Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №756/404/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 756/404/24

провадження № 61-1491св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Калараша А. А.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (за первісним позовом): Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, Орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (за зустрічним позовом): Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шульги О. М., та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Талько О. Б., Павицької Т. М., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, Орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав.

2. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він перебував у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_2 .

3. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

4. На даний час він з ОСОБА_2 не проживають однією сім`єю та припинили шлюбні стосунки. ОСОБА_2 покинула їх із сином, забрала свої речі та обрала інше місце проживання.

5. Він разом із малолітнім сином переїхав на постійне місце проживання до своїх батьків у с. Кремидівка Одеського району Одеської області. Місцем його реєстрації є: АДРЕСА_1 .

6. Малолітній син ОСОБА_4 повністю перебуває на його утриманні, а відповідач продовжує отримувати допомогу при народженні дитини, проте жодних коштів на утримання сина не надає та ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання малолітньої дитини й забезпечення належного рівня матеріального утримання сина.

7. ОСОБА_2 притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення у сфері сімейних правовідносин.

8. На даний час йому невідоме місце проживання ОСОБА_2 , яка не цікавиться життям та розвитком дитини й навіть не надає згоди на реєстрацію місця проживання дитини за місцем реєстрації батька.

9. Отже, ОСОБА_2 протягом тривалого часу не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, стану здоров`я, не піклується про фізичний та духовний розвиток сина, не цікавиться його розвитком та навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною, не надає сину доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню сином загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини.

10. Таким чином, мати створила умови, які шкодять інтересам дитини.

11. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягувати із ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів її доходу (заробітку) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення з даним позовом до суду й до досягнення дитиною повноліття (т. 1 а. с. 9).

12. У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

13. Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проте фактично проживає та працює в м. Києві.

14. Вона не притягувалася до адміністративної та кримінальної відповідальності, ніколи не вживала та не вживає алкогольні напої й наркотичні засоби. Окрім сина ОСОБА_5 , має ще сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який постійно проживає разом з нею та відвідує один із навчальних закладів м. Києва. Жодних зауважень стосовно виховання та утримання старшого сина не надходило. ОСОБА_6 виключно позитивно характеризується за місцем навчання.

15. Наприкінці 2022 року та на початку 2023 року її мати захворіла та потребувала оперативного лікування. У зв`язку з цим вона та ОСОБА_1 дійшли згоди, що малолітній син ОСОБА_5 тимчасово на періоди лікування її матері буде перебувати під наглядом батька ОСОБА_1 . Такі умови виконувалися до кінця 2023 року, після чого ОСОБА_1 повідомив її про те, що син буде постійно проживати разом з ним та він відмовляється повернути їй дитину.

16. Враховуючи зазначену обставину, вона змушена була звернутися до правоохоронних органів та подати до суду позов про відібрання дитини.

17. Малолітній син ОСОБА_5 постійно проживає разом з батьками ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним актом органу опіки та піклування.

18. ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі й керування у стані сп`яніння. Окрім того, 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вказані обставини підтверджуються копіями відповідних постанов.

19. Також Територіальне управління Державного бюро розслідування, яке розташоване у м. Краматорську, здійснювало досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 405 Кримінального кодексу України. Під час досудового розслідування цього кримінального провадження відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 200 мінімальних заробітних плат. Такі кошти були внесені нею, що підтверджується відповідними доказами.

20. ОСОБА_1 вживає наркотичні речовини, не соромлячись знімати вказані дії на відеокамеру та хизуючись такою поведінкою, що підтверджується долученим відеозаписом.

21. Вказані обставини свідчать про необхідність визначення місця проживання дитини разом з нею.

22. Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_2 просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею (т. 1 а. с. 80 зв. - 81).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

23. Коростенський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 27 листопада 2024 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 163-169).

24. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів щодо свідомої винної поведінки ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 не встановлено, тому виходячи із захисту інтересів дитини, спрямованих на збереження сімейних зв`язків, які можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин, відсутні правові підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

25. З наявного у справі акта обстеження умов проживання ОСОБА_2 слідує, що для виховання та розвитку дитини створені відповідні умови, зокрема, наявна окрема кімната, спальне місце, одяг для дитини.

26. ОСОБА_2 має стабільний та регулярний дохід, що підтверджено довідкою її роботодавця, характеризується позитивно, непогашених або не знятих судимостей не має.

27. В той же час ставлячи під сумнів наявність житла та доходу у ОСОБА_2 , сторона позивача по первісному позову доказів на підтвердження житла та стабільного джерела доходу у ОСОБА_1 не подала.

28. Отже, жодними доказами не доведено того, що мати дітей не має можливості, чи не бажає належно їх виховувати, створити дітям належні умови проживання і матеріального забезпечення.

29. Найкращим інтересам обох дітей відповідатиме саме їх спільне проживання і спілкування.

30. Виходячи із вищезазначеного та ураховуючи, що малолітній ОСОБА_7 досяг лише 2 років 6 місяців, суд констатував те, що дитина потребує у першу чергу материнської любові і турботи.

31. Одночасно суд врахував ту обставину, що дитину під приводом оздоровлення було забрано у матері, яку наразі позбавлено можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, навіть у спробах побачитись з дитиною, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у якнайкращому вихованні дитини і її гармонійному розвитку.

32. Житомирський апеляційний суд постановою від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Голоденко Л. О., залишив без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області 27 листопада 2024 року - без змін (т. 4 а. с. 179-186).

33. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_2 може негативно вплинути на свого малолітнього сина, як й не здобуто доказів того, що позбавлення її батьківських прав сприятиме захисту прав малолітнього сина ОСОБА_3 та врахуванню якнайкращих інтересів дитини. Отже, суд першої інстанції, врахувавши інтереси малолітнього ОСОБА_3 , обґрунтовано виходив з необхідності збереження його зв`язків з матір`ю.

34. У справі, яка переглядається, не встановлено жодних обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, які б суперечили інтересам дитини. Також не встановлено протиправної поведінки матері стосовно малолітнього сина ОСОБА_5 , що давали підстави для відмови у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання сина разом із нею.

35. При вирішенні суд першої інстанції, встановивши наявність матеріально-побутових умов проживання як у матері, так і у батька, малолітній вік дитини та необхідність підтримки постійних родинних зв`язків малолітнього ОСОБА_5 зі своїм рідним братом, а також самовільні без погодження із ОСОБА_2 дії ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини, дійшов правильного висновку про те, що проживання малолітнього сина сторін разом з матір`ю відповідатиме інтересам дитини.

36. Суду не надано доказів того, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю буде суперечити інтересам дитини.

37. На час вирішення цього спору не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж визначення місця проживання з матір`ю.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

38. 26 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Голоденко Л. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

39. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції фактично встановив юридично значимий факт наявності працевлаштування та самостійного доходу у ОСОБА_2 виключно на підставі лише однієї довідки фізичної особи-підприємця, яка не є первинним документом у розумінні законодавства про працю, не підтверджена жодним обов`язковим доказом існування трудових відносин (трудовим договором, наказом про прийняття на роботу, записом у трудовій книжці, повідомленням податкового органу, доказами виплати заробітної плати), суперечить висновку органу опіки та піклування, спростовується поясненнями самої ОСОБА_2 , наданими у судовому засіданні під час апеляційного розгляду.

40. Суд апеляційної інстанції, визнавши по суті доводи апеляційної скарги щодо відсутності висновку органу опіки та піклування, обрав процесуально неправильний шлях, а саме: ухвалою від 20 травня 2025 року самостійно витребував відповідний висновок органу опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації. Такий підхід є порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд фактично усунув істотне порушення, допущене судом першої інстанції, замість того, щоб надати йому належну правову оцінку.

41. Суди протиправно відмовили позивачу за первісним позовом у задоволенні клопотання про витребування доказів про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної та адміністративної відповідальності, а також клопотання про витребування у Державної податкової служби України довідки про джерела отримання доходів ОСОБА_2 , що призвело до неповного дослідження всіх обставин справи, формального та упередженого розгляду справи.

42. Судом першої інстанції було прийнято та покладено в основу рішення докази, отриманні з порушенням встановленого законом порядку, тоді як суд апеляційної інстанції залишив ці порушення поза увагою. Зокрема, ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції копії судових рішень, отриманих на адвокатський запит її адвокатом, а саме: постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2024 року у справі № 642/687/24, постанову Печерського районного суду м. Києва від 14 січня 2019 року у справі № 757/53599/18, постанову Комінтерніського районного суду Одеської області від 11 лютого 2015 року у справі № 504/4384/14, якими ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності. Разом з цим, копії судових рішень з повним доступом та печатками судів отримані з порушенням частини сьомої статті 9 Закону України «Про доступ до судових рішень».

43. У матеріалах справи відсутній будь-який доказ активної поведінки відповідача за первісним позовом, спрямованої на реалізацію батьківських прав та виконання батьківських обов`язків. Відповідач не надала жодного підтвердження того, що вона намагалася спілкуватися з дитиною, брати участь у її виховані або відновити сімейні зв`язки.

44. ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_2, що свідчить про те, що перешкоди у виконанні батьківських обов`язків створювалися не позивачем чи іншими особами, а самою ОСОБА_2 , яка, будучи обізнаною про наявність судового наказу та заборгованості зі сплати аліментів, не вжила жодних заходів для належного утримання дитини.

45. Апеляційний суд, посилаючись на позитивну характеристику іншої дитини - ОСОБА_8 , фактично вийшов за межі предмета доказування у цій справі та підмінив встановлення юридично значимих фактів оціночними судженнями про «материнські якості» відповідача.

46. У клопотанні про долучення доказів від 11 березня 2025 року ОСОБА_1 було надано витяг з інтегрованої інформаційно-пошукової системи Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), з якого вбачається, що ОСОБА_2 має певне відношення до ряду адміністративних та кримінальних правопорушень. Вказаний доказ міг би підтвердити наявність негативного впливу ОСОБА_2 на свого малолітнього сина через її спосіб життя. Проте, даний доказ не був взятий до уваги апеляційним судом та не перевірений шляхом витребування.

47. Суд апеляційної інстанції не дослідив фото та відео дозвілля ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 , на яких підтверджено, що дитина щаслива, має люблячу сім`ю, доглянута. Також суд апеляційної інстанції не дослідив довідку військової частини НОМЕР_1 від 28 травня 2025 року № 1820, яка підтверджує, що ОСОБА_1 проходить військову службу у АДРЕСА_3 , тобто за місцем свого проживання, що дозволяє йому приділяти час дитині, поєднуючи виконання військового обов`язку з батьківськими функціями. Окрім того, зазначена довідка підтверджує наявність у ОСОБА_1 стабільного доходу, на відміну від ОСОБА_2 .

48. У наданих позивачем за первісним позовом протоколах опитування свідків зазначено, що ОСОБА_2 жодним чином не виявила проявів піклування та любові до малолітнього ОСОБА_3 з моменту, як дитина почала жити з батьком. Вказані протоколи опитування складені адвокатом в межах наданих йому повноважень, є письмовими доказами, які підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Натомість апеляційний суд обмежився формальним висновком про їх недопустимість, фактично усунувшись від з`ясування обставин, що мають вирішальне значення для забезпечення найкращих інтересів дитини.

49. Суд першої інстанції всупереч частини другої статті 193 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) прийняв до розгляду разом із первісним позовом ОСОБА_1 зустрічний позов ОСОБА_2 .

50. У суді першої інстанцій в ухвалені судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід.

51. 07 квітня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Тандир Д. В., через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Голоденко Л. О., у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

52. Відзив мотивовано тим, що Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 730/921/21, від 26 червня 2024 року у справі № 317/979/22 сформував висновки щодо доходів одного із батьків при вирішення спорів про визначення місця проживання дитини. Зокрема, наявність чи вищий рівень доходу одного з батьків не є пріоритетним при вирішенні такого спору. Такий фактор може братися судом до уваги лише як допоміжний, але в першу чергу суд має зважати на кращий інтерес дитини, при якому має враховуватися ряд факторів, психологічний та сталий розвиток, емоційний фактор та інше.

53. Враховуючи мету апеляційного перегляду справи суд не позбавлений можливості витребувати новий доказ у справі, а саме: висновок органу опіки та піклування, для дослідження його при ухваленні рішення з метою усунення неточностей, розбіжностей чи помилок, які допустив суд першої інстанції при розгляді справи.

54. Несплата аліментів не може бути підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки відсутність системності в діях останньої, поступове погашення боргу, а також звернення до суду із позовом про визначення місця проживання дитини свідчить про зміну поведінки ОСОБА_2 , а відповідно про вжиття всіх від неї залежних заходів щодо найкращих інтересів дитини.

55. Суди попередніх інстанцій діяли в межах заявлених вимог, належно дослідили докази, правомірно врахували найкращі інтереси дитини, допустимо витребували висновок органу опіки та піклування, обґрунтовано оцінили допустимість доказів. Доводи щодо персональних даних, доходів сторін, несплати аліментів та процесуальних дій є неспроможними. Відсутні підстави для висновку про неправильне застосування норм права або необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду.

Провадження у суді касаційної інстанції

56. Верховний Суд ухвалою від 30 березня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Голоденко Л. О., на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

57. У квітні 2026 року матеріали цивільної справи № 756/404/24 надійшли до Верховного Суду.

58. Верховний Суд ухвалою від 10 червня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

59. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18, від 03 липня 2019 року у справі № 320/888/14, від 08 квітня 2020 року у справі № 591/3068/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 09 червня 2021 року у справі № 203/2861/19, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

60. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема:

- щодо застосування статей 76-79, 89 ЦПК України, статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у частині визначення того, які саме докази є належними та достатніми для підтвердження наявності реального доходу одного з батьків, якщо така обставина має істотне значення для оцінки визначення місця проживання дитини;

- щодо застосування статей 13, 367 ЦПК України, статті 19 СК України в частині повноважень апеляційного суду самостійно витребовувати висновок органу опіки та піклування, якщо саме не витребування такого висновку заявляється стороною як істотне процесуальне порушення суду першої інстанції та є підставою апеляційного оскарження;

- щодо застосування статей 76-78, 89, статті 32 Конституції України, статті 14, 16 Закону України «Про захист персональних даних», статей 7, 8 Закону України «Про доступ до судових рішень», а саме: чи може суд досліджувати та покласти в основу судового рішення докази, отриманні з порушенням вимог Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про доступ до судових рішень», а також якими мають бути наслідки такого порушення для допустимості доказів у цивільному процесі;

- щодо застосування частини першої статті 76, 89, 95 ЦПК України та пункту 7 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині правової природи протоколів опитування, складених адвокатом у межах його професійної діяльності та питання, чи можуть такі документи автоматично визнаватися недопустимим доказами без аналізу їх змісту, способу отримання та значення для встановлення обставин справи;

- щодо застосування статей 155, 164, 180 СК України та 12, 89 ЦПК України в частині необхідності уточнення, в яких саме випадках ухилення від сплати аліментів може визнаватися допустимим або виправданим, а в яких - безумовно свідчить про невиконання батьківських обов`язків та має правове значення для вирішення спорів, пов`язаних із дитиною;

- щодо застосування статей 155, 164 СК України, статей 12, 89 ЦПК України в частині допустимості обґрунтування судових висновків про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав на підставі ставлення матері чи батька до іншої дитини, а також щодо того, чи може належне ставлення до інших дітей вважатися підтвердженням виконання батьківських обов`язків саме щодо тієї дитини, стосовно якої виник спір;

- щодо застосування статей 2, 13, 53, 84, 189, 197, 198 ЦПК України в частині питання про допустимість вчинення судом у межах однієї ухвали закриття підготовчого провадження, призначення справи до розгляду по суті, витребування доказів та залучення третіх осіб, з огляду на вимоги процесуальної послідовності та права сторін на належну реалізацію процесуальних гарантій.

61. Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3, 4 частини першої статті 411 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

62. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 14).

63. Сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте, як стверджує позивач за первісним позовом, вони проживали однією сім`єю та під час розгляду цієї справи припинили спільне проживання. Вказана обставина не заперечується ОСОБА_2 .

64. Місцем проживання ОСОБА_1 , яке зареєстроване у встановленому порядку, є: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 13, 35).

65. Місцем проживання ОСОБА_2 , яке зареєстроване у встановленому порядку, є: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 33, 123).

66. Місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_3 на час розгляду цієї справи не зареєстроване у встановленому законом порядку.

67. Згідно з актом обстеження умов проживання від 11 грудня 2023 року, складеним працівниками Служби у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, встановлено, що малолітній син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає на АДРЕСА_3 , разом із бабусею ОСОБА_9 та дідусем ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 101).

68. Згідно з листом від 30 січня 2024 року №61.1/4/аз, складеним т. в. о. начальника Відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області Павлюка Михайла, встановлено, що 25 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернулася на спецлінію «102» з повідомленням про те, що 25 листопада 2023 року за адресою: АДРЕСА_3 , свекруха чинить їй перешкоди у відібранні малолітнього сина ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 89).

69. ОСОБА_2 у січні 2024 року зверталася до Відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою про вжиття заходів щодо повернення їй малолітнього сина. Під час здійснення перевірки за вказаним фактом працівниками поліції було встановлено, що ОСОБА_1 проживає на АДРЕСА_3 разом зі своїми батьками та малолітнім сином ОСОБА_3 , 2022 року народження.

70. ОСОБА_2 також має сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає разом з нею. Долучена до матеріалів справи характеристика за місцем навчання ОСОБА_11 свідчить про те, що хлопчик виключно позитивно характеризується, дитина завжди чиста, охайна доглянута, мати забезпечує його усім необхідним, харчуванням, дитина має постійно ланч-бокс з домашньою їжею. Мати приймає належну участь у вихованні та навчанні дитини (т. 1 а. с. 115, 122 зв.).

71. Згідно з актом обстеження умов проживання від 01 березня 2024 року, складеним Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, встановлено, що ОСОБА_2 разом зі своєю матір`ю та неповнолітнім сином ОСОБА_11 на підставі договору оренди житла від 14 червня 2023 року проживає за адресою: АДРЕСА_4 . У квартирі чисто, охайно, здійснений ремонт, є всі необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створені належні умови (т. 1 а. с. 86).

72. У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про відібрання малолітнього сина ОСОБА_7 . На даний час спір не вирішений в судовому порядку та ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 червня 2024 року з метою забезпечення позову встановлено графіки побачень ОСОБА_2 із сином ОСОБА_7 .

73. Згідно з довідкою від 18 червня 2024 року № 199, виданою Кремидівським старостинським округом Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області, встановлено, що малолітній ОСОБА_3 з 11 грудня 2022 року проживає без реєстрації разом з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_9 на території Кремидівського старостинсько округу за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а. с. 144).

74. 17 липня 2024 року представниками Служби у справах дітей Доброславської селищної ради спільно із Центром надання соціальних послуг Доброславської селищної ради здійснено обстеження умов проживання за місцем проживання малолітнього ОСОБА_5 з бабусею ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_3 , та встановлено, що дитина проживає у належних умовах, у хлопчика є дитяче ліжко, одяг, взуття, все необхідне для його розвитку (т. 1 а. с. 178).

75. У висновку Органу опіки та піклування Доброславської селищної ради, затвердженому рішенням виконавчого комітету Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області від 12 вересня 2024 року № 203, зазначено про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 176-181).

76. Відповідно до судового наказу, виданого Коростенським міськрайонним судом Житомирської області 24 березня 2025 року, із ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно. Станом на 04 вересня 2025 року заборгованість за аліментами становить 14 714,73 грн (т. 4 а. с. 93-97).

77. ОСОБА_2 не має психіатричних та наркологічних захворювань, на обліку не перебуває, що підтверджується довідкою про проходження психіатричного огляду, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин, від 30 січня 2024 року №136/24, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Клініка ім. Гальченко В.В.» (т. 1 а. с. 112).

78. Також до матеріалів справи долучений консультаційний висновок спеціаліста № 86630, складений лікарем-консультантом (дитячим психіатром) Товариства з обмеженою відповідальністю «Медицина» 27 червня 2025 року, у якому зазначено про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був оглянутий лікарем-психіатром. Під час бесіди встановлено, що дитина охоче йде на контакт, активна, доброзичлива, емоційно врівноважена. Мова розвинена відповідно до віку - зв`язна, граматично правильна, словниковий запас відповідає віковим нормам. Вказівки розуміє, на запитання відповідає адекватно, поведінка цілеспрямована. Інтелектуальний розвиток відповідає віку. Порушень з боку психічного стану не виявлено. За словами батьків, дитина проживає в стабільному сімейному середовищі - з батьком, прийомною мамою та братом. Дитина дуже емоційно прив`язана до батька. Сім`я характеризується як благополучна, дитина оточена турботою. Дитина не сприймає ОСОБА_2 як мати та боїться як чужу людину, має сприятливі умови для розвитку.

79. 07 липня 2025 року під час підготовки висновку Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації працівники Служби у справах дітей та сім`ї Золочівської сільської ради склали акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_6 , Золочівська сільська рада, у якому зазначено про те, що житло придатне для повноцінного проживання.

80. У висновку Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 вересня 2025 року зазначено про те, що, зважаючи на відсутність підтвердження самостійного доходу ОСОБА_2 . Орган опіки та піклування вважає за недоцільне рекомендувати визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , 2022 року народження, разом з матір`ю ОСОБА_2 (т. 4 а. с. 48, 49).

81. ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України, в одній з військових частин, розташованій на території м. Києва, та має сталий дохід. На даний час він створив іншу сім`ю й проживає в орендованому житловому приміщенні (т. 4 а. с. 98, 99).

82. Витяг з інформаційно-аналітичної системи МВС України «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» свідчить про відсутність відомостей щодо наявності у ОСОБА_1 незнятої чи непогашеної судимості (т. 4 а. с. 116).

83. Згідно з довідкою від 31 січня 2024 року, виданою фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_12 , ОСОБА_2 працює у ФОП « ОСОБА_12 » з 25 січня 2024 року на посаді директора з посадовим окладом 18 500,00 грн (т. 1 а. с. 102).

84. Згідно з листом Департаменту інформатизації МВС України станом на 03 липня 2025 року за даними інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до кримінальної відповідальності не притягувалася. Також у Реєстрі адміністративних правопорушень МВС України відсутня інформація про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності (т. 4 а. с. 44, 45).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав

85. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

86. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

87. Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

88. Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

89. Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

90. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

91. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

92. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

93. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

94. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

95. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

96. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

97. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

98. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.

99. У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

100. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

101. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

102. Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачем за первісним позовом не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

103. При цьому суди обґрунтовано прийняли до уваги висновок Органу опіки та піклування Доброславської селищної ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області від 12 вересня 2024 року № 203, у якому зазначено про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

104. Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували об`єктивні причини неможливості активної участі ОСОБА_2 у житті дитини ОСОБА_3 , зокрема через створення перешкод зі сторони ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_9 , з приводу чого ОСОБА_2 зверталася до правоохоронних органів, служби у справах дітей з відповідними заявами, а також до суду з позовом про відібрання дитини.

105. Суди попередніх інстанцій встановили, що ухвала суду про забезпечення позову у справі № 504/1925/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про відібрання дитини, якою встановлено графік зустрічей ОСОБА_2 та її малолітньої дитини ОСОБА_3 , добровільно не виконується ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та на час розгляду цієї справи у судах перебувала на примусовому виконанні у Доброславському відділі державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області. Наведені обставини свідчать про наявність перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 .

106. Крім цього, суди попередніх інстанцій, оцінюючи здатність ОСОБА_2 виконувати батьківські обов`язки, правильно звернули увагу на ставлення останньої до виконання батьківських обов`язків стосовно іншого сина ОСОБА_13 , який позитивно характеризується за місцем навчання. Зокрема суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 піклується про свого малолітнього сина ОСОБА_13 , належним чином виховує та матеріально забезпечує його.

107. За таких обставин, суди попередніх інстанцій, врахувавши інтереси малолітньої дитини ОСОБА_3 , обґрунтовано виходили з необхідності збереження його зв`язків з матір`ю ОСОБА_2 , з огляду на те, що позивачем за первісним позовом не надано доказів того, що ОСОБА_2 може негативно вплинути на свого малолітнього сина, а позбавлення її батьківських прав сприятиме захисту прав малолітнього сина та врахуванню якнайкращих інтересів дитини.

108. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , не спростовують висновків судів, оскільки наявність заборгованості по сплаті аліментів сама по собі автоматично не свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків щодо виховання, піклування, утримання і розвитку дітей, не може вважатися безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 336/9218/14, від 07 червня 2023 року у справі № 753/18406/16-ц, від 27 травня 2026 року у справі № 335/8078/24).

109. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що Служба у справах дітей Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області безпідставно провела засідання комісії щодо розгляду питання доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 без участі ОСОБА_1 , батька дитини, з огляду на таке.

110. Зі змісту висновку Органу опіки та піклування Доброславської селищної ради, затвердженому рішенням виконавчого комітету Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області від 12 вересня 2024 року № 203, встановлено, що на засідання комісії, яке мало відбутися 30 серпня 2024 року, були запрошені батьки, однак батько дитини ОСОБА_1 не з`явився, хоча йому було запропоновано брати участь у засіданні комісії в режимі онлайн-зв`язку. Про свою відсутність на засіданні ОСОБА_1 повідомив заявою від 29 серпня 2024 року, в якій просив перенести розгляд даного питання на інший день у зв`язку з тим, що він перебуває на лікуванні. Мати дитини з`явилася на засідання комісії. Вказана заява була задоволена та засідання комісії перенесено на 10 год. 09 вересня 2024 року. Службою у справах дітей Доброславської селищної ради було надіслано запрошення батькам дитини й додатково у телефонному режимі повідомлено ОСОБА_1 про те, що він має можливість брати участь у засіданні комісії в режимі онлайн-зв`язку. На засіданні комісії, яке відбулося 09 вересня 2024 року, була присутня мати дитини, батько не з`явився та направив на електронну адресу заяву про перенесення засідання комісії на інший день.

111. Враховуючи те, що ОСОБА_1 двічі не з`явився на засідання комісії, хоча був належним чином повідомлений про дату та час, не надав документів, які б могли суттєво вплинути на всебічний та об`єктивний розгляд справи, комісія Органу опіки та піклування Доброславської селищної ради вважала за можливе провести засідання без участі батька дитини ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини

112. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

113. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

114. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина перша-друга статті 160 СК України).

115. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

116. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

117. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

118. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

119. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

120. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

121. У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

122. У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

123. Комплексний аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

124. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

125. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

126. Колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

127. Отже, при вирішенні питання щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

128. Вищевказані висновки узгоджуються, зокрема, із висновками Верховного Суду викладеними, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справ № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17,від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц.

129. У справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановлено, що як батько, так і мати дитини мають бажання її виховувати та піклуватися про неї, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дитини.

130. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що враховуючи вік дитини (2 роки та 6 місяців станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції), психологічний стан та особливості фізичного розвитку, що потребує постійної уваги та присутності матері, а також права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 .

131. У частинах четвертій-шостій статті 19 СК України закріплено, що під час розгляду судом спорів щодо, зокрема, місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

132. Встановлено, що Житомирський апеляційний суд ухвалою від 20 травня 2025 року зобов`язав Службу у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації надати до суду висновок щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

133. У висновку Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 вересня 2025 року зазначено про те, що, зважаючи на відсутність підтвердження самостійного доходу ОСОБА_2 орган опіки та піклування вважає за недоцільне рекомендувати визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

134. Оцінивши зазначений висновок органу опіки та піклування, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що такий висновок є недостатньо обґрунтованим, оскільки він надає перевагу одному із батьків дитини лише з точки зору кращого матеріального стану, проте при визначенні місця проживання дитини першочергове значення має саме врахування найкращих інтересів дитини.

135. Згідно з довідкою від 31 січня 2024 року, виданою ФОП ОСОБА_12 , ОСОБА_2 працює у ФОП « ОСОБА_12 » з 25 січня 2024 року на посаді директора з посадовим окладом 18 500,00 грн.

136. Матеріали справи не містять жодної додаткової інформації щодо наявності трудових правовідносин між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_12 (зокрема, копії трудової книжки, наказу про прийняття на роботу, трудового договору, фінансової та податкової звітності тощо).

137. Разом з цим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що відсутність таких доказів не є безумовною підставою для спростування інформації, яка міститься у довідці від 31 січня 2024 року щодо факту працевлаштування ОСОБА_2 , та не надає підстав стверджувати про те, що ОСОБА_2 перебуває у скрутному матеріальному становищі та не спроможна забезпечити належні умови проживання малолітнього сина.

138. За таких обставин, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові належним чином мотивував відхилення висновку органу опіки та піклування про те, що відсутність у ОСОБА_2 підтвердженого самостійного доходу є підставою для відмови у визначенні місця проживання дитини разом із матір`ю.

139. Суди попередніх інстанцій встановили, що на час розгляду справи малолітній ОСОБА_3 проживав разом із своїм батьком ОСОБА_1 . При цьому, тривалий час ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_5 , разом із ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (батьки позивача за первісним позовом).

140. Також встановлено, що ОСОБА_1 та його батьки створюють перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні зі своєю дитиною ОСОБА_3 ,з приводу чого ОСОБА_2 зверталася до правоохоронних органів, служби у справах дітей з відповідними заявами, а також до суду з позовом про відібрання дитини.

141. Про наявність перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 з дитиною та її вихованні свідчить також та обставина, що ухвала суду про забезпечення позову у справі № 504/1925/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про відібрання дитини, якою встановлено графік зустрічей ОСОБА_2 та її малолітньої дитини ОСОБА_3 , добровільно не виконується ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та на час розгляду цієї справи у судах перебувала на примусовому виконанні у Доброславському відділі державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області.

142. За таких обставин, суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання дитини разом із матір`ю, обґрунтовано врахували також самовільні без погодження із ОСОБА_2 дії ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини.

143. Із врахуванням наведених обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

144. При цьому Верховний Суд зазначає, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

145. Разом із цим, Верховний Суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

146. Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, висновки судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю є правильними, вони ґрунтується на вимогах закону, підтверджується матеріалами справи та спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

147. Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

148. Доводи касаційної скарги про те, що в суду апеляційної інстанції були відсутні повноваження самостійно витребовувати висновок органу опіки та піклування на стадії апеляційного перегляду справи, є безпідставними, оскільки з урахуванням вимог статей 2, 367, 368 ЦПК України апеляційний суд не позбавлений можливості запросити в органу опіки та піклування відповідний письмовий висновок щодо визначення місця проживання дитини. Зазначене не є отриманням нового доказу на стадії апеляційного провадження, що унеможливлюється статтею 367 ЦПК України, а є виконанням завданні цивільного судочинства (схожі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 754/14960/20).

149. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій встановили наявність у матері дитини ОСОБА_2 самостійного доходу на підставі недопустимих доказів фактично зводяться до незгоди заявника з установленими судами обставинами справи і оцінкою доказів, надання їм власної суб`єктивної оцінки, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції в своїй постанові обґрунтовано вказав, що наявність постійного заробітку не є вирішальним фактором при визначенні місця проживання дитини, оскільки суд насамперед керується принципом забезпечення найкращих інтересів дитини.

150. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди протиправно відмовили позивачу за первісним позовом у задоволенні клопотання про витребування доказів про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної та адміністративної відповідальності.

151. Так, з протоколу судового засідання від 20 травня 2025 року вбачається, що суд апеляційної інстанції частково задовольнив клопотання позивача за первісним позовом про витребування доказів, а саме: витребував у Департаменті інформатизації МВС інформацію про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної та/або кримінальної відповідальності, в частині вимог про витребування у Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві належним чином завіреного витягу з інтегрованої інформаційно-пошукової системи МВС України щодо ОСОБА_2 , у Коростенському міськрайонному суді Житомирської області інформацію та копії судових рішень про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної та/або кримінальної відповідальності відмовив (т. 3 а. с. 140-145, 169).

152. Згідно з листом Департаменту інформатизації МВС України станом на 03 липня 2025 року за даними інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до кримінальної відповідальності не притягувалася. Також у Реєстрі адміністративних правопорушень МВС України відсутня інформація про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності (т. 4 а. с. 44, 45).

153. Інформації, яка міститься у зазначеному листі, суд апеляційної інстанції вважав достатнім для встановлення обставин щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної та/або кримінальної відповідальності. При цьому, заявляючи клопотання сторона позивача за первісним позовом не вказала будь-яких конкретних ідентифікуючих ознак, які б свідчили про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної та/або кримінальної відповідальності.

154. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у суді першої інстанції в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід.

155. З матеріалів справи встановлено, що 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Голоденко Л. О., подав заяву про відвід судді, який мотивовано тим, що суддя відмовила у задоволенні клопотань сторони позивача, які подавались з питань повернення справи до стадії підготовчого судового засідання, а також щодо витребування доказів, що порушує принцип змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (т. 2 а. с. 139-141).

156. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

157. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).

158. Коростенський міськрайонний суд Житомирської області ухвалою від 29 жовтня 2024 року в задоволенні клопотання про витребування доказів та заяви про повернення до стадії підготовчого провадження, поданих ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Голоденко Л. О., відмовлено (т. 2 а. с. 114).

159. Вказана ухвала мотивована тим, що у справі відсутні вагомі обставини, за наявності яких суд може прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження.

160. Враховуючи те, що заявник фактично обґрунтовував подану заяву про відвід судді незгодою з процесуальним рішенням судді, що в силу вимог частини четвертої статті 36 ЦПК України не є підставою для відводу, то Коростенський міськрайонний суд Житомирської області ухвалою від 27 листопада 2024 року обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви позивача за первісним позовом про відвід судді Шульги О. М. від розгляду справи (т. 2 а. с. 152).

161. Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18, від 03 липня 2019 року у справі № 320/888/14, від 08 квітня 2020 року у справі № 591/3068/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 09 червня 2021 року у справі № 203/2861/19, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19,є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначених заявником справах, та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними.

162. Так, у справі № 320/888/14 суди дійшли висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав. Батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

163. У справі № 591/3068/18 апеляційний суд, накладаючи на відповідача стягнення у вигляді штрафу, виходив з того, що відповідач не виконав вимоги протокольної ухвали станом на 03 липня 2019 року - день розгляду справи. Разом з цим, відповідач довів, що на виконання вимог суду надіслав на електронну адресу суду запитувані документи, та на підтвердження вказаного надіслало відомості з електронної пошти, а саме скриншоти листа з додатками. Суд апеляційної інстанції зазначену інформацію, яка надійшла на офіційну електронну пошту суду, не перевірив та дійшов передчасного висновку про зловживання відповідачем процесуальними правами і застосував до останнього заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.

164. У справі № 203/2861/19 суд касаційної інстанції встановив, що сторона відповідача не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання в судів першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд помилково відхилив клопотання представника відповідача про дослідження нових доказів, оскільки подати такі докази в суді першої інстанції відповідач не міг через невиконання судом першої інстанції вимог процесуального закону.

165. У справі № 202/7712/18 апеляційний суд, застосовуючи до відповідача крайній захід впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, встановив, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а саме: не підтримував стосунків з дочкою протягом тривалого часу, не цікавився її життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

166. У справах № 608/190/18, № 712/11527/17, № 766/17903/19 суди, визначаючи місце проживання з одним із батьків, керувалися найкращими інтересами дитини, які встановлюються у кожній справі із урахуванням усіх істотних обставин.

167. Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

168. Посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

169. Підставами касаційного оскарження заявник також визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

170. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

171. Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питання застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

172. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановленні фактичні обставини справи.

173. Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду:

- щодо застосування статей 76-79, 89 ЦПК України, статті 161 СК України у частині визначення того, які саме докази є належними та достатніми для підтвердження наявності реального доходу одного з батьків, якщо така обставина має істотне значення для оцінки визначення місця проживання дитини;

- щодо застосування статей 13, 367 ЦПК України, статті 19 СК України в частині повноважень апеляційного суду самостійно витребовувати висновок органу опіки та піклування, якщо саме не витребування такого висновку заявляється стороною як істотне процесуальне порушення суду першої інстанції та є підставою апеляційного оскарження;

- щодо застосування статей 76-78, 89, статті 32 Конституції України, статті 14, 16 Закону України «Про захист персональних даних», статей 7, 8 Закону України «Про доступ до судових рішень», а саме: чи може суд досліджувати та покласти в основу судового рішення докази, отриманні з порушенням вимог Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про доступ до судових рішень», а також якими мають бути наслідки такого порушення для допустимості доказів у цивільному процесі;

- щодо застосування частини першої статті 76, 89, 95 ЦПК України та пункту 7 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині правової природи протоколів опитування, складених адвокатом у межах його професійної діяльності та питання, чи можуть такі документи автоматично визнаватися недопустимим доказами без аналізу їх змісту, способу отримання та значення для встановлення обставин справи;

- щодо застосування статей 155, 164, 180 СК України та 12, 89 ЦПК України в частині необхідності уточнення, в яких саме випадках ухилення від сплати аліментів може визнаватися допустимим або виправданим, а в яких - безумовно свідчить про невиконання батьківських обов`язків та має правове значення для вирішення спорів, пов`язаних із дитиною;

- щодо застосування статей 155, 164 СК України, статей 12, 89 ЦПК України в частині допустимості обґрунтування судових висновків про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав на підставі ставлення матері чи батька до іншої дитини, а також щодо того, чи може належне ставлення до інших дітей вважатися підтвердженням виконання батьківських обов`язків саме щодо тієї дитини, стосовно якої виник спір;

- щодо застосування статей 2, 13, 53, 84, 189, 197, 198 ЦПК України в частині питання про допустимість вчинення судом у межах однієї ухвали закриття підготовчого провадження, призначення справи до розгляду по суті, витребування доказів та залучення третіх осіб, з огляду на вимоги процесуальної послідовності та права сторін на належну реалізацію процесуальних гарантій.

174. Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судами оцінкою обставин справи та вказають на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

175. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

176. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

177. Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

178. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

179. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Калараш

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк