Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №908/1066/26 — Господарський суд Запорізької області

Суд: Господарський суд Запорізької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 01 липня 2026 р.

Справа: №908/1066/26

Суддя: Ярешко О.В.

номер провадження справи 22/64/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2026 Справа № 908/1066/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,

Розглянувши без виклику учасників справи матеріали справи № 908/1066/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК” (вул. Панікахи, буд. 2, копр. 11, м. Дніпро, 49000), має зареєстрований електронний кабінет

до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032), має зареєстрований електронний кабінет

про стягнення 36’ 052,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача

30.04.2026 до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд” надійшла позовна заява (вих. № б/н від 30.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК” до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” про стягнення 30792,86 грн. інфляційних втрат та 5260,00 грн. 3% річних.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором поставки продукції № 205(5)УК від 15.05.2020 (205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020). Позовні вимоги заявлено щодо своєчасності вартості поставленого за договором товару за видатковими накладними: № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн. Судовим рішенням у справі № 908/1884/24 підтверджено, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат за вказаними видатковими накладними не вирішувалось.

20.05.2026 через систему “Електронний суд” надійшла відповідь на відзив. Відхилено заперечення позивача. Оплату за видатковою накладною № 12 мало бути здійснено не пізніше 25.09.2020, фактично оплата здійснена 23.12.2020 з допущеним відповідачем простроченням. Оплату за видатковою накладною № 18 мало бути здійснено не пізніше 17.12.2020, фактично оплата здійснена 18.02.2021 з допущеним відповідачем простроченням. Вказані обставини і стали підставою заявлення вимог щодо стягнення 3% річних і інфляційних втрат за період прострочення. Рішенням суду у справі № 908/1888/24 засвідчено факт порушення відповідачем умов договору у частині своєчасності розрахунків за поставлену продукцію.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача

19.05.2026 через систему “Електронний суд” надійшов відзив, просив відмовити у задоволенні позову. Визнав обставини укладення договору № 205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020, поставку товару на загальну суму 3600777,00 грн., у тому числі за видатковими накладними: № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн. (на загальну суму 1196697,00 грн.). Зазначив, що первинна документація, у тому числі договір, докази його виконання, листування та інше знаходяться за місцезнаходженням Запорізької АЕС (м. Енергодар Запорізької області), яке тимчасово окуповано. Згідно умов договору відповідач повинен був оплатити отриману продукцію до 30.07.2021. Продукція була оплачена у повному обсязі, у тому числі 23.12.2020 за видатковою накладною № 12 та 18.02.2021 за видатковою накладною № 18. Тобто, оплата була здійснена у строки, встановлені договором. Твердження позивача про прострочення відповідачем оплати отриманої за вищевказаними видатковими накладними продукції, не відповідає фактичним обставинам справи, а також спростовуються обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 № 908/1888/24. Відтак, відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних витрат.

21.05.2026 через систему “Електронний суд” надійшло заперечення на відповідь на відзив, відхилено доводи позивача. За умовами п. 3.2 договору оплата за поставлену продукцію вартістю 3000647,50 грн. здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 120 (сто двадцять) календарних днів з дати поставки продукції. Продукцію вартістю 3000647,50 грн. позивач поставив 31.03.2021. Отже, оплата повинна була бути здійснена відповідачем у строк до 30.07.2021. Вказані обставини також підтверджувалися і самим позивачем у позовній заяві, за якою Господарським судом Запорізької області було відкрито провадження у справі № 908/1888/24. Обставини виконання позивачем та відповідачем умов договору, у тому числі визначення дати поставки продукції, строку її оплати, фактичного виконання сторонами зобов`язань по договору, встановлення конкретної суми грошового зобов`язання, яке було виконано відповідачем належним чином, а яке було порушено ним, були досліджені та встановлені судом в рамках справи № 908/1888/24, а отже не підлягають доказуванню у межах даної справи № 908/1066/26. Таким чином, з боку відповідача відсутнє, а позивачем не доведено порушення прав та законних інтересів позивача за укладеним договором у зазначеній частині, що є підставою у відмові у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1066/26 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.05.2026 суддею Ярешко О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1066/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вказана ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін 05.05.2026, що підтверджується відповідними довідками.

Згідно ч. 1 ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Відповідно ч. 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Таким чином, розгляд справи по суті в цій справі розпочався з 05.06.2026.

Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилося.

Рішення по суті ухвалено судом 02.07.2026.

4. Обставини справи, встановлені судом та докази що їх підтверджують

Рішенням Господарського суду Запорізької області віл 09.09.2024 у справі № 908/1888/24, яке залишено без змін Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025, встановлені такі обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК” (постачальник за договором) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (покупець за договором, правонаступником якого є Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ”) укладено договір поставки № 205 (5) 20 УК/ від 15.05.2020 (№ 205 (5) 20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020), далі за текстом – договір поставки).

За умовами п. 1.1 договору поставки позивач зобов`язався поставити, а відповідач – прийняти й оплатити продукцію на суму 3600777,00 грн., у т.ч. ПДВ – 600129,50 грн.

Строк поставки товару сторони у п. 1.2 договору поставки визначили червень – вересень 2020.

До договору поставки сторонами укладались додаткові угоди, якими змінювався термін поставки продукції.

У п. 3.1 договору поставки сторони визначили, що вартість продукції за договором складає 3000647,50 грн., крім того ПДВ 20% 600129,50 грн., загальна вартість разом 3600777,00 грн.

Оплата за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

На виконання умов договору поставки постачальник поставив, а покупець прийняв продукцію на суму 3600777,00 грн., з урахуванням ПДВ, за наступними видатковими накладними: № 12 від 27.05.2020 на загальну суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на загальну суму 858600,00 грн., № 19 від 23.03.2021 на загальну суму 1030320,00 грн., № 20 від 26.03.2021 на загальну суму 1030320,00 грн., № 21 від 31.03.2021 на загальну суму 343440,00 грн. Видаткові накладні підписані представниками без будь-яких зауважень та скріплені печатками сторін.

Крім того, на виконання умов договору на кожну партію поставленої продукції постачальником були складені відповідні податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку, а саме: № 5 від 27.05.2020 (квитанція про реєстрацію від 15.06.2020), № 3 від 19.08.2020 (квитанція про реєстрацію від 14.09.2020), № 12 від 23.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 31.03.2021), №13 від 26.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 31.03.2021) та № 14 від 31.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 07.04.2021).

Покупцем була оплачена поставлена за договором поставки продукція платіжними дорученнями № 16291 від 23.12.2020 на суму 26758,20 грн., № 16295 від 23.12.2020 на суму 10005,00 грн., № 16296 від 23.12.2020 на суму 257688,00 грн., № 16299 від 23.12.2020 на суму 1645,80 грн., № 16301 від 23.12.2020 на суму 42000,00 грн., № 3153 від 18.02.2021 на суму 858600,00 грн., № 5593 від 17.03.2022 на суму 39692,28 грн., № 7035 від 11.04.2022 на суму 500000,00 грн., № 7161 від 14.04.2022 на суму 400000,00 грн., № 6563 від 18.07.2022 на суму 257579,90 грн., № 6564 від 18.07.2022 на суму 772740,00 грн., № 6565 від 18.07.2022 на суму 343440,00 грн., № 6566 від 18.07.2022 на суму 93357,72 грн. та № 8561 від 12.09.2022 на суму 0,10 грн.

Виходячи з умов договору поставки, з урахуванням додаткових угод, суд зробив висновок, що позивачем належним чином виконані свої зобов`язання щодо поставки продукції у визначений строк – червень 2020 року - квітень 2021 року.

Поставка останньої партії продукції відбулась 31.03.2021.

Відповідачем отримана продукція була оплачена у визначені п. 3.2 договору поставки (протягом 120 календарних днів з дати поставки) лише частково, у сумі 1196697,00 грн. Решта суми вартості поставки продукції (2404080,00 грн.) сплачена з порушенням визначеного умовами договору поставки строку. Остаточний розрахунок за поставлену позивачем продукцію відповідачем проведено 12.09.2022.

Відповідно до умов п. 3.2 договору поставки відповідачем за період з 23.12.2020 по 18.02.2021 оплачена позивачу продукція на суму 1196697,00 грн., залишок неоплаченої вартості продукції становив 2404080,00 грн.

3% річних та інфляційні втрати нараховані на суму заборгованості 2404080,00 грн.

Заперечення відповідача з приводу неправильного розрахунку сум 3% річних та своєчасності проведення оплати за поставлену позивачем продукцію на суму 343400,00 грн. за останньою видатковою накладною № 21 від 31.03.2021 суд вважає безпідставними, оскільки з наявних в матеріалах справи платіжних доручень слідує, що відповідачем проведена оплата суми 3600777,00 грн. на виконання договору поставки. В платіжних дорученнях відсутні посилання в графі “призначення платежу” за видаткові накладні, за якими позивачем здійснювалась поставка продукції: № 12 від 27.05.2020 на загальну суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на загальну суму 858600,00 грн., № 19 від 23.03.2021 на загальну суму 1030320,00 грн., № 20 від 26.03.2021 на загальну суму 1030320,00 грн., № 21 від 31.03.2021 на загальну суму 343440,00 грн. Отже, позивач не зобов`язаний був здійснювати зарахування кожного проведеного відповідачем платежу в рахунок оплати певної видаткової накладної.

Суд вважає безпідставним посилання на пропуск строку позовної давності для заявлених вимог по видатковим накладним № 12 від 27.05.2020 та № 18 від 19.08.2020, оскільки саме суми поставки за цими видатковими накладними (338097,00 грн. – накладна № 12 від 27.05.2020 та 858600,00 грн. – накладна № 18 від 19.08.2020) не були враховані позивачем при визначенні суми заборгованості для здійсненні нарахувань 3% річних та інфляційних витрат (3600777,00 грн. – 338097,00 грн. – 858600,00 грн. = 2404080,00 грн).

У цій справі № 908/1066/26 спір виник стосовно неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн.

За видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн. позивач нарахував 3% річних у сумі 2084,00 грн. за період із 01.10.2020 по 15.12.2020 та інфляційні втрати у сумі 10933,44 грн. за період із жовтня по грудень 2020.

За видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн. позивач нарахував 3% річних у сумі 3176,00 грн. за період із 01.01.2021 по 15.02.2021 та інфляційні втрати у сумі 19859,42 грн. за період із січня по лютий 2021.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Сторонами у справі визнано обставини:

оплати відповідачем вартості товару, поставленого за видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн. з ПДВ на наступними платіжними інструкціями: № 16291 від 23.12.2020 на суму 26758,20 грн.; № 16295 від 23.12.2020 на суму 10005,00 грн.; № 16296 від 23.12.2020 на суму 257688,00 грн.; № 16299 від 23.12.2020 на суму 1645,80 грн.; № 16301 від 23.12.2020 на суму 42000,00 грн.

оплати відповідачем вартості товару, поставленого за видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн. з ПДВ здійснено згідно з платіжною інструкцією № 3153 від 18.02.2021 на суму 858600,00 грн.

Всього поставка за цими видатковими накладними №№ 12, 18 здійснена на загальну суму 1196697,00 грн. та оплата у цій сумі здійснена у повному обсязі, про що зазначено вище, а саме: за видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 - 23.12.2020, за видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 - 18.02.2021.

Фактично між сторонами виник спір щодо строку виконання зобов`язання з оплати поставленої продукції за договором, відповідно до вказаних видаткових накладних, та правомірність/неправомірність нарахування відсотків річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивач вважає, що оплата за цими видатковими накладними була здійснена несвоєчасно, при цьому не зазначає, коли саме, на його думку, відповідач мав здійснити оплату. Посилається лише на те, що у справі № 908/1888/24 ним вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за видатковими накладними №№ 12, 18 не заявлялися.

Відповідач вважає, що оплата за договором поставки усього обсягу продукції на загальну суму 3600777,00 грн. мала відбутися 30.07.2021, а отже за видатковими накладними №№ 12, 18 оплата була здійснена своєчасно, що також підтверджено судовим рішенням у справі № 908/1888/24.

Рішенням Господарського суду Запорізької області віл 09.09.2024 у справі № 908/1888/24, що набрало законної сили 14.05.2025, встановлені такі обставини:

- За умовами п. 3.1 договору поставки оплата за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дати поставки продукції.

- Поставка останньої партії продукції відбулась 31.03.2021.

- Відповідачем отримана продукція була оплачена у визначені п. 3.2 договору поставки (протягом 120 календарних днів з дати поставки) лише частково, у сумі 1196697,00 грн. Решта суми вартості поставки продукції (2404080,00 грн.) сплачена з порушенням визначеного умовами договору поставки строку. Остаточний розрахунок за поставлену позивачем продукцію відповідачем проведено 12.09.2022.

- Відповідно до умов п. 3.2 договору поставки відповідачем за період з 23.12.2020 по 18.02.2021 оплачена позивачу продукція на суму 1196697,00 грн., залишок неоплаченої вартості продукції становив 2404080,00 грн.

Отже, судом при розгляді справи № 908/1888/24 були встановлені обставини здійснення відповідачем оплати у встановлені договором строки на загальну суму 1196697,00 грн. Тобто, поставка за видатковими накладними №№ 12, 18, що покладені у підставу позову у цій справі № 908/1066/26.

За приписами ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

У постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19 зазначено: "Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 викладено висновок: "Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17.

Аналіз чинного законодавства та актуальної судової практики свідчить про те, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі; ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); ці обставини містяться у мотивувальній частині рішення де, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Отже, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16.

Господарським судом Запорізької області при розгляді справи № 908/1888/24 досліджувались та встановлені обставини укладення та виконання сторонами договору поставки № 205 (5) 20 УК/ від 15.05.2020 (№ 205 (5) 20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020), зокрема обставини сплати у встановлений договором строк поставленої продукції за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн., всього на загальну суму 1196697,00 грн., що відображено у мотивувальній частині судового рішення.

А отже, обставини своєчасного розрахунку відповідача за поставлену згідно видаткової накладної № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн. та видаткової накладної № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн. продукції, є преюдиційними та обов`язковими для суду при розгляді цієї справи.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Як слідує з позовної заяви ТОВ “ВЄЛЄС-МК”, за якою судом було відкрито провадження у справі № 908/1888/24, останнім зазначено: “поставка всього обсягу погодженого умовами договору продукції здійснена 31.03.2021 , відтак розрахунок мало бути проведено не пізніше 30.07.2021. Враховуючи здійснення відповідачем часткового погашення вартості продукції, станом на 30.07.2021 за ним у рамках договору виникла заборгованість у сумі 2404080,00 грн.”

Як зазначено у судовому рішення у справі № 908/1888/24: “…спростовується самим же відповідачем, оскільки на підтвердження своїх аргументів він посилається на платіжну інструкцію № 6565, яка свідчить про сплату суми 343440,00 грн. (вартість поставки) лише 18.07.2022, тобто майже через календарний рік після спливу 120 денного строку оплати, передбаченого п. 3.2 договору поставки”.

Отже, позивач при розгляді справи № 908/1888/24 стверджував, що строк оплати за договором - не пізніше 30.07.2021, що фактично встановлено й судовим рішенням у справі № 908/1888/24. У цій же справі № 908/1066/26 стверджує інше.

Таку поведінку позивача суд розцінює як суперечливу. Наразі позивач намагається спонукати суд наново встановити обставини, які вже встановлені у рішенні суду у справі № 908/1888/24, що набрало законної сили.

? 12.03.2026 “Ващенко та Третяк проти України” повторив, що право на справедливий судовий розгляд за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини під час його тлумачення у контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності охоплює вимогу про те, що коли суди остаточно вирішили спір між відповідними сторонами, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів.

Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом не встановлено прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати продукції, отриманої за видатковими накладними: № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн., відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

На підставі викладеного вище, у задоволенні позову судом відмовляється повністю.

6. Розподіл судових витрат

Згідно п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано –02 липня 2026.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Ярешко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua