Постанова від 01 жовтня 2024 р. у справі №336/1526/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 336/1526/15-ц

провадження № 61-15174св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (після зміни назви - Акціонерне товариство «Сенс Банк»),

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в інтересах якого діє адвокат Ременюк Тетяна Олександрівна, на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»

(далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

В обґрунтування позову вказувало, що 7 липня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є

ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 08-315П145-К, за умовами якого банк надав позичальнику у строкове платне користування грошові кошти в розмірі 40 000 доларів США строком кредитування з 20 липня 2008 року до 6 липня 2023 року включно.

13 жовтня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до договору кредиту, якою внесли зміни до пункту 1.1 договору

кредиту № 08-315П145-К від 7 липня 2008 року. 16 липня 2009 року укладено додаткову угоду № 2 до вказаного договору, якою внесено зміни до пунктів 1.1, 1.1.1, 1.2, 2.1 цього договору кредиту. 25 листопада 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору кредиту, якою виклали договір кредиту в новій редакції.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту банк та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір поруки № 08-315П145-П від 7 липня 2008 року. 16 липня 2009 року і 25 листопада 2009 року сторони уклали додаткові угоди до вказаного договору поруки.

В порушення вимог закону та умов договору кредиту ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим на 18 грудня 2014 року мав заборгованість у розмірі 69 201,85 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку становить 1 091 929,48 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 38 933,29 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить 614 324,76 грн; суми заборгованості за процентами - 25 910,70 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить 408 842,58 грн; пені, нарахованої за несвоєчасне погашення

кредиту - 1 024,10 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку

становить 16 159,11 грн; пені, нарахованої за несвоєчасне погашення

процентів, - 3 333,76 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить 52 603,03 грн.

За таких обставин просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором

кредиту № 08-315П145-К від 7 липня 2008 року в загальному

розмірі 69 201,85 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку

становить 1 091 929,48 грн, судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, ухваленим у складі судді Суркової В. П., позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь

ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 08-315П145-К

від 7 липня 2008 року у розмірі 69 201,85 доларів США, що еквівалентно

за курсом НБУ 1 091 929,48 грн, з яких: заборгованість за кредитом -

38 933,29 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ - 614 324,76 грн, заборгованість за сплатою процентів - 25 910,70 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ - 408 842,58 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 1 024,10 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ - 16 159,11 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 333,76 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ - 52 603,03 грн.

Стягнено пропорційно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь

ПАТ «Укрсоцбанк» по 1 827 грн з кожного у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався обґрунтованістю вимог позивача, оскільки ОСОБА_1 має заборгованість за договором

кредиту № 08-315П145-К від 7 липня 2008 року, доказів її погашення не надав, тому ОСОБА_2 має нести солідарну відповідальність за невиконання умов договору.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня

2020 року замінено стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» на Акціонерне

товариство «Альфа-Банк» у виконавчому провадженні за виконавчим листом, виданим 14 вересня 2015 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором кредиту № 08-315П145-К

від 7 липня 2008 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року

у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступника - АТ «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня

2015 року у цій справі скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким

ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив з підстав спливу позовної давності у зв`язку з тим, що останній платіж на погашення кредиту ОСОБА_1 здійснений 30 березня

2011 року. З цього часу позичальник зобов`язання не виконував

протягом 90 днів, тому строк кредитування згідно з пунктом 4.4 договору кредиту вважається таким, що сплив 30 червня 2011 року. Внаслідок цього 1 липня

2011 року у позичальника виник обов`язок протягом дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (штрафи, пеню). Таким чином, про порушене право банк дізнався

2 липня 2011 року, а до суду з позовом про стягнення заборгованості звернувся

3 березня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив відповідач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

8 вересня 2021 року представник АТ «Альфа-Банк» -адвокат Ременюк Т. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження постанови Запорізького апеляційного суду

від 27 липня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 199/1029/15-ц (провадження № 61-5907св18), від 7 березня 2018 року у справі № 305/1293/16-ц (провадження № 61-5779св18), від 1 лютого 2018 року у справі № 161/12888/15-ц (провадження № 61-2423св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 572/2921/15-ц (провадження № 61-3957св18), від 11 квітня 2018 року у справі № 753/39/17 (провадження № 61-6870св18),

від 7 лютого 2018 року у справі № 758/6380/15-ц (провадження № 61-280св18),

від 15 травня 2019 року у справі № 333/6115/17 (провадження № 61-44507св18),

у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16, від 25 травня 2016 року

у справі № 6-157цс16, від 6 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-224цс17, від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 Цивількного кодексу України (далі - ЦК України) починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)).

У постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 199/1029/15-ц (провадження № 61-5907св18), від 7 березня 2018 року у справі № 305/1293/16-ц (провадження № 61-5779св18), від 1 лютого 2018 року у справі № 161/12888/15-ц (провадження № 61-2423св18) та постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16 зазначено про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 572/2921/15-ц (провадження № 61-3957св18) вказано, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно, його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 753/39/17

(провадження № 61-6870св18) Верховний Суд дійшов висновку про те, що пропуск позивачем позовної давності щодо усіх зобов`язань, починаючи з дати здійснення останнього платежу, спростовуються умовами укладеного сторонами договору, графіком погашення кредиту, якими встановлено самостійні зобов`язання повертати кредит рівними частинами шляхом щомісячної сплати до 25-го числа кожного місяця.

У постанові Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі № 758/6380/15-ц (провадження № 61-280св18) зазначено, що, оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду

(стаття 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 333/6115/17 (провадження № 61-44507св18), у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14 визначено, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним), або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

У постановах Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року

у справі № 6-1412цс16, від 6 липня 2016 року у справі № 6-1047цс16,

від 13 березня 2017 року у справі № 6-224цс17, від 2 грудня 2015 року

у справі № 6-249цс15 викладено висновок про те, що згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах позовної давності.

Зазначає, що позивач підтвердив належними доказами наявність заборгованості за договором кредиту. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку відмову у задоволенні позову, застосувавши наслідки спливу позовної давності у цій справі, оскільки перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним), тому апеляційний суд мав встановити період заборгованості та стягнути борг за кредитом в межах позовної давності, а саме платежі, які підлягали сплаті протягом трьох років до звернення з цим позовом.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 7 липня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 08-315П145-К, за умовами якого банк надав позичальнику у строкове платне користування грошові кошти у розмірі 40 000 доларів США строком кредитування до 6 липня 2023 року включно. ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлені договором кредиту.

Відповідно до пункту 1.4 договору кредиту нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно в останній робочий день поточного місяця та остаточно погашається у період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця включно.

Згідно з пунктом 1.1.1 договору кредиту погашення кредиту здійснюється

до 6 липня 2023 року включно кожного місяця, починаючи з 20 серпня 2008 року.

13 жовтня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до договору кредиту, якою внесли зміни до пункту 1.1 договору кредиту щодо розміру кредитної ставки та обумовили кредитну ставку в розмірі 15 процентів річних замість

14 процентів.

16 липня 2009 року банк та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 2 до договору кредиту, якою внесли зміни до пунктів 1.1, 1.1.1, 1.2, 2.1 договору кредиту.

25 листопада 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору кредиту, яким цей договір виклали в новій редакції.

Пунктом 6 додаткової угоди № 3 сторони погодили, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більше ніж на 30 днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобов`язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 днів з дати одержання зазначеного письмового повідомлення Кредитора.

Відповідно до пункту 7 додаткової угоди № 3 інші умови договору залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечать даній додатковій угоді, при цьому сторони підтверджують за ними свої зобов`язання.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту банком, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 08-315П145-П

від 7 липня 2008 року, а 16 липня 2009 року і 25 листопада 2010 року сторони уклали додаткові угоди до договору поруки № 1 і № 2 відповідно .

З виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому ОСОБА_1 суди встановили, що він отримав кредитні кошти, користувався ними та періодично вносив платежі на погашення кредиту; останній платіж на погашення

кредиту здійснено 18 лютого 2011 року в розмірі 256 доларів США,

що еквівалентно 2 033,15 грн.

Відповідно до пункту 3.3.7 договору кредиту позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за користування кредитом в порядку визначеному пунктами 1.1.1, 2.4, 2.10 цього договору, та комісії в розмірах та порядку, ним передбачених.

Згідно з пунктом 3.3.8 договору кредиту позичальник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час користування кредитом та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктами 1.1, 2.4, 3.3, 3.14 цього договору.

За умовами пункту 1.4 договору кредиту нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно в останній робочий день поточного місяця та остаточно погашається у період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця включно.

Пунктом 4.4 договору кредиту визначено, що в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.37, 3.3.8 вказаного договору протягом більше 90 (дев`яносто) календарних днів, строк кредитування вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (штрафи, пеню).

Наступний платіж на погашення кредиту ОСОБА_1 мав внести

у березні 2011 року не пізніше ніж у день, що передує останньому робочому дню поточного місяця включно, а саме 30 березня 2011 року.

Згідно з пунктом 4.4 договору кредиту строк кредитування вважається таким, що сплив, 30 червня 2011 року, тому у позичальника виник обов`язок 1 липня

2011 року протягом дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (штрафи, пеню).

Про порушене право банк дізнався 2 липня 2011 року; до суду з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 3 березня 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку.

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права судом апеляційної інстанції в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати пені є додатковим до основного.

Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною першою статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 1 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суди встановили, що повернення кредиту та сплата процентів за кредит

ОСОБА_3 здійснювалася з простроченням до серпня 2009 року, останній платіж здійснено 18 лютого 2011 року.

Відповідно до пункту 4.4 договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Оскільки ОСОБА_3 порушив зобов`язання щодо повернення кредиту, то відповідно до пункту 4.4 договору кредиту позичальник зобов`язаний був погасити існуючу заборгованість, а саме заборгованість за кредитом, проценти за користування ним, і пеню, що нараховані на час дострокового закінчення строку користування кредитом, до 1 липня 2011 року включно.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк виконання основного зобов`язання було змінено, тому через 90 днів після сплати боржником останнього платежу в позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом 3 березня 2015 року, тобто зі спливом позовної давності.

Звертаючись з вказаним позовом, ПАТ «Укрсоцбанк» просило за договором кредиту № 08-315П145-К від 7 липня 2008 року стягнути заборгованість за кредитом та процентами в загальному розмірі 69 201,85 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 091 929,48 грн, з яких:

- 38 933,29 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 25 910,70 доларів США - заборгованість за процентами, нарахованими

за період включно після 30 червня 2011року;

- 25 910,70 доларів США - три проценти річних, нараховані за період включно після 30 червня 2011 року;

- 1024,10 доларів США- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нараховані включно після 30 червня 2011року;

- 3 333,76 доларів США- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахованими включно після 30 червня 2011року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій

розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що строк кредитування сплив 30 червня 2011 року, оскільки строк виконання основного зобов`язання змінено згідно з пунктом 4.4 договору кредиту.

За змістом поданого ПАТ «Укрсоцбанк» розрахунку заборгованості банк нараховував проценти за користування кредитом та пеню, в тому числі і після

30 червня 2011 року (закінчення строку кредитування).

Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) виклала правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою

статті 1050 ЦК України.

Тому, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції помилково погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначеного розміру заборгованості за договором кредиту № 08-315П145-К

від 7 липня 2008 року, оскільки заявлені у цій справі вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після спливу дострокового строку кредитування, є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в іншій частині.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12

(провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої

статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти та пеню за кредитом, вимоги позивача про стягнення таких процентів та пені є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Верховний Суд визнає помилковим застосування позовної давності до усієї заявленої суми заборгованості, оскільки частина позовних вимог (заборгованість за процентами та пенею, що нарахована після 30 червня 2011 року) є безпідставною.

Тобто суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення процентів та пені, нарахованих після 30 червня

2011 року, проте помилився з мотивами відмови, вказавши про пропуск позовної давності в цій частині, а не про безпідставність таких вимог у зв`язку із закінченням строку кредитування.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов правильного висновку в іншій частині позовних вимог банку з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Однак з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою (постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року

у справі № 457/462/16-ц (провадження № 61-21807св19)).

У зв`язку з тим, що строк кредитування сплив 30 червня 2011 року, 1 липня

2011 року у позичальника виник обов`язок протягом дня погасити кредит в повному обсязі, тобто 2 липня 2011 року банк знав про порушення свого права і суд апеляційної інстанції правильно вказав на пропуск трирічної позовної давності

в частині інших позовних вимог, так як позивач звернувся з позовом 3 березня

2015 року.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про необхідність обрахунку позовної давності щодо повернення кредиту у цілому з дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним), оскільки строк кредитування згідно з пунктом 4.4 договору кредиту був змінений позичальником. Тому висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 333/6115/17 (провадження № 61-44507св18) та у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, висновки суду апеляційної інстанції в зазначеній частині, у справі, яка переглядається касаційним судом не суперечать.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в частині відмови у стягненні пені та процентів, нарахованих після 30 червня 2011 року, але помилилися в мотивах такої відмови, касаційна скарга банку підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині відмови у стягненні з відповідачів процентів та пені, нарахованих після

30 червня 2011 року, з викладенням йогомотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду в іншій частині оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив в цій частині судове рішення з додержанням

норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги у вказаній частині без задоволення, а постанови апеляційного суду у відповідній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про зміну мотивів зазначеної частини постанови апеляційного суду із залишенням її без змін в іншій частині, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», в інтересах якого діє адвокат Ременюк Тетяна Олександрівна, задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік