Окрема думка від 24 червня 2026 р. у справі №916/2011/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

25 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/2011/25

Судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Бенедисюка І. М. до постанови Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 916/2011/25

за касаційною скаргою Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Релеекспорт"

до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково- виробниче підприємство Фаза"

про визнання недійсним рішення.

У судовому засіданні 25.06.2026 більшістю голосів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову, якою: касаційну скаргу Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач, скаржник) залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 у справі № 916/2011/25- без змін.

При ухваленні вказаного судового рішення мною суддею Бенедисюком І. М., висловлено окрему думку такого змісту.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав про визнання недійсним та скасування рішення Відділення АМК про порушення, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Релеекспорт" (далі - ТОВ "Фірма Релеекспорт", позивач) законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210), в частині, що стосується позивача.

Підставою позову у цій справі позивач визначив порушення Відділенням АМК норм Закону, зокрема, щодо своєчасності та розумності строків розгляду справи та притягнення його до відповідальності поза межами строків визначених у Законі № 2210, що, на його думку, відповідно до частини першої статті 59 цього Закону є підставою для визнання протиправним та скасування рішення.

Суди задовольняючи позовні вимоги дійшли висновків, що розгляд антимонопольної справи № 39/2-17 тривав з 11.08.2017 до 24.04.2025, що склало 7 років 8 місяців 13 днів. При цьому, проведення розслідування у такий тривалий строк (майже вісім років) за однією процедурою закупівлі з двома учасниками, враховуючи строки притягнення до відповідальності, встановлені у статті 42 Закону № 2210, має бути обґрунтоване об`єктивними та поважними причинами, які пов`язані безпосередньо із розглядом справи АМК, як-то складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями/бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі, АМК тощо.

Однак, з огляду на сукупність наявних у матеріалах справи доказів, на яких ґрунтується оскаржуване позивачем Рішення АМК, відповідна антимонопольна справа не є складною, а кваліфікація поведінки учасників торгів, з урахуванням наявної у відповідача документації, своєчасно наданої як учасниками торгів, так і державними органами/фінансовими установами, не потребувала істотних затрат часу, оскільки дозволяла оперативно та конкретно встановити наявність/відсутність ознак пов`язаності відповідачів антимонопольної справи, що зумовила недотримання конкретних засад проведення торгів.

За висновками судів, розгляд Відділенням АМК антимонопольної справи протягом майже 8 років став надмірним тягарем для позивача, беручи до уваги відсутність юридичної визначеності і остаточності щодо вирішення питання порушення/непорушення ним Закону, що було предметом розгляду антимонопольної справи. Розгляд АМК антимонопольної справи протягом тривалого часу також позбавляє учасника такої справи належного захисту, з огляду на втрату можливості надавати докази, які можуть втратити достовірність і повноту з плином часу, що також безпідставно не враховано відповідачем.

Враховуючи те, що загальна тривалість розгляду антимонопольної справи не відповідає принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства, за відсутності обґрунтованих, об`єктивних та поважних причин для зволікання відповідачем з прийняттям рішення у такій справі, що призвело до притягнення позивача до відповідальності поза межами строків давності, передбачених частиною першою статті 42 Закону № 2210, суди дійшли висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.

Веховний суд більшістю голосів колегії підтримав рішення місцевого та апеляційного судів.

Із ухваленим Верховним Судом судовим рішенням у цій справі не можу погодитися з таких підстав.

Ухвалюючи постанову за результатами розгляду касаційної скарги Відділення АМК Верховний Суд надаючи оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанції зробленим за результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів дійшов висновків, що Відділення АМК, ані під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанціями, ані в касаційній скарзі, не обґрунтувало у чому саме полягає складність дослідження документів, які містилися в антимонопольній справі та які були покладені в основу оскаржуваного Рішення АМК, та чим обумовлено проведення такого аналізу протягом майже 8 років.

Із посиланням на критерії, визначені у статті 19 Конституції України та статті 59 Закону № 2210 Суд зазначив, що: дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля; критеріями перевірки законності оспорюваного рішення є конституційні положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України (формальний критерій), водночас, складові принципу верховенства права дають суду підстави досліджувати зміст ухваленого (сутнісний критерій) на предмет відповідності легітимній меті, недискримінації, пропорційності, тощо.

Вважаю за необхідне зазначити, що Верховний Суд стало та послідовно у своїх постановах викладав загальний та універсальний висновок такого змісту: "кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями".

Аналогічного змісту висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19 (на неврахування якої посилається скаржник).

У вирішенні подібних спорів Верховний Суд також послідовно наголошує на тому, що висновки правозастосування у вирішенні питання тривалості строків розгляду органами АМК антимонопольної справи походять від здійсненням судами тлумачення статті 42 Закону № 2210 у взаємозв`язку зі статтею 19 Конституції України, та нормами статті 3 Закону № 3659-XII, а також такими основоположними принципами, як правова визначеність, законність, розумність строків розгляду справи, неможливість притягнення особи до відповідальності поза межами строків давності.

Слід також враховувати, що у означених скаржником постановах вирішуючи питання щодо тривалості розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК Верховний Суд вказував також на те, що відсутність нормативно запроваджених у Законі № 2210 строків розгляду й прийняття відповідного рішення судам означену норму слід застосовувати ретроспективно згідно зі статтею 58 Конституції України, як нормою прямої дії, оскільки таке застосування призводить до закриття справи та звільнення позивача від відповідальності.

Отже, вважаю, що при вирішенні питання щодо порушення / непорушення органом АМК принципу "належного урядування" внаслідок тривалого строків розгляду антимонопольної справи, зокрема, розпочатої відповідно до присів Закону № 2210, які були чинними до 01.01.2024, застосовуючи статтю 19 Конституції України суди також мають враховувати, що положеннями частини другої статті 42 цього Закону передбачено зупинення перебігу перебіг строку давності на час розгляду органом АМК антимонопольної справи.

Слід також враховувати, що АМК є органом зі спеціальним статусом метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель, який з метою виконання своїх завдань, визначених у статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" будує свою діяльність на принципах, які визначені у статті 4 цього Закону (законності, гласності, захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів).

Отже, АМК та його органи для реалізації основного завдання, визначеного у статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 статті 3) в межах своїх дискреційних повноважень, визначених у частини четвертій статті 4 цього Закону здійснює державний контроль та вчиняє відповідні дії, з метою додержання законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень у підприємницькій діяльності та у сфері медіа.

Крім того врахуванню також підлягає те, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм.

Суд не втручається у дискрецію АМК поза межами перевірки за наявними підставами, які передбачені у статті 59 Закону № 2210. Водночас суди можуть контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень /дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо. Отже, у разі звернення позивача до суду з вимогою про оскарження рішення/дій АМК на суд покладено обов`язок перевірки дотримання органами АМК вимог законодавства та здійснення ними рішення / дій на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених законодавством України (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.201 та 26.10.2021 у справі № 922/1865/20).

Слід зауважити, що у всіх означених скаржником справах висновки суду касаційної інстанції ґрунтуються на тому, що межі фактичної та правової оцінки судом ролі, поведінки та компетенції АМК, в силу положень статті 2 ГПК України мають відповідати меті господарського судочинства та узгоджуватися з положеннями частин другої, третьої цієї статті. Тобто, спірне питання підлягає вирішенню саме в межах порушених суб`єктом господарювання у позові питань, виходячи із характеру спірних правовідносин / юридичної природи заявлених позивачем вимог та кореспондуючих їм підстав (змісту заявлених позовних вимог в аспекті порушення відповідачем принципів належного врядування).

Отже, при вирішенні питання прийнятності / неприйнятності тривалості розгляду антимонопольної справи підлягають з`ясуванню всі істотні обставини спору, зокрема, питання чи вплинув строк від початку розслідування справи та до прийняття рішення АМК на права позивача, у тому числі, майнові, а також інші об`єктивні підстави та чинники, які могли мати вплив на тривалість розслідування (постанова Верховного Суду від 15.07.2025 у справі № 910/2415/24).

Також вважаю за необхідне підкреслити, що досліджуючи обставини наявності / відсутності впливу тривалості розгляду антимонопольної справи на права позивача, у тому числі, майнові, як суб`єкта господарювання) суди мають керуватися приписами статті 86 ГПК України.

Тобто, висновки судів у цій частині мають містити належне та достатнє обґрунтування щодо оцінки доказів поданих позивачем на підтвердження наявності його порушеного права або інтересу, внаслідок тривалого розгляду органами АМК антимонопольної справи.

Однак, на моє переконання, суди першої та апеляційної інстанції у вирішенні питання щодо неприйнятності тривалості розгляду антимонопольної справи та оцінки її впливу на права позивача допустили порушення норм процесуального права (зокрема, статей 86, 236, 237 та 269 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з`ясування обставин цієї справи, ураховуючи предмет і підстави позову та доводи відповідача.

На мою думку, судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень у цій справі не повною мірою дотрималися зазначених вище норм господарського процесуального законодавства зокрема, і в контексті оцінки доводів Відділення АМК про наявність поважності причин тривалості розгляду антимонопольної справи, - періоду та обставин реорганізації відділення, періоду карантинних заходів на території України та військового стану, які мали безпосередній вплив на стан та строк розслідування.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що висновки суду в частині оцінки щодо впливу тривалості розгляду антимонопольної справи зроблено за повного та об`єктивного дослідження всіх наявних у матеріалах справи доказів та належне мотивування за результатами їх оцінки, зокрема, в частині того, які саме обставини не зміг спростувати позивач та які саме докази втратив позивач на спростування таких обставин, які призвели до втрати таких доказів. Як і не містять належної оцінки доводам та доказам позивача на обґрунтування його позиції в частині порушених прав або інтересу, внаслідок тривалого розгляду органами АМК антимонопольної справи.

Натомість за наявними у матеріалах справи доказами, у тому числі наданими самим позивачем вбачається, що за весь час "надмірно тривалого" розгляду антимонопольної справи, позивач не мав жодних обмежень вільно та на власний розсуд вести господарську діяльність, у т.ч. і брати участь у публічних закупівлях та перемагати в них. Вказані обставини також не заперечуються самим позивачем.

Слід також зазначити, що без належної оцінки судами залишилися доводи відповідача в частині того, що ТОВ "Фірма Релеекспорт", як відповідач в антимонопольній справі, діяло недобросовісно, приховуючи інформацію, яка мала значення для її розгляду. Про означене свідчать листи позивача, які надавалися у відповідь на запити Відділення АМК. Більш того, ні на час розгляду справи ні на час оскарження відповідного рішення позивачем не визнавалась протиправність дій які судами було підтверджено.

Наведене свідчить про те, що розгляд цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції заснований лише на вибірковій перевірці доводів однієї сторони (позивача) та ґрунтується фактично на застосуванні статті 37-1 Закону № 2210 (у редакції змін, внесених Законом № 3659-XII і які набули чинності з 01.01.2024), однак без перевірки доказів позивача, які надані на обґрунтування своїх вимог та без врахування і надання оцінки доводам іншої сторони у справі (Відділення АМК), у т.ч. і без з`ясування чому саме у цьому конкретному випадку (розгляд справи понад сім років) не є розумним строком.

Слід також враховувати, статтею 59 Закону № 2210 не передбачено визнання недійсними рішення органів АМК через порушення або неправильне застосування норм процесуального права, адже, за висновками судів, оскаржуване Рішення АМК по суті є правильним.

При цьому, у матеріалах справи також не міститься належних та допустимих доказів на спростування обставин, які покладені відповідачем в основу оскаржуваного Рішення АМК. У цьому аспекті судам слід було також врахувати і надати належну оцінку поведінці позивача під час розгляду антимонопольної справи. Разом із тим, із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що позивач навів будь-які обґрунтовані доводи на спростування фактів, які встановленні Відділенням АМК та надав докази на їх спростування. Означеного позивачем не зроблено, ані під час надання відповідей на запити Відділення, ані на спростування попередніх висновків у антимонопольній справі, ані під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин вважаю, що за належної оцінки судами наявних у матеріалах справи доказів могли мати місце інші висновки про обставини, що мають значення для вирішення цієї справи. На мою думку, у спірному питанні висновки судів свідчать про занадто формальний підхід при вирішенні означеного питання.

Отже, на моє переконання, Верховний Суд у вирішенні касаційної скарги Відділення АМК мав частково задовольнити її вимоги, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу № 916/2011/25 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Окрему думку викладено у порядку статті 34 ГПК України.

Суддя І. Бенедисюк