що після смерті його брата він як спадкоємець другої черги звернувся до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дергільової О. Г. із заявою про прийняття спадщини, від якої дізнався, що крім нього із заявою про прийняття спадщини звернулася спадкоємиця першої черги - донька спадкодавця ОСОБА_2 .

Оскільки ОСОБА_4 був особою з інвалідністю 3-ї групи з дитинства по опорно-руховому апарату, то до дня смерті брата він постійно доглядав за ним, приймав участь у матеріальних витратах, забезпечував необхідними продуктами харчування, необхідними ліками, оплачував усі медичні послуги та лікування.

Разом із тим, відповідачка, маючи постійний дохід, ніколи ніякої допомоги ОСОБА_4 не надавала, його станом здоров`я не цікавилась, не відвідувалайого та не прийшла на похорон.

Посилаючись на вказане, позивач вважав, що наявні підстави для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті її батька.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 рокув задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у вказаній справі.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати зазначені вище судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

Згідно розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик від 20 травня 2026 року № 530/0/226-26 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю. справу № 372/1729/25 (провадження № 61-3944св26) призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В., у складі колегії суддів: Воробйова І. А., Зайцев А. Ю.

02 червня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 07 червня 1967 року. Батьками записано: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 01 грудня 1973 року. Батьками записано: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 24 травня 1991 року. Батьками записано: ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .

12 серпня 2011 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище на « ОСОБА_11 ».

1ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 23 липня 2024 року Обухівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

За життя ОСОБА_12 заповіту не складав, на день смерті в зареєстрованому шлюбі не перебував.

Згідно довідки Обухівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області від 19 вересня 2024 року № 240 ОСОБА_12 був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 один до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Після смерті ОСОБА_13 відкрилася спадщина, що складається із: земельної ділянки, площею 3,9397 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3223182000:04:004:0006, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Григорівська сільська рада, та транспортного засобу марки OPEL ASTRA, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_13 позивач ОСОБА_1 15 січня 2025 року звернувся до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дергільової О. Г. із заявою про прийняття спадщини.

Згідно відповіді приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Дергільової О. Г. від 04 березня 2025 року № 64/02-14, після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 77/2024. Крім ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини 19 вересня 2024 року звернулася спадкоємиця першої черги - донька померлого ОСОБА_2 .

Згідно посвідчення Обухівської міської ради серії НОМЕР_6 від 22 жовтня 2018 року ОСОБА_2 має дитину з інвалідністю - ОСОБА_14 , 2018 року народження.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 0421979 від 21 серпня 2014 року ОСОБА_12 має інвалідність третьої групи з дитинства по опорно-руховому апарату довічно.

Наведене також підтверджується пенсійним посвідченням Пенсійного Фонду України серії НОМЕР_7 від 02 вересня 2014 року, термін дії довічно.

16 серпня 2012 року, 21 серпня 2014 року, 05 квітня 2018 року, 04 березня 2021 року, 30 березня 2023 року, ОСОБА_12 також були визначені індивідуальні програми реабілітації інваліда № № 834, 653, 374, 173, 448 відповідно.

Згідно направлення на МСЕК від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_12 хворіє з дитинства, лікувався в лікарні Охмадит. Неодноразово лікувався амбулаторно із скаргами на болі в суглобах ступнів. Оперований після народження. Травма правої кисті в 1981 році. Проходив курс стаціонарного лікування в травматологічному відділенні. Має діагноз при направленні на МСЕК остеохондроз поперекового відділу хребта, незрощення грудини, двобічний коксартроз ІІ-ІІІ ступеню, плоско-вальгусна деформація обох ступнів, артроз таранно-човноподібних суглобів і підтаранного суглобу ІІІ ступеню. Вивих першого пальця правої ступні. Укорочення правої нижньої кінцівки. Статико-динамічні порушення.

Згідно історії хвороби, ОСОБА_12 у 2012 році встановлені діагнози: двобічний гонартроз третього ступеню, стадія загострення, виражениний больовий синдром, остеохондроз поперекового відділу хребта, виражениний больовий синдром, вроджену деформацію правої ступені. Рекомендовано обмежене навантаження та санаторно-курортне лікування, що підтверджується виписками № № 985, 3598.

Згідно довідки Обухівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства Обухівської міської ради «Обухівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 285 від 11 червня 2025 року ОСОБА_12 перебував на обліку з 2012 року у лікаря загальної практики - сімейного лікаря, травматолога та невролога до 16 липня 2024 року. ОСОБА_12 потребував постійної стороньої допомоги по догляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Уразі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1261 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1268 ЦК України).

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Правило абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України). Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 4 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року в справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року в справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що позивач ОСОБА_1 не довів обставин для застосування положень частини п`ятої статті 1224 ЦК України, на які посилався в обґрунтування своїх вимог, та які б давали підстави вважати, що відповідачка умисно ухилялася від надання допомоги своєму батькові, а останній перебував в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребував такої допомоги саме від ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанційз додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2026 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев